Палац Сансусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південний фасад Сансусі
Палац Сан-Сусі з висоти пташиного польоту

Сансусі (нім. Sanssouci, від фр. sans-souci) — палац в Потсдамі, біля Берліна, колишня літня резиденція прусського короля Фрідріха II. Палац часто називають німецьким суперником Версаля. Хоча Сансусі збудований у скромнішому стилі Рококо та набагато менший, ніж його французький суперник, він широко відомий численними храмами і капризами у парку. Палац був спроектований Георгом фон Кнобельсдорфом між 1745 і 1747 роками з метою створення приватної резиденції, де король міг би відпочити від церемоній берлінського двору. Це підкреслюється й назвою палацу, що походить від французького словосполучення sans souci — «без турбот» — що показує, що палац є місцем відпочинку, а не центром влади. Фактично палац є великою одноповерховою віллою, він скоріш нагадує Палац Марлі, ніж Версаль. У палаці всього десять головних залів, він збудований на схилі пагорба з терасами в центрі парку. Особистий смак Фрідріха проявляється у дизайні та декораціях палацу, цей стиль отримав назву «Рококо Фрідріха». Сам Фрідріх дуже любив палац та називав його місцем «що помре з ним». Проте, через незгоду з місцем розташування палацу в парку, Кнобельсдорф був звільнений з посади керівника проекту, і будівництво було проведено під керівництвом голландського архітектора Йоганна Боуманна.

Сан-Сусі(нім. Sanssouci, від фр. sans-souci)  – палацово-парковий ансамбль в Потсдамі. Сан-Сусі у вільному перекладі з французької означає «без викрутасів». Це заміська резиденція прусського короля Фрідріха II. Архітектурний ансамбль тут складався протягом більш 100 років. Регулярний французький парк, що займає величезну площу в 287 га, прикрашений архітектурними спорудами 1744-1860 рр., Відноситься до найбільш відомих екземплярів садово-паркового мистецтва Німеччини. У 1990 році палацовий комплекс Сан-Сусі, який є видатним зразком архітектурної творчості та ландшафтного дизайну, внесений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Коротка історія

Палац за часів Фридриха Великого

13 січня 1745 року  Фрідріх Великий видав указ про будівництво заміського будинку в Потсдамі. За його ескізами архітектор Георг Венцеслаус фон Кнобельсдорф створив проект майбутнього Сан-Сусі. Кнобельсдорф запропонував Фрідріху звести цокольний поверх, обладнаний погребами, і перенести будівлю до самого краю верхньої тераси, щоб воно добре виглядало з «партеру», але Фрідріх відмовився. Йому було потрібно не представницька будівля, а затишний житловий будинок в стилі рококо, що відповідав його особистим потребам, де б культура побуту поєднувалася з живою природою. За задумом Фрідріха палац Сан-Сусі повинен бути одноповерховим, а цоколем йому повинен був служити сам пагорб. Фрідріх відмовився від довгих сходів, з внутрішніх приміщень він хотів виходити безпосередньо на широку терасу, що веде в сад.

Фрідріх II брав активну участь в процесі будівництва всіх архітектурних споруд як з адміністративної, так і з художньої точки зору. Ескізи створювалися по заданих їм параметрам, до початку будівництва складалася попередній кошторис витрат. Роботи починалися тільки з дозволу короля. Він втручався в усі справи і хотів знати все до дрібниць.

Через два роки після початку будiвництва 1 травня 1747 року, незважаючи на те, що ще не всі зали палацу були готові, відбулося урочисте відкриття виноградарського палацу. Будівля палацу призначалася винятково для короля і запрошених ним гостей.

Палац Сан-Сусі вважався виключно приватним палацом і не призначався для представницьких цілей. Палац Сан-Сусі - єдиний, який не пов'язаний з демонстрацією військової сили. Це приватна резиденція філософа, свого роду ермітаж, в якому він оточив себе коханими картинами, книгами, собаками, кіньми, людьми. Назва «Сан-Сусі» - «без турбот» - відображає погляди Фрідріха на питання життя і смерті.

