Мощі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нетлінні мощі Субіри Бернадетти
Нетлінні мощі Віленських мучеників Антонія, Йоана, Євстахія.

Нетлі́нні мо́щі (мощі, святі мощі) — тіла святих християнської (православної і католицької) церкви, що залишилися після смерті нетлінними — тобто не проявляють ознак гниття і розкладу.

Нетлінні мощі у християнській традиції[ред. | ред. код]

З раннього середньовіччя є об'єктами культового вшанування. Часто саме нетлінність була головним аргументом при канонізації святих. При цьому Церква керується спеціальними юридичними процедурами.

Святим мощам у християнській традиції приписують допомогу при зціленні від хвороб, здатність захищати від раптової або насильницької смерті. Саме з метою захисту в Середні Віки практикувалася фрагментація мощей з подальшим їх носінням в нагрудних мощехранильницях або навіть у руків'ї холодної зброї (мечів, шабель тощо).

Між тим, за афонською традицією, якщо тіло померлого не зотліває та на кістках залишається плоть – це вважається, що душа небіжчика недостатньо очистилась від гріхів[1].

Випадки нетління[ред. | ред. код]

Є безліч випадків тілесного нетління серед українських святих. Серед найбільш відомих це нетлінні мощі Святої Ольги (її мертве тіло було виявлене нетлінним за часів Володимира Великого) та Святого Володимира, тіло якого було виявлено нетлінним через декілька століть у 17 столітті.

Святі і блаженні української греко-католицької церкви, тіла яких були віднайдені нетлінними:

Святі української православної церкви, тіла яких по смерті виявилися нетлінними:

та багато інших

Безліч інших православних святих, найбільш відомі серед яких:

Серед святих римо-католицької церкви є теж безліч святих, тіла яких були виявлені нетлінними:

Освячення води мощами[ред. | ред. код]

У Великому Потребнику поміщений «Чин омити мощі святих, або хрест мочити»,[2] зміст його наступний: на стіл священик кладе мощі, хрест і посудину з водою; після прочитання спеціальних молитов, водою омиваються мощі, в цю ж воду занурюється хрест; а потім воду, якої омили мощі і в яку опускали хрест, роздають віруючим, щоб вони єю окроплялися і пили[3][4][5]. Дане священнодійство є освяченням води за допомогою мощей та хреста.[3]

Мандрівник і вчений Адам Олеаріус, в своїй книзі «Опис подорожі Голштиньского посольства в Московію і Персію», перебуваючи у Московській державі в першій половині XVII століття, розповів про спосіб застосування останків святих в медичних цілях, як ліків:[6]

Мощі або кістки святих вони опускають у воду або горілку, яку дають пити хворому. Цю обставину помітив і Антоніо Поссевіно: Хворі майже не приймають ніяких ліків, якщо не брати до уваги горілки, а також води, в яку занурюють мощі святих[7][8].

Російський історик церкви, професор М. Ф. Каптєрєв (1847-1917), висловлюючись з приводу описів о Московії від Адама Олеаріуса та Антоніо Поссевіно, написав наступне:

Спостереження іноземців в цьому випадку були цілком справедливі. «Домострой»[9][10] між іншими засобами лікування вказує і таке: „Молебні співати і води святити Чесним Животворящим Хрестом й зі святих мощів та чудотворних ікон і з чудотворних образів та олією свящатися” [11].

Існує також, письмове свідоцтво архідиякона Павла Алеппського, який, відвідавши Москву в середині XVII сторіччя, приймав участь в обряді «чину омивання мощів». Перераховуючи різні реліквії Благовіщенського собору, він описав ціловану псову голову святого Христофора[12]:

Ось назви мощів тих святих, яких ми могли утримати в пам'яті: <...> глава мученика Христофора з обличчям точнісінько як у собаки, з довгим ротом; вона тверда як кремінь — наш розум був вражений подивом: тут немає місця сумніву! <...> Омивши їх таким чином, патріарх знову поклав їх на таріль, що управитель забрав назад.

