Ополонка (гляціологія)
Ополо́нка[1] в гляціології — ділянка відкритої води, оточена морським (зокрема паковим) льодом[2]. У багатьох мовах для позначення морських ополонок вживаються слова, що походять від рос. полынья («природна ополонка, промивина»): англ. polynya, фр. polynie, нім. Polynja, Polynya, Polynia[3][4]. У цьому значенні вони запозичені в XIX ст.. полярними дослідниками для опису фарватерів у льодах[5][6].
Прибережні ополонки вздовж арктичних та антарктичних околиць є регулярним явищем і утворюються сильними катабатичними вітрами, які відштовхують морський лід від узбережжя.
Найбільшою заффіксованою антарктичною ополонкою вважається ополонка Ведделла[en] (інша назва — ополонка Мод-Райз) над океанічним плато Мод-Райз[en] у східній частині моря Ведделла. У 1974—1976 роках ополонка досягала приблизно 80 000 км², з 2009 року епізодично з'являлась знову, а у жовтні 2017 року набрала майже таких самих розмірів[7],[8]. У 2024 році вчені з NASA та Університету Саутгемптона встановили, що ключову роль у спорадичній появі ополонки таких розмірів відіграє підводне плато Мод-Райз, яке змінює напрям морських течій, а також серія потужних штормів, атмосферних річок та ефект, відомий як спіраль Екмана. Підняття глибинних вод, шторми та вітри сприяли тому, що солона вода надходила на плато Мод-Райз, провокуючи конвекцію. Для перенесення тепла та солі на поверхню склалось унікальне поєднання вітру, океанічних течій та географії океанічного дна[9],[10].
Ополонки утворюються внаслідок двох основних процесів:
- Ополонка явного тепла пов'язана з термодинамічними процесами. Вона виникає, коли здійснюється підйом (апвелінг) теплих вод із глибини, що й утримує температуру поверхні на рівні чи вище точки замерзання.
- Ополонка прихованого тепла формується під дією стокових вітрів чи океанських течій, що відганяють кригу від природних меж (берегової лінії, припаю). Первісно ополонка формується внаслідок відгону від берега однорічного пакового льоду, що залишає відкритою ділянку води, на якій потім утворюється новий лід. Своєю чергою, він теж зганяється вітром чи течією до старого льоду, де наморожується на нього. Процес триває роками, і його називають основним джерелом морського льоду в Антарктиці[11].
- ↑ Межгодовая изменчивость теплообмена океана и атмосферы в Антарктике / В. Н. Еремеев, А. Е. Букатов, А. А. Букатов, М. В. Бабий // Доповіді Національної академії наук України. — 2013. — № 1. — С. 96-104.
- ↑ W.J. Stringer and J.E. Groves. 1991. Extent of Polynyas in the Bering and Chukchi Seas [Архівовано 2017-10-12 у Wayback Machine.]
- ↑ Polynie, sur Centre national de ressources textuelles et lexicales
- ↑ Thomas Ernsdorf: Simulation der Dynamik der Laptev-See Polynjen mit dem Meereis-Ozean-Modell FESOM unter Verwendung von In-situ-Daten und globalen Analysen. [Архівовано 2020-09-30 у Wayback Machine.] Diplomarbeit an der Universität Trier, Fachbereich VI — Geographie/Geowissenschaften, Umweltmeteorologie, 105 pp., 2009 (PDF; 10,8 MB)
- ↑ Sherard Osborn, Peter Wells and A. Petermann. 1866. Proceedings of the Royal Geographical Society of Australia, Vol 12 no 2 1867—1868 pp 92–113 On the Exploration of the North Polar Region
- ↑ polynya, Merriam Webster Dictionary
- ↑ Kathryn Hansen. A Polynya Seldom Seen // Earth Observatory — Sept. 2016 (англ.)
- ↑ Kathryn Hansen. Deciphering the Maud Rise Polynya // Earth Observatory — May, 2019
- ↑ Mirjana Binggeli. Maud Rise polynya finally explained // Polar Journa — May 3, 2024 (англ.)
- ↑ Щербак Дар'я. Діра розміром зі Швейцарію: науковці розкрили таємницю полиньї в льодах Антарктиди // ТСН — 22.04.25
- ↑ Skogseth, R.; Haugan, P. M.; Haarpaintner, J. (1 жовтня 2004). Ice and brine production in Storfjorden from four winters of satellite and in situ observations and modeling. Journal of Geophysical Research: Oceans (англ.). 109 (C10): C10008. Bibcode:2004JGRC..10910008S. doi:10.1029/2004jc002384. ISSN 2156-2202.