Напруженість магнітного поля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Напру́женість магні́тного поля — векторна характеристика, яка визначає величину й напрям магнітного поля в даній точці в даний час.

Позначається зазвичай латинською літерою , вимірюється в ерстедах у системі СГСМ і ампер-витках на метр (А·в/м) у системі СІ.

Рівняння Максвела[ред.ред. код]

Напруженість магнітного поля визначається першим рівнянням Максвела. У диференціальній формі воно має такий вигляд

,

де  — вектор електричної індукції,  — густина електричного струму, с — швидкість світла.[1]

Це рівняння значить, що вихрове магнітне поле породжується змінним електричним полем, або ж електричними струмами.

Граничні умови[ред.ред. код]

На розривній границі двох середовищ граничні умови для напруженості магнітного поля записуються у вигляді

,

де  — вектор нормалі до поверхні, а  — густина поверхневого струму.

Якщо на границі струму немає, то гранична умова спрощується до вимоги рівності тангенціальних складових напруженості магнітного поля

Нормальна складова вектора напруженості магнітного поля має розрив, який визначається різницею магнітних проникностей двох середовищ. Для знаходження величини розриву потрібно врахувати неперервність нормальної складової вектора магнітної індукції.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Формули на цій сторінці записані в системі СГС (СГСГ). Для перетворення в систему СІ дивись Правила переводу формул із системи СГС в систему СІ.

Джерела[ред.ред. код]


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.