Наубахт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Наубахт Ахваз аль-Фарісі (перс. نوبخت اهوازى‎; пом. бл. 777) — перський астролог при багдадському халіфі аль-Мансурі. Його ім'я Наубахт («нове щастя»), ймовірно пов'язано з прийняттям ним ісламу.

Біографія[ред. | ред. код]

Наубахт був астрологом і перекладачем при дворі останніх омейядських халіфів. З твердженням аббасидської династії зблизився з халіфом аль-Мансуром і за свою вірність Аббасидам отримав від останнього в ленне володіння 2 тисячі джарібов землі в аль-Хувайзе[1].

Під час правління халіфа аль-Мансура зросла популярність Наубахта і його вплив при дворі. У 762 році разом з халіфом і Машаллахом[2] керував вимірами при підставі Багдада[3]. Повідомляють, що саме Наубахт, будучи астрологом у халіфаті , за положенням зірок і світил обчислив годину початку будівництва міста[4]. Тоді ж Наубахт під дружнім тиском халіфа аль-Мансура прийняв іслам.

З його праць відомий його трактат з астрології «Книга про вироки [зірок]».

Прожив більше ста років[5]. Після смерті Наубахта місце придворного астролога і перекладача зайняв його син Аль-Фадль ібн ан-Наубахт, який прожив близько 80 років переживший сім халіфів і померлий в 818 при халіфі аль-Мамуні[6].

Наубахт заснував один з численних перських родів — Наубахті[7]. Члени династії були відомими вченими і державними діячами внесли свою лепту у створення мусульманської цивілізації, зокрема в галузі точних наук, філософії і догматики (аль-Фадль, аль-Хасан ібн Сахл, Абдуллах ібн Сахл, аль-Хасан ібн Муса та ін.)[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ібн ал-Асир, «ал-Каміл», т. V, стр. 436; ал-Табари, «Та'ріх», III, стр. 317—318.
  2. Manfred Ullmann, 1972
  3. ал-Багдаді, «Та'ріх Багдад», т. I, стр. 67; Йа'кубі, «ал-Булдан», BGA, VII, стр. 238.
  4. Абу Рейхан Біруні. «Пам'ятники минулих поколінь», — Вибрані твори, Ташкент, 1957, т. I, стр. 297; ал-Казвін, «Асар ал-Білад», стр. 209.
  5. Див.: «Передмова» до неджефського видання «Шиїтських сект», стр. 3.
  6. Ібн аль-Кіфта «Та'ріх ал-хукама», стр. 409.
  7. аль-Багдаді, «Таріх Багдад», т. X, стр. 56.
  8. В. Бартольд. «Культура мусульманства», — Твори, т. VI, М., 1966, стр. 174—184

Література[ред. | ред. код]