Нафтопровід Східний Сибір — Тихий Океан
Нафтопровід Східний Сибір — Тихий Океан (ССТО, рос. Восточная Сибирь — Тихий Океан, ВСТО) — один з наймасштабніших проектів в сучасній російській нафтопровідній галузі, призначений для поставок ресурсу в країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, зокрема, через спецнафтопорт «Козьміно».
Плани з будівництва трубопровідної системи СРСР з виходом на Тихий океан зародилася не пізніше 1970-х років. Маршалл Голдман у своїй книзі «Енігма радянської нафти» (Marshall I. Goldman, «The Enigma of Soviet Petroleum», Allen & Unwin: London, Boston, 1980) наводить карту нафтопроводів СРСР, видану ЦРУ в 1977 році, і на ній Східний нафтопровід позначений пунктиром, як проектований.
Ідея будівництва Східного нафтопроводу знову стала активно пророблятися з кінця XX століття. Спочатку пропозицію про створення східного трубопровідного маршруту для експорту російської нафти виходила від керівництва нафтової компанії «ЮКОС» — у той час, щоправда, йшлося про будівництво експортного нафтопроводу в Китай. У грудні 1999 глава НК ЮКОС Михайло Ходорковський провів переговори з Китайською національною нафтовою компанією (CNPC) з приводу будівництва нафтопроводу з Росії в Китай.
17 липня 2001 прем'єр-міністр Росії Михайло Касьянов і голова КНР Цзян Цземінь підписали угоду «Про основні засади розробки ТЕО нафтопроводу Росія-Китай» (Ангарськ — Дацин). За цим послідувала тривала боротьба між Китаєм і Японією як основними потенційними споживачами російської нафти, кожен з яких намагався пролобіювати найвигідніший для себе маршрут. 2 квітня 2002 «Транснефть» представила альтернативний проект нафтопроводу з Ангарську в Находку, який підтримав прем'єр-міністр Японії Дзюнітіро Коїдзумі. У травні 2003 проекти об'єднали під загальною назвою «Східний Сибір — Тихий океан»: було запропоновано направити основну нитку з Ангарську на Находку з відгалуженням на Дацин. 27 липня, однак, екологічна комісія Мінприроди дала негативний висновок по проекту.
У лютому 2004 «Транснефть» змінила відправну точку трубопроводу з Ангарська на Тайшет Іркутської області, а кінцеву — з Находки на бухту Козьміна.
Будівництво ССТО частково фінансувалося за рахунок кредиту в 25 мільярдів доларів, узятого «Роснефтью» і «Транснефтью» у Китаю в 2009 році. В обмін на кредит Китай отримав гарантії поставок нафти протягом 20 років. Оператором ССТО є державна компанія «Транснефть».
Будівництво нафтопроводу здійснювалось у два етапи. Перший — «ВСТО-1» — включав будівництво гілки Тайшет — Сковородино протяжністю 2694 км і потужністю 30 млн т на рік, семи нафтоперекачувальних станцій (НПС) та спеціального морського нафтоналивного порту (СМНП) «Козьміно» потужністю 15 млн т нафти на рік. Другий етап — «ВСТО-2» — передбачав будівництво лінійної частини трубопроводу від Сковородино до СМНП «Козьміно» протяжністю 2100 км, 8 НПС, розширення спецморнефтепорта.
Станом на кінець 2009 року побудована ділянка першої черги до станції Сковородино в Амурській області, звідки нафта доставлялась у Козьміно залізницею.
28 грудня 2009 прем'єр-міністр Росії Володимир Путін здійснив урочистий пуск в експлуатацію ділянки нафтопроводу ВСТО-1 Східний Сибір — Тихий Океан і дав старт початку відвантаження першого танкера з нафтою сорту VSTO. Вартість цих робіт з будівництва склала 360 млрд рублів, і ще 60 млрд рубдів було витрачено на будівництво порту для вантаження нафти в танкери.[1]
В 2019-му ВСТО-1 досягнув максимальної проектної потужності у 80 млн тон на рік.[2] Транспортування ресурсу забезпечують численні нафтоперекачувальні станції, зокрема, НПС-3 Братськ, НПС-5 Желєзногорськ, НПС-7 Марково, НПС-8 Ужман, НПС-10 Талакан, НПС-12 Лєнськ, НПС-14 Олекмінськ, НПС-17 Алдан, НПС-21 Сковородіно.
Більше половини ресурсу для ВСТО забезпечується за рахунок подачі західносибірської нафти по трубопроводам Александрівське – Анжеро-Судженськ – Красноярськ – Іркутськ та Омськ – Іркутськ, що прямують в одному коридорі через Тайшет. В 2024-му повідомлялось, що їх сукупна пропускна здатність на ділянці від Ачинська до Тайшету становить 53 млн тон і ведуться роботи з її збільшення до 59 млн тон (втім, варто відзначити, що вже після Тайшету розташований такий споживач нафти як Ангарський нафтопереробний завод річною потужністю 10 млн тон).
Інша частина ресурсу забезпечується родовищами Східного Сібіру шляхом подачі нафти через:
– нафтопровід Куюмба – Тайшет, що обслуговує родовища центрально-південної частини Красноярського краю;
– нафтопроводи Ічединське – Ярактинське – Марково, Дулісмінське – Ужман та Північно-Данилівське – Верхньочонське – Талакан, що постачають продукцію родовищ Іркутської області (можливо відзначити, що в 2020-му в цій області видобули 17,3 млн тон нафти[3]);
– перемичка від Талаканського родовища (ВСТО проходить прямо через його територію) та нафтопровід Середньоботуобінське – Лєнськ, що подають ресурс родовищ Якутії (можливо відзначити, що в 2022-му у цьому регіоні видобули біля 18 млн тон нафти[4]).
У листопаді 2009 року Міненерго Росії добилося обнулення експортного мита на нафту з родовищ Східного Сибіру. Цей крок повинен зробити продаж нафти з регіону ще вигіднішим для російських компаній. В грудня 2009 правління Федеральної служби з тарифів затвердив спеціальний тариф з транспортування нафти у напрямку Козьміно в 1598 рублів за тонну.[1]
Станом на першу половину 2020-х років нафтопровід працює із максимальним завантаженням. Так, в 2023 році відвантаження через Козьміно досягнули 42,6 млн тон. Того ж року експорт нафти до Китаю трубопровідним транспортом склав 40 млн тон, більшість з яких була прокачана саме по ВСТО (договір на транзит через казахську нафтотранспортну систему передбачав обсяги у 7 млн тон на рік). Крім того, в 2023-му 4,7 млн тон нафти переробив Комсомольський НПЗ[5] (до якого від ВСТО прокладена перемичка пропускною здатністю 8 млн тон на рік).
- ↑ а б В.Путин запустил нефтепровод ВСТО[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Миллиардную тонну нефти транспортировали по нефтепроводу ВСТО. Российская газета (рос.). 15 січня 2024. Процитовано 29 серпня 2025.
- ↑ В Иркутской области за 2020 г. упала добыча нефти, зато выросла добыча золота. neftegaz.ru (рос.). 22 січня 2021. Процитовано 29 серпня 2025.
- ↑ news/front/view/id/3355732.
- ↑ Комсомольский НПЗ полностью остановился с 21 мая ориентировочно на месяц - источники. fomag.ru (рос.). Процитовано 29 серпня 2025.