Критика[ред. | ред. код]

св. Вікторія Римська

В Біблії не говориться про зцілення живих людей через торкання до останків праху праведників, а чудо описане з мертвими кістками Єлисея сталося від дотику з мерцем (2 Цар. 13:21). Після такого єдиного випадку, у Священному Писанні немає повчань людям навмисно повторювати що-небудь подібне з тілами спочилих праведників (2 Цар. 23:18)[13] та тим більш їх розчленування[14] для використання як релігійного фетишу[15][16]. Шанування праху померлих, як у Старому Заповіті (1 Сам. 25:1; 1 Цар. 13:31), так і у Новому Заповіті (Мт. 14:12; Дії 8:2), виконувалося з обов'язковим похованням в землю (1 М. 3:19; Екл. 12:7)[17][18].

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. Існує багато наукових гіпотез з цього приводу.

Наукою встановлено, що при особливих умовах (сухе повітря, низька температура і т. ін.), в яких не розвиваються гнильні бактерії, останки померлих можуть залишатися нетлінними довгий час.[19] Наприклад, за свідченням археолога і музейника Надії Лінки, у 1931–1933 роках неодноразово проводили мікробіологичний аналіз муміфікованих трупів Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Тоді було встановлено причини муміфікації: а) печери висічено у пісковику, який поглинає вологу; б) температура у печерах була сталою, не більше +8°C; в) мінімальний доступ повітря у час, коли у печерах проводили захоронення (до 17 століття).[20]

Відомо чимало випадків природної муміфікації трупів. Церква це видає за диво: свідоцтво того, що Бог зберігає тіла осіб, які йому догодили. Разом з тим церковники вдавались і до фальсифікацій, видаючи за нетлінні мощі давно зігнилі останки деяких святих, марно приховуючи їх від очей вірян.[19]

