Міф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Статті на тему
Традиційні релігії

Aum
Ключові поняття

Бог · Богиня-мати · Божество
Ворожіння  · Жертвоприношення
Потойбічний світ  ·  Золотий вік  ·  Ініціація
Світова вісь  · Світове дерево  ·  Міф · Монотеїзм
Політеїзм · Сакральне · Священні камені
Синкретизм  ·  Таємні товариства

Найдавніші форми релігійності

Анімізм  ·  Зоолатрія  ·  Культ предків
Культ коня  ·  Магія · Полідоксія
Тотемізм · Фетишизм  ·  Шаманізм

Історичні ареали

Азія (Бон · Буддизм · Ведизм
Гіндукушська релігія · Даосизм · Джайнізм
Індуїзм · Мусок · Синтоїзм · Тенгріанство)

Африка (Стародавній Єгипет · Центральна и Південна Африка)
Близький Схід і Середземномор'я (Зороастризм · Іслам · Іудаїзм · Християнство · Язичництво)
Доколумбова Америка
Дохристиянська Європа (Германці · Стародавня Вірменяя · Стародавня Греция · Кельти · Слов'яни)

Служителі культу

Брахман · Волхв · Друїд
Жрець · Імам · Коген
Лама · Маг · Мобед
Монах · Оракул · Священик · Шаман

Надприродні сутності

Албаста · Ангел · Асура
Демон · Джин · Дух
Диявол · Дев · Перевертень
Привид · Чорт · Ельф

Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідь) або міт — оповідь про походження певних речей, явищ, світу, за участю надприродних істот — богів, демонів, і героїв. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживається термін «нео-міф» або «псевдо-міф». Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.

Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. В сучасній науці міф часто розглядається як альтернатива раціональному мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[1].

Визначення[ред.ред. код]

У буденній сучасній мові слово «міф» часто використовують для позначення популярного, хоча й помилкового твердження.

Слово «міф» вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні — «неправдиве пропагандистське твердження», наприклад, «міф про цивілізаторську роль білої раси» тощо. В такому контексті термін міф має виразний негативний відтінок. Також термін «міф» вживається для позначення хибного твердження, хибність якого можна довести.

Також під міфом іноді розуміється інформація про істинні явища, яка сприймається без доказів і раціонального осмислення.

Особливості міфу[ред.ред. код]

Міф в класичному розумінні володіє ознаками, які відрізняють його від раціонального осягнення світу:

  • Людина не виділяє себе з навколишнього світу, природи.
  • Слабо виражені такі категорії як минуле, сьогодення і майбутнє, об'єкт і його символ, сакральне і мирське, реальність і вигадка.
  • Час уявляється як замкнуте коло або спіраль, з повторенням певних етапів[2].

Дослідження міфу[ред.ред. код]

Перші дослідження міфу почалися в стародавній Греції, пов'язані зі спробами їх раціонального пояснення. Софісти і стоїки тлумачили міфологічні перекази як алегорії. В образах богів і героїв вони вбачали персоніфікацію природних сил. Епікурейці бачили призначення міфології у підтримці та сакралізації влади жерців і правителів.

Наприкінці Ренесансу, в XVI столітті, англійський філософ Френсіс Бекон зробив спробу розшифрувати давньогрецькі міфи як алегорії у трактататі «Про мудрість древніх».

У першій третині XVIII століття італійський філософ Джамбатіста Віко в трактаті «Підстави нової науки» тлумачив міф як осягнення буття через естетичне начало. Французькі просвітителі як Вольтер, Дені Дідро, Бернар Фонтенель вважали міфи продуктами невігластва[3].

Впродовж XX століття сформувалися різні напрями міфу. Так еволюціонізм Едварда Тайлора трактує міф як пережиток у сучасній культурі. Ритуалізм Джеймса Фрезера досліджує міф з точки зору представлених у ньому структур ритуалу. Соціологічний напрям Еміля Дюркгайма, Броніслава Малиновського та Люсьєна Леві-Брюля досліджує міф як механізм підтримки порядку в суспільстві. Психоаналітичний, представлений Зигмундом Фрейдом, Карлом Густавом Юнгом та Джозефом Кемпбеллом вбачає у міфі вираз індивідуального та колективного несвідомого. Семіотичний напрям Ролана Барта трактує міф в якості семіологічної системи[4].

