Олейников Ілля Львович
| Ілля Львович Олейников | ||||
|---|---|---|---|---|
| Илья Львович Клявер | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | рос. Илья Львович Клявер | |||
| Псевдонім | Олейников | |||
| Народився |
10 липня 1947 Кишинів | |||
| Помер |
11 листопада 2012 (65 років) Санкт-Петербург ·рак легень | |||
| Поховання | Казанське кладовищеd | |||
| Громадянство |
 Росія | |||
| Національність | єврей | |||
| Діяльність | письменник-сатирик, драматург | |||
| Alma mater | Державне училище циркового та естрадного мистецтва імені М. М. Рум'янцева | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1968 — 2012 | |||
| Жанр | сатира, дослідження у галузях історії, етимології російської мови | |||
| Діти | Денис Кляверd | |||
| Нагороди | ||||
| Сайт: gorodok.tv/cast_ilya | ||||
|
| ||||
Ілля́ Льво́вич Оле́йников (справжнє прізвище — Клявер; нар. 10 липня 1947, Кишинів — пом. 11 листопада 2012, Санкт-Петербург) — радянський і російський естрадний актор комічного жанру і телеведучий єврейського походження, лауреат «ТЕФІ» (1996), Народний артист Російської Федерації (2001)[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Ілля Львович Клявер народився 10 липня 1947 року в Кишиневі в єврейській родині лимаря Лева (Лейба) Нафтуловича Клявера (1908—1992) і домогосподарки Клари (Хаї) Борисівни Клявер (уроджена Преслі, 1910-1988); виріс у кишинівському районі Магала, населеному головним чином ремісниками.
У 1965 році вступив і в 1969 році закінчив ГУЦЕІ — Московське державне училище циркового та естрадного мистецтва. З 1969 по 1971 Олейников проходив строкову службу в лавах Радянської армії. Працював артистом у Москонцерті, а з 1974 по 1990 роки - в Ленконцерті як артист розмовного жанру.
Взяв сценічний псевдонім Олейников (прізвище дружини Ірини Олейниковой), коли почав працювати в дуеті «Козаков и Олейников» з артистом Романом Козаковим, який був не тільки його сценічним партнером, але і його найкращим другом. Дует працював також з Володимиром Винокуром (зокрема, в естрадно-пародійній програмі «Чи немає зайвого квитка»)[2].
У 1977 році разом зі своїм партнером на сцені Романом Козаковим стає лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради.
Починаючи з 1968 року, знімався в кіно.
1993 р. разом з Юрієм Стояновим створив гумористичну телепрограму «Городок», яка йшла на петербурзькому телебаченні до самої смерті Олейникова.
Смерть[ред. | ред. код]
Помер 11 листопада 2012 року о 4 ранку від пневмонії в клінічній лікарні № 122 ім. Л. Г. Соколова.
Похований 14 листопада 2012 року на кладовищі міста Пушкін.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Пошани (2012)[3]
- Народний артист Російської Федерації (2001)[1]
- Лауреат премії ТЕФІ в номінації «Найкращий ведучий розважальної програми» (1996).
Бібліографія[ред. | ред. код]
- «До зустрічі в Городку» (у співавторстві з Юрієм Стояновим) 1997. ISBN 5-87334-023-4; 2006, ISBN 5-17-038352-5.
- «Життя як пестня, або Всі через Же». 2007. ISBN 978-5-17-046428-9
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б УКАЗ Президента РФ от 26.04.2001 N 471. Архів оригіналу за 03.01.2012. Процитовано 11.11.2012.
- ↑ Скончался Илья Олейников. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 11 листопада 2012.
- ↑ Награждён Указом Президента Российской Федерации № 952 от 12 июля 2012 года. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 11 листопада 2012.
Джерела[ред. | ред. код]
- Видео в память об артисте [Архівовано 22 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Личное дело Олейникова И. Л. [Архівовано 3 травня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Интервью журналу Турнавигатор (рос.)
|
