На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ
Памяти св. Параскевы (2521099144).jpg
44°59′57″ пн. ш. 34°52′45″ сх. д. / 44.99917° пн. ш. 34.87917° сх. д. / 44.99917; 34.87917
Тип споруди монастир
Розташування Україна Україна, с. Учебне Білогірського району
Поч. будівництва 1864
Зруйновано 1928
Відбудовано 1992
Належність УПЦ МП
Єпархія Сімферопольська і Кримська єпархія
На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ. Карта розташування: Україна
На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ
На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ (Україна)
CMNS: На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ на Вікісховищі

На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ — жіночий монастир Сімферопольської єпархії Української православної церкви (Московського Патріархату), розташований в околицях села Тополівка, розташованого на Феодосійському шосе в Криму.

Село Тополівка, раніше грецьке, до радянської топонімічної реформи називалося Топли, звідки і назва монастиря. Після Жовтневої революції селище, що сформувалоУся безпосередньо навколо монастиря називалося село Мічуріне, пізніше село Учебне.

Монастир був офіційно заснований 25 серпня 1864 року, а відкритий 25 вересня того ж року. Формально радянська влада закрила його 29 квітня 1923 року. Відроджений монастир був у 1993 році.

Заснування монастиря[ред. | ред. код]

Монастир розташований біля джерела, що носить ім'я Святої Параскеви Римської. За місцевими переказами саме тут відбулася її мученицька кара, після чого на місці страти забило джерело, що має лікувальні властивості. В даному районі Криму задовго до влаштування монастиря було поширене шанування Святої Параскеви. Руїни грецьких церков Св. Параскеви, були безпосередньо біля джерела, в селі Топлу, в селі Орталан (зараз — Земляничне), вірменська церква Святої Параскеви побудована в 1702 і покинута в 1778 р.

Ще до заснування монастиря в цьому місці вела відлюдницький спосіб життя Костянтина, болгарка з села Кишлав (нині с. Курське), до якої приєдналися декілька жінок, утворивши подобу кіновії. В середині XIX століття, після масових переселень християн з Криму в 1778 році і мусульман (татар і турків) до Османської імперії після загарбання Криму Російською імперією в 1783 році, Крим був малолюдним, а багато християнських храмів (грецькі православні та вірменські) закинуті, а їх відновлення йшло досить повільно.

Земля, на якій був відкритий монастир, була подарована Катериною II своєму фавориту Захару Зотову. У середині XIX століття землею володіли його нащадки сестри Феодора Олексіївна Зотова та Ангеліна Олексіївна Ламбірі (1814-1873). Ангеліна викупила землю у сестри і передала її для влаштування монастиря. Відкриттю монастиря передувало будівництво невеликого храму Сятої Параскеви близько її джерела, який був освячений в день пам'яті Святої 26 липня 1863 року. В будівництві храму і облаштуванні монастиря активну участь взяв кізілташський ігумен Парфеній, убитий в 1866 році кримськими татарами і в 2000 р. зарахований до лику святих.[1] Першими насельницями монастиря стали 9 жінок, що вже жили тут. Болгарка Костянтина пізніше була пострижена в черниці під ім'ям Параскеви.

Будівництво монастиря[ред. | ред. код]

У наступні роки в монастирі крім житлових і господарських споруд була побудована лікарня з домовою церквою «Всіх Скорботних радості», перебудована і розширена церква Святої Параскеви та розпочато будівництво великого Свято-Троїцького собору (за проектом Валентина Фельдмана). Монастир мав майстерні і зразкове садове господарство. Успіхи монастиря багато в чому пов'язані з діяльністю його ігумені Параскеви (Родімцевой), яка очолювала монастир до самої смерті і в роки його закриття. У 2009 році ігуменя Параскева була зарахована до місцевошанованих святих.[2][3] Її урочисту канонізацію в монастирі 11 липня 2010 року здійснив митрополит Володимир.[4] Монастир мав подвір'я в Сімферополі та Феодосії.

Закриття монастиря[ред. | ред. код]

Руїни Свято-Троїцького собору, травень 2008 року

Після встановлення Радянської влади в умовах гонінь на церкву, конфіскацій і реквізицій, з черниць монастиря була створена трудова комуна садівниць. Під цим прикриттям монастир існував ще декілька років. Формально комуна вирощувала фрукти, а по суті, доглядаючи за садом, черниці продовжували обрядове життя. Останнім ударом по монастирю було рішення про ліквідацію сільгоспартілі «Жіноча праця» 7 вересня 1928 року. В грудні 1928 року померла ігуменя. У січні 1929 року солдати НКВС насильно виселили всіх черниць під розписку про повернення до колишнього місця проживання. Місцеві жителі розібрали по домівках багатьох старих і немічних черниць. Священики і багато черниць, які керували господарської життям монастиря були арештовані і загинули в таборах. В той же час був підірваний недобудований Свято-Троїцький собор.

Відродження монастиря[ред. | ред. код]

Храм святої преподобномучениці Параскеви

Відродження монастиря почалося в 1990-х роках. 8 серпня 1992 року відбулося перше богослужіння на центральній площі монастиря. 8 червня 1993 року було зареєстровано статут монастиря. А 20 грудня 1994 року монастирю передані 10,76 га землі і будівлі, які в останні роки використовувалися піонерським табором. В даний час відновлено церкви Св. Параскеви і «Всіх Скорботних Радість». Біля джерела Св. Параскеви влаштована каплиця і купальня. Приблизно за 2 кілометри від монастиря є джерело Святого Георгія, де також влаштована каплиця і купальня. Обидва джерела відвідують багато людей: прочан й просто туристів. За 5 кілометрів від монастиря знаходиться джерело Трьох Святих. Для зручності прочан вода трубами від нього подається на територію монастиря. Воді всіх трьох джерел приписуються різні цілющі властивості.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]