Види міфів[ред.ред. код]

Загальноприйнятої класифікації міфів не існує. Так спроби класифікувати міфи проводили дослідники Джозеф Кемпбелл, Андрій Топорков, Єлеазар Мелетинський, письменники Хорхе Луїс Борхес та Крістофер Букер. Однією з найпоширеніших є класифікація Мелетинського:

  • Етіологічні (пояснювальні) — пояснюють появу різних природних і культурних явищ.
  • Космогонічні — оповідають про походження Космосу і його впорядкування.
  • Астральні — оповідають про походження небесних світил.
    • Солярні та лунарні міфи — розповідають про походження і функції Сонця та Місяця.
  • Антропогонічні — про появу людини.
    • Міфи про близнюків — розповідають про діяння близнюків, котрі або протистоять один одному, або дружать, вершачи подвиги і добуваючи культурні блага.
  • Тотемічні — про тотемних предків-покровителів (тварин або рослин).
  • Міфи про вмираючого й воскресаючого бога (героя) або календарні міфи.
  • Героїчні міфи — про діяння героїв, облаштування ними світу для життя людей, добування/створення культурних благ.
  • Міфи про непорочне зачаття і чудесне народження — виділяються як у самостійну групу, так і мотив у міфах інших груп.
  • Міфи про всесвітній потоп — про потоп, як правило кару богів, в ході якого рятується невелика група людей, гідних започаткувати нове людство.
  • Есхатологічні — оповідають про кінець світу і його відродження[3]

Деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.

Етіологічні міфи[ред.ред. код]

Етіологічні міфи — умовна назва міфів, у яких дається пояснення (мотивування) якого-небудь явища, обряду (ритуалу) або культової дії. По суті будь-який міф є етіологічним, оскільки містить оповідь про те як дещо з'явилося в нинішньому світі. У вузькому значенні такі міфи оповідають історію зміни світу, його частини, в ході якої певним чином в ньому виникли відомі оповідачеві й слухачеві елементи.

Часто етіологічні міфи пов'язані з метаморфозами. Наприклад, антична міфологія пояснює, що дельфіни — це жорстокі моряки, покарані Діонісом; павук — ткачиха Арахна, покарана Афіною за зухвалість і зарозумілість.

Культові міфи[ред.ред. код]

Культові міфи пояснюють призначення і появу культу. Часто вони є езотеричними, тобто їхній зміст знає тільки обмежене число людей, часто — лише повнолітні, які пройшли ініціацію.

У Древній Греції до культових міфів належать насамперед міфи про Деметру й Персефону, пов'язані з Елевсінськими містеріями і міфи про Діоніса, на честь якого влаштовували вакханалії. Схожі обряди відбувалися в Середземномор'ї на честь бога рослинності Аттіса, вбитого й воскреслого, а також багато в чому схожого на нього Адоніса. У Древньому Єгипті головні культові міфи пов'язані з культом Осіріса й Ісіди. Складні ритуали відтворювали історію пошуків Ісідою тіла Осіріса і його відродження[5].

Космогонічні міфи[ред.ред. код]

Докладніше: Космогонічні міфи

Космогонічні міфи — міфи про творення, походження космосу з хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій. Починаються з опису хаосу (порожнечі), відсутності порядку в всесвіті, взаємодії споконвічних стихій. Служать для пояснення походження світу й життя на Землі. Одним з поширених сюжетів космогонічних міфів є народження світу зі світового яйця. Такі міфи зустрічаються в багатьох народів на різних континентах. Світове яйце є універсальним символом походження життя[6].

