Оксолінова мазь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Оксолі́н» («оксолі́нова мазь»[1]) — торгове найменування лікарського засобу з діючою речовиною нафталін-1,2,3,4-Тетрон[2], за фармакологічною класифікацією в Росії відноситься до противірусних засобів для зовнішнього застосування. Також поширюється під торговими марками «Оксонафтілін» і «Тетраксолін».

Відомості про реєстрацію препаратів з такою самою діючою речовиною за межами колишнього СРСР відсутні.

Не слід плутати оксолін з оксоліновою кислотою[ru] (J01MB05[3], oxolinic acid), яка є абсолютно іншою речовиною, з іншими фармакологічними властивостями.

Властивості[ред. | ред. код]

Білий або білий з кремовим відтінком кристалічний порошок. Легко розчинний у воді. Водні розчини нестійкі, в лужному середовищі швидко темніють[4]

В лікарських формах використовується у вигляді дигідрату.[5]

Історія[ред. | ред. код]

Оксолін і оксолінова мазь як лікарський засіб в РРФСР було зареєстровано в 1970 році (реєстраційні номери 70/728/1 і 70/728/2[6]). Торгові марки «Оксонафтілін» і «Тетраксолін» з'явилися набагато пізніше — в 2006 і 2008 роках відповідно[7]

Фармакологія[ред. | ред. код]

Дослідження препарату проводилися в 1970-х роках в СРСР, у Всесоюзному науково-дослідному інституті грипу. Оксолін був вивчений з позитивним результатом як засіб профілактики грипу[8]

1969 року дослідження Львівського НДІ епідеміології та мікробіології показало, що оксолін здатний знизити захворюваність на вірусні інфекції до 44,5 % і на грип до 71 % "[9]

Захисну дію оксоліну від вірусних інфекцій також було підтверджено на практиці в 1969 році співробітниками центральної СЕС Міністерства охорони здоров'я СРСР. "Було вивчено профілактичну ефективність 0,25 % оксолінової мазі під час епідемії грипу: в двох містах серед 9600 дітей дошкільного віку в 80 дитячих установах. Встановлено, що застосування цього препарату попереджає вірусні захворювання, що передаються повітряно-крапельним шляхом у 43 % випадків, а в інших відзначено більш легкий перебіг інфекції[10]

Розробником препарату було заявлено, що оксолін володіє віруліцидною дією на вірус грипу при безпосередньому контакті з вірусовмісним матеріалом і перешкоджає репродукції вірусу в клітинах. Крім цього, за даними розробника, до дії тетраксоліну чутливі віруси Herpes simplex, оперізуючого герпесу, аденовіруси, віруси інфекційних бородавок і контагіозного молюска.[7]

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

При нанесенні на шкіру всмоктується близько 5 % препарату, на слизову оболонку — до 20 %. В організмі не накопичується і виводиться в основному нирками протягом доби. При використанні 3 % мазі для нанесення на шкіру і 0,25 % мазі — на слизові, препарат не чинить резорбтивної токсичної і місцевоподразнювальної дії, за умови, що покриви не пошкоджені і не скарифіковані.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Государственный реестр лекарственных средств. Архів оригіналу за 3 лютого 2016.
  2. Южаков, С. Д (2010). Лекарственные средства. Полный словарь-справочник. Москва: Эксмо. с. С. 527. ISBN ISBN 978-5-699-27251-8.. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  3. J01MB05. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2022.
  4. Реестр лекарственных средств. РеЛеС.ру (01.06.1999). Архів оригіналу за 10 квітня 2012.
  5. MeSH Supplementary Concept Data. U.S. National Library of Medicine (14.07.2000). — "Substance oxoline .. tetraoxotetrahydronaphthalene dihydrate". Архів оригіналу за 10 квітня 2012.
  6. Государственный реестр лекарственных средств.
  7. а б Обращение лекарственных средств. ФГУ «Научный центр экспертизы средств медицинского применения» Росздравнадзора РФ (26.11.2009). — Типовая клинико-фармакологическая статья является подзаконным актом и не охраняется авторским правом согласно части четвёртой Гражданского кодекса Российской Федерации №230-ФЗ от 18 декабря 2006 года. Архів оригіналу за 22.08.2011.
  8. Першин, Богданова (1973). Химиотерапия вирусных инфекций. Москва: Медицина. с. 46.
  9. Химиопрофилактика и химиотерапия гриппа. Ленинград: Министерство здравоохранения СССР, всесоюзный научно-исследовательский институт гриппа. 1972. с. 46.
  10. Химико-фармацевтический журнал. Москва: Фолиум. 1999. с. 47—49.