Джерела[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Нікітенко М. М. – С. 192-193 Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець X – початок XII ст.) / Нікітенко Мар'яна Михайлівна; [відп. ред. О. О. Кураєв]; НАН України [та ін.]. — Київ, 2013. — 484 с. ISBN 978-966-02-7003-9 // Пещеры Киевской Лавры: их истоки и миссия. / С. 181-188. Византийский временник, Т.64 (№89) М.: Наука, 2005. ISBN 5-02-010301-2
  2. Гл. 33. Большой Потребник «Чин омыти мощи святых, или крест мочити», 1625.
  3. а б Желтов М. С.[ru] - Освящение воды мощами святых (Чин омовения мощей) с. 81 «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники» ред. А.М. Лидов. М.: «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х // с. 86 «И по омывении святых мощей, и Креста в воду влагания, священную воду сию разъемлют вернии, и пиют от нея.»
  4. Никольский К. Т.[ru]«Чин омыти мощи святых, или крест мочити» (с. 257-286) с. 264 // О службах Русской Церкви, бывших в прежних печатных богослужебных книгах. – СПб.: Тип. Т-ва «Обществ. польза», 1885. – II, 411 с.
  5. Мальцев А. П.[ru]«Чины погребения и некоторые особенные и древние церковные службы Православной Кафолической Восточной Церкви». Берлин, 1898. / Часть II. с.385 Чинъ омыти мощи святыхъ, или крестъ мочити. (с.393) // Begräbniss-Ritus und einige specielle und alterthümliche Gottesdienste der Orthodox-Katholischen Kirche des Morgenlandes. Deutsch und slawisch unter Berücksichtigung des griechischen Urtextes von Alexios Maltzew. Verlag: Karl Siegismund, Berlin, 1898.
  6. Олеарий А. - Описание путешествия в Московию / Пер. с нем. А. М. Ловягин. — Смоленск: Русич, 2003. — 480 с. ISBN 5-8138-0374-2 // Описание путешествия в Московию и через Московию в Персию и обратно с. 339 / Введ., пер., примеч. и указ. А. М. Ловягина. — Санкт-Петербург : А. С. Суворин, 1906. — 6, XXXII, 528 с., 19 л. ил. : ил.; 29. Перед загл. авт.: Адам Олеарий. Загл. ориг. 1663 года (3-е изд.): Adam Olearil Aussfürliche Beschreibung der kundbaren Reise nach Muscow und Persien, so durch Gelegenheit einer Holsteiníschen Gesandschafft von Gottorff auss an Michael Fedorowitz, den grossen Zaar in Muscow und Schach Sefi, König in Persien, geschehen" Пер. также под загл.: Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию в 1633, 1636 и 1639 годах
  7. МОСКОВИЯ. КНИГА I. О делах московских, относящихся к религии («De rebus Moscoviticis», p. 5) Поссевино А. - Исторические сочинения о России XVI в. («Московия», «Ливония» и др.), М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. — 272 с.
  8. «Aegroti vix ullum remedium adhibent, quam vel cremati vini, vel aquae, in quam Sanctorum reliquias imposuerint potum» Historiae Ruthenicae scriptores: exteri saeculi XVI. 1842—384 страниц / p. 280
  9. «Домострой» Гл. 8. Как христианам врачеваться от болезней и от всяких страданий – и царям, и князьям, и всяких чинов людям. И священникам, и монахам, и всем христианам; Гл. 14. Как в дом свой приглашать священников и иноков для молитвы.
  10. С. 13, Гл. 8. Како врачеватися християномъ отъ болезней и отъ всякихъ скорбей, и царемъ, и княземъ и всякимъ чиновникомъ, и святительскому чину, и священническому и мнишескому, и всемъ християномъ | С. 142, Гл. 8. Как христианам врачеваться от болезней и от всяких страданий — и царям, и князьям, и всяких чинов людям, и священникам, и монахам, и всем христианам / С. 21, Гл. 14. Како священниковъ, и иноковъ, въ домъ свой призывати, и молитися | С. 150, Гл. 14. Как в дом свой приглашать священников и иноков для молитвы // Домострой (Древнерусский текст, Сильвестровская редакция и перевод. Приложения: «Из Измарагда» древнерусский текст и перевод; Статья В. В. Колесова «Домострой как памятник средневековой культуры»; Комментарий; Забытые слова столового обихода); ред. Л. А. Дмитриев; изд. подготовили: В. В. Колесов, В. В. Рождественская. — 3-е изд. СПб.: Наука, 2007. — 400 с., ил. — серия «Литературные памятники» РАН. — Тираж 2000 экз. — ISBN 978-5-02-025216-5
  11. Каптерев Н. Ф.[ru] - «Характер отношений России к православному востоку в XVI и XVII столетиях». Глава 3. Перенесение в Москву святыни с православного Востока // Каптерев Н. Ф. Глава 3. Перенесение в Москву святыни с православного Востока / Характер отношений России к православному Востоку в XVI и XVII столетиях. — М.: типография Л.Ф. Снегирева, 1885. — С. 60. — 580 с.
  12. Желтов М. С.[ru] - Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским С.110 (*114) «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники», ред. А.М. Лидов. М.: «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х
  13. Шафф Филип[ru] - Отношение Реформатской Церкви к мощам и связанными с ними чудесам Из книги «История христианской Церкви», том II, глава VIII, §§87,88.
  14. Парамонова М. Ю. - Реликвии // Словарь средневековой культуры. М., 2003, с. 405-408 «С почитанием мощей была связана и практика расчленения тел святых»
  15. Чайковский А. Е., Капочкина Н. А., Кудрявцев М. С. - История религий: Учебное пособие. Глава 1. «Проявления фетишизма есть и теперь, например, культ святых мощей в христианстве»
  16. Кононенко Б.И. - Большой толковый словарь по культурологии: Фетишизм
  17. Электронная еврейская энциклопедия: Погребение «Израильтяне, как и другие народы древнего Ближнего Востока, придавали огромное значение достойному погребению умершего. Библия неоднократно упоминает о страхе остаться непогребенным (Втор. 28:26 и др.)»
  18. Православная Богословская энциклопедия: Кладбище
  19. а б Кишеньковий словник атеїста. — К., 1978. — 263 с.
  20. Воспоминания Н.В. Линки «Всеукраинский музейный городок» / «ПОСЛЕДНИЕ ЧАСЫ… ДРЕВНЕГО МОНАСТЫРЯ ПРЕВРАТИЛИСЬ В ФАРС»: Создание на территории Киево-Печерской Лавры Всеукраинского музейного городка. 1926–1939 гг. // Альманах «Россия. XX век», 2012 год.