Не кажучи нікому (пісня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Не Кажучи Нікому — пісня, записана гуртом Тартак спільно з Андрієм Підлужним, знаним під творчим іменем Нічлава у грудні 2006-го року. Всеукраїнська радіопрем'єра відбулася 24-го серпня 2007-го року на День Незалежності України. Пісня присвячена воїнам-борцям за Незалежну Україну.

Фрагмент тексту пісні[ред. | ред. код]

Не Кажучи Нікому
(Братам по зброї та Прийдешнім поколінням присвячується)

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити – сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу – з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться – “Хай поживе ще трошки”
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого…

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я – то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія – на повстанців…

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть – житиме ідея…
А наші душі тут – в рідних просторах –
Волинських лісах, Карпатських горах…

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Кліп[ред. | ред. код]

На пісню було знято кліп. Зйомки відбувались у напівзруйнованому Загорівському монастирі на Волині. На цьому місці, 8-11-го вересня 1943-го року, рота УПА під проводом Берези мала великий бій з німецькими окупантами та польськими колаборантами. Після того, як монастир було закидано бомбами з літаків та запалено, частина упівців з боєм вирвалася з оточення.

Внаслідок бою німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими, українські втрати - 29 чоловік, яких було знайдено і поховано місцевими селянами [3].

Бій у Загорівському монастирі «обріс» народними оповідями та легендами, зокрема, втрати німецької сторони перебільшено міфами до тисячі осіб.

Ролі та виконавці[ред. | ред. код]

  • Повстанець у вишиванці — Віктор Гурняк
  • Повстанець у мазепинці - Назар Зелінка
  • Постанець у пілотці - Ігор Ханенко
  • Повстанець з чубом - Орест Кутрань

Розповсюдження пісні та кліпу[ред. | ред. код]

Пісня, як і кліп, розповсюджуються вільно засобами інтернету.

Джерела[ред. | ред. код]