Нерідко роль творця в космогонічних міфах належить тваринам. Так в слов'янському фольклорі існують розповідь про створення світу, де один з деміургів у вигляді птаха (качки), пірнає під воду, щоб дістати небагато землі із дна. Пізніше із цієї землі створюється суша. Подібні тексти існують й у багатьох інших традиціях. Нівхи пояснювали походження світу сказанням про маленьку синицю, що пірнала у воду (була тільки вода) і діставала дзьобом землю. Так поступово з'явилася суша — острівець, а потім і земля, на якій розцвіло різноманітне життя. Аборигени в Австралії, також як північноамериканські індіанці гурони вважали, що черепаха створила Землю й тримає її на собі. За переказами індіанців також у створенні Землі допомагала черепасі жаба, що діставала землю з морського дна, клала по краях панцира черепахи й земля збільшувалася в розмірі — так з'явилася суша.

У багатьох міфологіях світ був створений богами. Приклади Богів-творців: єгипетські Атум і Птах, зороастрійский Ахура Мазда, Вішвакарман в індуїзмі, Анцва в абхазів й абазин, вірменський Арамазд, Віракоча інків, богиня Ільматар у фінів, Інмар в удмуртів, Кайракан в алтайців. У германській міфології боги створили світ з тіла велетня Іміра, убивши його. Схожий сюжет — створення світу з тіла Пуруші в індуїстській міфології.

Іноді створенням світу займається пара істот: Ідзанаґі й Ідзанамі у синтоїзмі, Абзу й Тіамат у шумерів, Ґеб та Нут у єгиптян, Рангі й Папа в маорі. Часом сюжетом космогонічних міфів є протистояння сил творення й сил руйнування. Такі міфи властиві дуалістичними міфологіям. Такими парами є Ахура Мазда й Ангра-Майнью, Ен й Омель, Кугу-Юмо та Їн. У давньогрецькій міфології прародителькою світу вважається Гея, що народилася слідом за Хаосом. Вона є матір'ю Урана і породила від нього інших богів, кіклопів, титанів, ериній, гігантів, чудовиськ, героїв.

Астральні міфи[ред.ред. код]

Докладніше: Солярні міфи

Ці міфи оповідають про походження Сонця, Місяця, зірок, планет, зузірь, комет і метеорів, вплив небесних світил на земне життя. Зазвичай поділяються на зоряно-планетарні, лунарні (місячні) і солярні (сонячні) міфи.

Дуже поширеним мотивом астральних міфів є поміщення на небо людей і тварин, які стали сузір'ями. Наприклад, у грецькій міфології Велика Ведмедиця — це Каллісто (перетворена Герою на ведмедицю), сузір'я Діви — взята на небо Ерігона.

Характерною рисою астральних міфів є уявлення про вплив рухів небесних світил на долю всього світу і окремих людей, звідки походить ідея гороскопів[7].

Також світило може бути втіленням божества. Так і шумеро-аккадській міфології кожному богу відповідало своє небесне світило. До прикладу, Венера, вважалася втіленням богині Інанни.

Антропогонічні міфи[ред.ред. код]

Прометей створює людину

Антропогонічні або міфи про створення людини, оповідають про міфічних першопредків народу, першу людську пару тощо Космогонічні й антропогонічні міфи часто взаємозалежні, нерідко ті самі боги відповідальні як за створення світу, так і за створення людини.

Першопредки зазвичай виступають прабатьками родів і племен. В архаїчних міфологіях першопредки визначають рельєф, соціальні інститути, звичаї та обряди. Першопредок іноді ототожнюється з першою людиною або первинною антропоморфною істотою, з частин якої створюється Всесвіт.

Інший варіант взаємозв'язку — це антропоморфізація світу, коли всесвіт виникає з тіла першолюдини. У різних міфах людина створюється з певних матеріалів. Найбільш поширеним матеріалом є глина і земля. Із глини створює людей Прометей у давньогрецькій міфології, Енкі і його дружина Нінмах у шумерській міфології, Мардук та Ейя в аккадській міфології, Хнум у єгипетській міфології, Ульгем в алтайській, Амма в міфології догонів, Іоскеха в ірокезькій.

У міфах деяких народів матеріалом для створення людини служить дерево. Існують також і більш екзотичні варіанти, наприклад з горіхів у меланезійців і перуанських індіанців або з кісток тварин, птахів і риб у деяких племен північноамериканських індіанців. У багатьох народів в антропогонічних міфах створення чоловіка передує створенню жінки, поширений також міф про те, що чоловіки й жінки зроблені з різних матеріалів (у багатьох міфах південноамериканських індіанців).

