Осман Майртупський
| Осман Майртупський | |
|---|---|
| Народився |
Майртуп |
| Помер |
невідомо |
Осман Майртупський (або Осман Мічикський) — чеченський полководець, уродженець чеченського аула Майртуп, в 1859 став наїбом округу Північно-Кавказького імамату, якою знаходився між річками Хулхулау і Гумс (Мала Чечня). Один із найсправедливіших[1], авторитетних і хоробрих наїбів Імамата[2][3].
Біографія[ред. | ред. код]
Був одним із головних наїбів імама Шаміля при обороні аула Ведено — столиці імамату[4].
У 1859 році наїб Осман зі своїм загоном робив військові дії проти загону військ графа Ностіца, головною метою яких було перешкодити переселенню чеченців, що проживають між річками Хулхулау і Гумс на рівнину[5][6][7].
Після відступу Шаміля з Чечні пішов разом із ним у Дагестан[8][2]. Осман був одним із найавторитетніших і хоробрих наїбів Шаміля. До кінця війни Абдурахман писав: «Найсправедливішими наїбами в Чечні були Шуаїб, Соїб Ерсеноївський, Ахбердян Мухаммед, Талхіг, Осман і Ума із Зунси». Після падіння столиці Імамата Дарго — Ведено в квітні 1859 інший літописець Шаміля — Мухаммед Тахір — писав: «Тоді вони вийшли з Дарго і вночі його покинули. Таким чином, всі вілаєти Чечні, один за одним, підпали під владу росіян. З жителів цих вілайєтів ніхто не пішов з імамом, крім одного наїба, Османа, і тих, хто був раніше з ним»[9][2].
Імам його любив за старанність під час несення військової служби. Він був відданий і вірний імаму та релігії, відрізнявся безмежною хоробрістю та відвагою. Був нагороджений орденом із написом «Цей почесний знак імам дарував тому, хто виявив геройство в народі»[2][9].
У чеченських селищах про нього говорять як про найвідданіший, хоробрий і високопорядний наї серед усіх чеченських наїбів Шаміля. Осман — один із тих, хто весь свій стан і знання віддав справі боротьби за свободу свого народу. Він був не лише молодим і талановитим наїбом, а й чудовим вченим-законознавцем та знавцем арабської граматики. В юності він навчався у Мухаммеднабі з Ахтов, Джамалудіна Казікумухського та інших знаменитих дагестанських учених[2][9].
Абдурахман з Казикумуха залишив нам такі добрі слова про нього: «Коли в Чечні справи були розхитані (частина чеченців підкорилася Росії, а частина залишалася непокірною) (друга половина 1858 — початок 1859. — Ю. Д.), а Шаміль стояв табором з військом в Ічкерійському лісі, цей наїб прийшов до нього з сотнею з гаком осідланих коней, захоплених при винищенні донських козаків. Шаміль подарував йому свою шашку на знак любові та поваги до нього[9][2].
Коли Шаміль покинув Чечню і перейшов до Дагестану, цей наїб зі своєю сім'єю вирушив з ним, але коли Шаміль піднімався на гору Гуніб, він повернув його з дороги до себе на батьківщину, соромлячись за його велику родину та малих дітей»[9][2].
Література[ред. | ред. код]
- Хожаев Д. А. Чеченцы в Русско-Кавказской войне. — Грозный : СЕДА, 1998. — 250 с. — ISBN 5-85973-012-8.
- Дадаев Ю. У. Наибы и мудиры Шамиля. — ДИНЭМ, 2009. — 621 с. — ISBN 978-5-91446-011-9.
- Потто В. А. История 44-го драгунского Нижегородского Наследника Цесаревича полка. В 10 тт. СПб., 1892—1895 (сокр. издание: Тф., 1908).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Абдурахман из Газикумуха книга воспоминаний о том, как произошел обмен Джамалуддина на /63б/ княгинь Орбелиани и Чавчавадзе. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
- ↑ а б в г д е ж I︠U︡sup Dadaev, Юсуп. Дадаев. Naiby i mudiry Shamili︠a︡. — Makhachkala : DINĖM, 2009. — 621 pages с. — ISBN 978-5-91446-011-9, 5-91446-011-5.
- ↑ Ю. Дадаев, 2009, с. 279—280.
- ↑ Ведень. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
- ↑ Журнал военных действий войск левого крыла Кавказской линии 11 апреля 1859 г. Архів оригіналу за 13 липня 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
- ↑ Доктор исторических наук, профессор Дадаев Юсуп Усманович «Наибы и мудиры Шамиля»
- ↑ Абдурахман из Газикумуха книга воспоминаний /254а/ Глава XIX заключительная часть о положении матери селений Нового Дарго и о положении семейства имама Шамиля, О семьях остальных переселенцев, его мюридов. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
- ↑ Д. Хожаев: Чеченцы в Русско-Кавказской войне. / Науч. ред. Т. Мазаева. — Грозный—СПб.: «СЕДА».
- ↑ а б в г д Ю. Дадаев, 2009, с. 280.