Мощі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нетлінні мощі Субіри Бернадетти
Нетлінні мощі Віленських мучеників Антонія, Йоана, Євстахія.

Нетлі́нні мо́щі (мощі, святі мощі) — тіла святих християнської (православної і католицької) церкви, що залишилися після смерті нетлінними — тобто не проявляють ознак гниття і розкладу.

Нетлінні мощі у християнській традиції[ред.ред. код]

З раннього середньовіччя є об'єктами культового вшанування. Часто саме нетлінність була головним аргументом при канонізації святих. При цьому Церква керується спеціальними юридичними процедурами.

Святим мощам у християнській традиції приписують допомогу при зціленні від хвороб, здатність захищати від раптової або насильницької смерті. Саме з метою захисту в Середні Віки практикувалася фрагментація мощей з подальшим їх носінням в нагрудних мощехранильницях або навіть у руків'ї холодної зброї (мечів, шабель тощо).

Випадки нетління[ред.ред. код]

Є безліч випадків тілесного нетління серед українських святих. Серед найбільш відомих це нетлінні мощі Святої Ольги (її мертве тіло було виявлене нетлінним за часів Володимира Великого) та Святого Володимира, тіло якого було виявлено нетлінним через декілька століть у 17 столітті.

Святі і блаженні української греко-католицької церкви, тіла яких були віднайдені нетлінними:

Святі української православної церкви, тіла яких по смерті виявилися нетлінними:

та багато інших

Безліч інших православних святих, найбільш відомі серед яких:

Серед святих римо-католицької церкви є теж безліч святих, тіла яких були виявлені нетлінними:

Освячення води мощами[ред.ред. код]

У Великому Потребнику поміщений «Чин омити мощі святих, або хрест мочити»[1], зміст його наступний: на стіл священик кладе мощі, хрест і посудину з водою; після прочитання спеціальних молитов, водою омиваються мощі, в цю ж воду занурюється хрест; а потім воду, якої омили мощі і в яку опускали хрест, роздають віруючим, щоб вони єю окроплялися і пили. Дане священнодійство є освяченням води за допомогою мощей та хреста[2].

Мандрівник і вчений Адам Олеаріус, в своїй книзі «Опис подорожі Голштиньского посольства в Московію і Персію», перебуваючи у Московській державі в першій половині XVII століття, розповів про спосіб застосування останків святих в медичних цілях, як ліків[3]:

Мощі або кістки святих вони опускають у воду або горілку, яку дають пити хворому. Цю обставину помітив і Антоніо Поссевіно: Хворі майже не приймають ніяких ліків, якщо не брати до уваги горілки, а також води, в яку занурюють мощі святих[4][5].

Російський історик церкви, професор Н.Ф. Каптєрєв (1847-1917), висловлюючись з приводу описів о Московії від Адама Олеаріуса та Антоніо Поссевіно, написав наступне:

Спостереження іноземців в цьому випадку були цілком справедливі. «Домострой» між іншими засобами лікування вказує і таке: „Молебні співати і води святити Чесним Животворящим Хрестом й зі святих мощів та чудотворних ікон і з чудотворних образів та олією свящатися” [6].

Існує також, письмове свідоцтво архідиякона Павла Алеппського, який, відвідавши Москву в середині XVII сторіччя, приймав участь в обряді «чину омивання мощів». Перераховуючи різні реліквії Благовіщенського собору, він описав ціловану псову голову святого Христофора[7][8]:

Ось назви мощів тих святих, яких ми могли утримати в пам'яті: (...) глава мученика Христофора з обличчям точнісінько як у собаки, з довгим ротом; вона тверда як кремінь - наш розум був вражений подивом: тут немає місця сумніву! (...) Омивши їх таким чином, патріарх знову поклав їх на блюдо, яке управитель забрав назад.

Критика[ред.ред. код]

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. Існує багато наукових гіпотез з цього приводу.

Наукою встановлено, що при особливих умовах (сухе повітря, низька температура і т. ін.), в яких не розвиваються гнильні бактерії, останки померлих можуть залишатися нетлінними довгий час.[9] Наприклад, за свідченням археолога і музейника Надії Лінки, у 1931–1933 роках неодноразово проводили мікробіологичний аналіз муміфікованих трупів Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Тоді було встановлено причини муміфікації: а) печери висічено у пісковику, який поглинає вологу; б) температура у печерах була сталою, не більше +8°C; в) мінімальний доступ повітря у час, коли у печерах проводили захоронення (до 17 століття).[10]

Відомо чимало випадків природної муміфікації трупів. Церква це видає за диво: свідоцтво того, що Бог зберігає тіла осіб, які йому догодили. Разом з тим церковники вдавались і до фальсифікацій, видаючи за нетлінні мощі давно зігнилі останки деяких святих, марно приховуючи їх від очей віруючих.[9]

Джерела[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Гл. 33. Большой Потребник «Чин омыти мощи святых, или крест мочити», 1625.
  2. Желтов М. С. - Освящение воды мощами святых (Чин омовения мощей) с. 81 «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники» ред. А.М. Лидов. М.: «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х
  3. Олеарий А. - Описание путешествия в Московию / Пер. с нем. А. М. Ловягин. — Смоленск: Русич, 2003. — 480 с. ISBN 5-8138-0374-2
  4. МОСКОВИЯ. КНИГА I. О делах московских, относящихся к религии («De rebus Moscoviticis», p. 5) Поссевино А. - Исторические сочинения о России XVI в. («Московия», «Ливония» и др.), М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. — 272 с.
  5. «Aegroti vix ullum remedium adhibent, quam vel cremati vini, vel aquae, in quam Sanctorum reliquias imposuerint potum» Historiae Ruthenicae scriptores: exteri saeculi XVI. 1842—384 страниц / p. 280
  6. Каптерев Н. Ф. - «Характер отношений России к православному востоку в XVI и XVII столетиях». Глава 3. Перенесение в Москву святыни с православного Востока
  7. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Poccию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским Глава XV. Москва. — Чин омовения мощей в Великую пятницу. Чин плащаницы в Великую субботу.
  8. Желтов М. С. - Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским С.110 «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники», ред. А.М. Лидов. М.: «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х
  9. а б Кишеньковий словник атеїста. — К., 1978. — 263 с.
  10. Воспоминания Н.В. Линки «Всеукраинский музейный городок» / «ПОСЛЕДНИЕ ЧАСЫ… ДРЕВНЕГО МОНАСТЫРЯ ПРЕВРАТИЛИСЬ В ФАРС»: Создание на территории Киево-Печерской Лавры Всеукраинского музейного городка. 1926–1939 гг. // Альманах «Россия. XX век», 2012 год.

Посилання[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.