Міфи про близнюків[ред.ред. код]

Докладніше: Близнюкові міфи

В міфах близнюки нерідко виступають родоначальниками племен чи як культурні герої. Близнюкові міфи поділяють на міфи про близнят-братів (часто суперників), близнюків — брата і сестру, близнюків-андрогінів та зооморфні блізнюкові міфи. Один з братів в такому випадку пов'язується з добрим чи корисним, інший — з поганим чи неякісним. Наприклад, у племені ірокезів Іоскеха — творець сонця і всього корисного на землі, а його молодший брат-близнюк Тавіскарон — творець скель, шкідливих тварин, шипів і колючок. Тавіскарон протидіє всім благим починанням Іоскехі. У деяких дуалістичних близнюкових міфах близнюки не протистоять один одному, а втілюють два начала.

Двома братами герої можуть стати і не по крові. Так, у вавілонському епосі про Гільгамеша звіроподібна істота Енкіду після поєдинку стає побратимом Гільгамеша.

Тотемічні міфи[ред.ред. код]

Тотемічні міфи пов'язані із створенням людей і оповідають про походження людей, найчастіше конкретного племені, від тієї або іншої тварини, отримання покровителів. У деяких народів у тотемічних міфах прабатьками людей можуть бути птахи. Зустрічаються також сюжети про народження першої людини з яйця. У народів Африки поширені міфи про людей, що вийшли зі скелі, землі, ями, термітника, розщепленого дерева або очерету[5].

Тотемні предки часто постають у вигляді істот напів-людей, напів-тварин. Вмираючи, першопредки можуть перетворюватися в природні предмети чи тварин, а також духів. Тварини є не тільки героями космогонічних міфів, образи тварин нерідко використовуються і для його опису — космографії. Так, наприклад, у давньоіндійських повір'ях землю тримають на спинах сім слонів, котрі стоять на спині черепахи, а та, у свою чергу, на змії. Подібну роль нерідко грає й риба. Різкий рух риби, на якій спочиває земля, приводить до землетрусу, коли ж вона опускає голову, починається повінь. Древні єгиптяни зображували небо у вигляді корови Нут, що народила Ра, золоте теля. Почесне місце займають міфи про тварин серед астральних міфів. Тварини виступали також у ролі засновників нової культурно-соціальної традиції (устрій суспільства, навчання ремеслам тощо).

Так, у древньому Китаї Бянь Цяо — заступник лікарів, цілителів: істота із пташиним дзьобом і крильми кажана. Ді Ку — небесний владика, мав голову птаха й тулуб мавпи. Герой Фусі, що навчив людей рибальству й полюванню, а також ієрогліфічної писемності, спочатку зображувався в образі птаха. Біля двох тисячоліть назад його стали представляти людиною з тілом дракона, подібного виглядом із прародителькою Нюйвою, духом дощу (часом — царівною-жабою) з тілом змії. Вони утворили родинну пару, персоніфікуючи жіноче і чоловіче начало, подвійність буття, символи Інь і Ян.

Календарні міфи[ред.ред. код]

Календарні міфи — це міфологізація зміни циклів часу — дня і ночі, зими і літа, аж до космічних циклів. Вони пов'язані з астрономічними спостереженнями, астрологією, святкуванням Нового року, святами врожаю та інших календарних подій.

До при прикладу, у єгипетській міфології Тот є владикою часу, і, будучи богом Місяця, через його фази пов'язаний з будь-якими астрономічними або астрологічними спостереженнями. Крім того, йому приписували винахід року, що складає 365, а не 360, днів. Згідно з Плутархом, він виграв 5 додаткових днів, що становили 1/72 року, у грі в кості, і, додавши їх у кінець року, присвятив їх святам на честь Осіріса, Сета, Хорура, Ісіди й Нефтида — богів, що народилися саме в ці 5 додаткових днів (пізній варіант міфу оповідає про те, що богині Нут було заборонено народжувати в 360 календарних днів, тому її діти з'явилися на світ протягом 5 днів, виграних Тотом).

