Міф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Статті на тему
Традиційні релігії

Aum
Ключові поняття

Бог · Богиня-мати · Божество
Ворожіння  · Жертвоприношення
Потойбічний світ  ·  Золотий вік  ·  Ініціація
Світова вісь  · Світове дерево  ·  Міф · Монотеїзм
Політеїзм · Сакральне · Священні камені
Синкретизм  ·  Таємні товариства

Найдавніші форми релігійності

Анімізм  ·  Зоолатрія  ·  Культ предків
Культ коня  ·  Магія · Полідоксія
Тотемізм · Фетишизм  ·  Шаманізм

Історичні ареали

Азія (Бон · Буддизм · Ведизм
Гіндукушська релігія · Даосизм · Джайнізм
Індуїзм · Мусок · Синтоїзм · Тенгріанство)

Африка (Стародавній Єгипет · Центральна и Південна Африка)
Близький Схід і Середземномор'я (Зороастризм · Іслам · Іудаїзм · Християнство · Язичництво)
Доколумбова Америка
Дохристиянська Європа (Германці · Стародавня Вірменяя · Стародавня Греция · Кельти · Слов'яни)

Служителі культу

Брахман · Волхв · Друїд
Жрець · Імам · Коген
Лама · Маг · Мобед
Монах · Оракул · Священик · Шаман

Надприродні сутності

Албаста · Ангел · Асура
Демон · Джин · Дух
Диявол · Дев · Перевертень
Привид · Чорт · Ельф

Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідь) або міт — оповідь про походження певних речей, явищ, світу, за участю надприродних істот — богів, демонів, та героїв. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.

Визначення[ред.ред. код]

У буденній сучасній мові слово «міф» часто використовують для позначення популярного, хоча й помилкового твердження.

Слово «міф» вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні — «неправдиве пропагандистське твердження», наприклад, «міф про цивілізаторську роль білої раси» тощо. В такому контексті термін міф має виразний негативний відтінок. Також термін «міф» вживається для позначення хибного твердження, хибність якого можна довести.

Також під міфом іноді розуміється інформація про істинні явища, яка сприймається без доказів і раціонального осмислення.

Особливості міфу[ред.ред. код]

Міф в класичному розумінні володіє ознаками, які відрізняють його від раціонального осягнення світу:

  • Людина не виділяє себе з навколишнього світу, природи.
  • Слабо виражені такі категорії як минуле, сьогодення і майбутнє, об'єкт і його символ, сакральне і мирське, реальність і вигадка.
  • Час уявляється як замкнуте коло або спіраль, з повторенням певних етапів[1].

Дослідження міфу[ред.ред. код]

Перші дослідження міфу почалися в стародавній Греції, пов'язані зі спробами їх раціонального пояснення. Софісти і стоїки тлумачили міфологічні перекази як алегорії. В образах богів і героїв вони вбачали персоніфікацію природних сил. Епікурейці бачили призначення міфології у підтримці та сакралізації влади жерців і правителів.

Наприкінці Ренесансу, в XVI столітті, англійський філософ Френсіс Бекон зробив спробу розшифрувати давньогрецькі міфи як алегорії у трактататі "Про мудрість древніх".

У першій третині XVIII століття італійський філософ Джамбатіста Віко в трактаті "Підстави нової науки" тлумачив міф як осягнення буття через естетичне начало. Французькі просвітителі як Вольтер, Дені Дідро, Бернар Фонтенель вважали міфи продуктами невігластва[2].

Впродовж XX століття сформувалися різні напрями міфу. Так еволюціонізм Едварда Тайлора трактує міф як пережиток у сучасній культурі. Ритуалізм Джеймса Фрезера досліджує міф з точки зору представлених у ньому структур ритуалу. Соціологічний напрям Еміля Дюркгайма, Броніслава Малиновського та Люсьєна Леві-Брюля досліджує міф як механізм підтримки порядку в суспільстві. Психоаналітичний, представлений Зигмундом Фрейдом, Карлом Густавом Юнгом та Джозефом Кемпбеллом вбачає у міфі вираз індивідуального та колективного несвідомого. Семіотичний напрям Ролана Барта трактує міф в якості семіологічної системи[3].

Види міфів[ред.ред. код]

Загальноприйнятої класифікації міфів не існує. Так спроби класифікувати міфи проводили дослідники Джозеф Кемпбелл, Андрій Топорков, Єлеазар Мелетинський, письменники Хорхе Луїс Борхес та Крістофер Букер. Однією з найпоширеніших є класифікація Мелетинського:

  • Етіологічні (пояснювальні) — пояснюють появу різних природних і культурних явищ.
  • Космогонічні — оповідають про походження Космосу і його впорядкування.
  • Астральні — оповідають про походження небесних світил.
  • Солярні та лунарні міфи — розповідають про походження і функції Сонця та Місяця.
  • Антропологічні — про появу людини.
  • Міфи про близнюків
  • Тотемічні — про тотемних предків-покровителів (тварини або рослин).
  • Міфи про вмираючого й воскресаючого бога (героя) або календарні міфи.
  • Героїчні міфи — про діяння героїв, облаштування ними світу для життя людей, добування/створення культурних благ.
  • Міфи про непорочне зачаття і чудесне народження.
  • Міфи про всесвітній потоп.
  • Есхатологічні — оповідають про кінець світу і його відродження[2]

Деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Флиер, А.Я. (2000). Культурология для культурологов (російська). Москва: Академический Проект. с. 224. ISBN 5-8291-0083-5. 
  2. а б Гекман, Л. П. (2000). Мифология и фольклор Алтая: Учебное пособие для студентов вузов искусств и культуры. Барнаул: Изд-во АГИИК. 
  3. Галанина, Е.В. (2013). Миф как реальность и реальность как миф: мифологические основания современной культуры (російська). Издательство "Академия Естествознания",. ISBN 978-5-91327-218-8. 

Література[ред.ред. код]