Отоліти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Модель отоліту людини

Отоліти (в перекладі «вушні камінці») — тверді утвори, що є частиною вестибулярного апарату хребетних тварин і людини. В англомовній літературі «отолітами» переважно називають структури органів рівноваги риб, тоді як утвори ссавців мають назву «отоконії».

Система отолітних органів в ссавців складається з двох утворів: маточки[en] та мішечка[en], які чутливі до лінійного прискорення. У інших хребетних, зокрема риб та амфібій, наявний третій орган — лагена[en], редукований у ссавців.

Маточка та мішечок містять тисячі отолітів (або отоконій), що знаходяться в безклітинному матриксі. Рух отолітів по матриксу викликаний інерцією руху тіла. Матрикс тисне на отолітову мембрану, яка, в свою чергу, викликає зміщення відростків волоскових клітин органу рівноваги. Отоліти ссавців мають характерну форму та розташовані декількома шарами. Середній розмір отоліта — близько 10 мкм, хоча на різній відстані від мембрани знаходяться отоліти різних розмірів. Отоліти складаються з карбонату кальцію (кальциту), а також містять близько 5 % білків, зокрема отоконін-90 та отолін, що не тільки утворюють структуру отоліту, але й фібрили, що з'єднують його з матриксом.[1]

Окрім згаданих білків отоліти містять інші важливі білки. Так у мишей наявні принаймні 9 основних білків: отоконін-90, отолін-1, альфа-текторін, альфа-2-HS-глікопротеїн, остеопонтін, SPARCL1, остеонектин, DMP1 та люмікан.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sokolowski, Bernd; Kniep, Rüdiger; Zahn, Dirk; Wulfes, Jana; Walther, Leif Erik (2017). The sense of balance in humans: Structural features of otoconia and their response to linear acceleration. PLOS ONE 12 (4): e0175769. ISSN 1932-6203. doi:10.1371/journal.pone.0175769. (англ.)
  2. Lundberg, Yunxia Wang; Xu, Yinfang; Thiessen, Kevin D.; Kramer, Kenneth L. (2015). Mechanisms of otoconia and otolith development. Developmental Dynamics 244 (3): 239–253. ISSN 10588388. doi:10.1002/dvdy.24195. (англ.)