В шумеро-аккадській міфології Мардук вважався основоположником календаря. На честь його святкували Новий Рік у місяці ніссан (що збігався із днем весняного рівнодення). У Вавилоні це свято звалося Акіту і являло собою 12-и денну церемонію, що була спадкоємицею шумерського свята «Народження Життя На Землі».

У Древньому Римі поділ року на 10 місяців приписувалося Ромулу. Нума Помпілій ввів ще два місяці — січень і лютий. Особливий жрець визначав по молодику початок кожного місяця й повідомляв про це народу. Від латинського calare, «повідомляти», впоявилось слово «календар».

Поділ року на місяці тісно пов'язаний з астральними міфами, зокрема з персоніфікацією знаків Зодіаку, що існувала ще в Месопотамії на зорі цивілізації. Також з розподілом року на місяці зв'язані Лунарні міфи, завдяки фазам Місяця. Добовий цикл у міфології пов'язаний у єгиптян зі спуском у пекло сонячної барки бога Ра, а також із протистоянням Гора й Сету (дня й ночі). У Месопотамії добовий цикл пов'язаний з подорожжю Шамаша (сонця) від «гори сходу» до «гори заходу». У Греції ця подорож Геліоса на небесній колісниці. Ці міфи належать до солярних міфів.

Різновидом календарних міфів є міфи про вмираючого і воскресаючого бога. Вони символізують зміну пір року. В давньогрецькій міфології таким міфом був міф про Деметру і її дочку Персефону, вкрадену Аїдом. Деметра, богиня родючості, так нудьгувала за дочкою, що земля перестала плодоносити. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Персефона вже спробувала зерна граната і змушена була щороку повертатися в підземне царство. Знаходження Персефони в Аїда символізує зиму та відсутність урожаю.

Іншими вмираючими богами, що воскресають, були Осіріс, Таммуз, Адоніс, Бальдр, Діоніс (Загрій, Вакх, Сабазій), Аттіс, Телепін, можливо, слов'янські боги Ярило й Кострома. Ще одним видом міфів про пори року є міф про сварку Ра з Тефнут. Коли вони сварилися — наступала посуха, коли мирилися — Ніл розливався. Зі зміною пір року пов'язана також слов'янська Масниця.

Героїчні міфи[ред.ред. код]

Докладніше: Герой
Докладніше: Культурний герой

Героїчні міфи це міфи про героїв, які можуть бути або дітьми богів від смертної жінки, як у Давньогрецькій міфології, або просто легендарними фігурами епосу. Типовим сюжетом героїчного міфу є незвичайне дитинство героя (які-небудь особливі здібності, сирітство, особлива доля), часто вигнання, здійснення подвигів, перемога над чудовиськами, порятунок прекрасної дівчини, повернення й весілля. Багато героїчних міфів в алегоричній формі оповідають про формування особистості й придбання статусу в суспільстві, тим самим виконуючи повчальну функцію.

Особливу категорію героїв становлять культурні герої — міфічні персонажі, які добувають або вперше створюють для людей різні предмети культури (вогонь, знаряддя праці), навчають ремесел, встановлюють закони, вводить соціальну організацію, шлюбні правила, магічні розпорядження, ритуали й свята.. У найбільш архаїчних версіях міфів культурні герої добувають готові блага шляхом простої знахідки або викрадення. Часто культурний герой є деміургом, беручи участь в творінні нарівні з богами.

Культурні герої також почтають борцями з чудовиськами, первісними силами природи, впорядковують світоустрій. Так Юй у китайській міфології створив китайську державу та приборкав розлив ріки Хуанхе зведенням гребель.

Міфи про непорочне зачаття[ред.ред. код]

Міфи про непорочне зачаття і/або чудесне народження виділяються як у самостійний цикл, так і можуть бути представлені в інших міфах. Прикладами таких міфів є поглинання Кроносом своїх дітей та їхній подальший вихід з тіла батька; народження Паллади з голови Зевса після поїдання Метиди.

Міфи про всесвітній потоп[ред.ред. код]

Докладніше: Всесвітній потоп

Мотив Потопу зустрічається і численних міфологіях. Розвинені міфологічні системи подають ці міфи як низку подій: гріх людства — покарання (потоп) — порятунок праведника — відродження життя. Архаїчні — як чудесний порятунок випадкових людей. Так жителі Нової Гвінеї в Меланезії розповідають, як колись чоловік кинув у річку людську кістку. Річка розлилася, затопивши низини, і людям довелося ткати в гори, поки води не відступили. Після цього частина людей повернулася в низини, а інші залишилися в горах.

Найдавніший варіант такого міфу з мотивом покарання-порятунку праведника виявлений у Вавилоні, де Утнапіштім, попереджений богом мудрості Еа про потоп, будує ковчег і рятується разом з дружиною, взявши з собою по парі тварин і насіння необхідних рослин. Нагородою за порятунок і відновлення життя на Землі стає безсмертя.

В китайському міфі Жовтий імператор бажає знищити грішне людство у воді. Його внук Гунь рятує людей, вкравши в діда чарівну землю, яка сама собою росте[3].

Есхатологічні міфи[ред.ред. код]

Раґнарьок — скандинавський кінець світу

Есхатологічні міфи — це міфи про кінець світу, які існують поряд з космогонічними міфами та пов'язані із протистоянням сил хаосу і космосу. Різновидом таких міфів є міфи про передбачуваний кінець світу в майбутньому, наприклад германський міф про Раґнарьок, іншим їхнім різновидом — міфи про те, що подібні події вже відбувалися в минулому і між міфічним світом та сучасним лежать періоди катастроф. У різних міфах причиною знищення світу може бути всесвітній потоп, світова пожежа, знищення попередніх поколінь, загибель богів та інші сюжети.

Міфи про космічні цикли є різновидом як есхатологічних, так і календарних міфів. Це міфи про те, що світ проходить цикли розвитку, після яких знищується і потім створюється знову. Наприклад, у міфології ацтеків історія світу ділиться на епохи різних сонць, ера першого сонця закінчилася знищенням покоління велетнів ягуарами, епоха другого сонця завершилася ураганами й зникненням людей, ера третього сонця закінчилася всесвітньою пожежею, ера четвертого сонця закінчилася потопом. Відповідно до їхніх вірувань, щоб не відбулося чергового кінця світу, необхідно приносити богам людські жертви. Іншим прикладом подібних міфів є уявлення про кальпи та юги в індуїзмі. Епоха загибелі світу пов'язана в індуїзмі з Калі-югою і богинею Калі — втіленням руйнування й знищення. Різновидом міфів про космічні цикли є міфи про Золотий вік, блаженний стан людини, що жила колись у гармонії із природою. Подібні міфи є в багатьох народів. Одним з них є біблійна історія про Райський сад, що сходить до древньосемітської міфології. Інший приклад — легенда про Сатья-югу в індуїзмі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Павлюк, Людмила (2006). Знак, символ, міф у масовій комунікації Львів (українська). Львів: ПАІС. с. 89–103. ISBN 966-7651-46-0. 
  2. Флиер, А.Я. (2000). Культурология для культурологов (російська). Москва: Академический Проект. с. 224. ISBN 5-8291-0083-5. 
  3. а б в Гекман, Л. П. (2000). Мифология и фольклор Алтая: Учебное пособие для студентов вузов искусств и культуры. Барнаул: Изд-во АГИИК. 
  4. Галанина, Е.В. (2013). Миф как реальность и реальность как миф: мифологические основания современной культуры (російська). Издательство "Академия Естествознания",. ISBN 978-5-91327-218-8. 
  5. а б Леві-Строс, Клод (2000). Структурна антропологія (українська). Основи. с. 391. ISBN ISBN 966-500-006-3. 
  6. Топоров, В. Н. (1980.). Яйцо мировое // «Мифы народов мира» (російська). Москва. 
  7. Иванов, В. В. (1991). Астральные мифы // Мифы народов мира. Т.1. Москва. 

Література[ред.ред. код]