Сан-Сусі після  смерті Фрідріха Великого

Після смерті Фрідріха Великого в Пруссії настала абсолютно нова епоха, що змінилися архітектурних формах. З вступом на трон Фрідріха Вільгельма II класицизм набув поширення в Потсдамі та Берліні. За наказом нового короля в Потсдамі були побудовані Мармуровий палац і Новий сад, а в Сан-Сусі наступник Фрідріха жив лише епізодично до 1790 року. Ще в рік смерті Фрідріха в Сан-Сусі замінили меблі і відремонтували кабінет і спальню короля.

Реконструкція Сан-Сусі була доручена Фрідріху Вільгельму фон Ердмансдорфу. За його проектом у Сан-Сусі з'явилися перші інтер'єри в стилі класицизму.

Палац за часів Фридриха Вільгельми IV

Майже через сто років після того, як був побудований палац Сан-Сусі, на прусском троні з'явився король, Фрідріх Вільгельм IV. Ще будучи принцем, Фрідріх Вільгельм виявляв великий інтерес до замку і парку Сан-Сусі, побудованим його прадідом. Після вступу на престол в 1840 році, рівно через сто років збережена оригінальна обстановка палацу була доповнена меблями епохи Фрідріха II. Фрідріх Вільгельм збирався повернути колишній вигляд відремонтованої кімнати короля. Однак цим планам не судилося реалізуватися, оскільки оригінальні ескізи і проекти не збереглися. На своє колишнє місце в 1843 році вдалося повернутися тільки крісла.

Бічні флігелі палацу Сан-Сусі потребували ремонту, для розміщення придворних не вистачало місця, і Фрідріх Вільгельм IV доручив Людвігу Персіусу підготувати проект реконструкції Сан-Сусі. Керівництво будівництвом на місці очолив Фердинанд фон Арнім. З великим архітектурним чуттям були відновлені елементи оформлення фасаду північного боку, які  палацу надавали більш серйозний репрезентативний характер у порівнянні з більш легковажним фасадом, зверненим в сад. Нове пов'язувалося зі старим з великим почуттям стилю. В оформленні внутрішніх інтер'єрів західного флігеля і раніше використовувався стиль рококо.

Сан-Сусі з кінця XIX століття до теперішнього часу

Після смерті останньої його мешканки королівської крові палац Сан-Сусі був перетворений в музей і тим самим став одним з перших палаців-музеїв в Німеччині. Після Першої світової війни і ліквідації монархії виноградний  палац в 1927 році був довірений Управлінню державних музеїв і садів. У комплекс Сан-Сусі був відкритий доступ публіки.

Після початку бомбардувань Берліна в Другу світову війну в 1942 році з міркувань безпеки особливо цінні предмети мистецтва з потсдамских і берлінських палаців були вивезені на зберігання. Будівля палацу вціліла, хоча в ході боїв, що проходили з північного боку палацу між під'їздом до нього і історичним млином, згоріла галерея з вітряком.

Після Другої світової війни велика частина фондів, укритих в Райнсбергу, були вивезені в якості «трофейного мистецтва» в Радянський Союз і були повернуті в НДР в 1958 році. Виявлені в Бернтероді предмети мистецтва спочатку були передані в 1957 році до палацу Шарлоттенбург в Західному Берліні. Після об'єднання Німеччини у вересні 1992 року збори книг Фрідріха Великого повернулося з палацу Шарлоттенбург на своє колишнє місце в бібліотеre палацу Сан-Сусі, за нею в 1993-1995 роках в Сан-Сусі переїхало 36 живописних полотен.. У 1990 році палацовий комплекс Сан-Сусі, який є видатним зразком архітектурної творчості та ландшафтного дизайну, внесений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Виноградні тераси

Виноградні тераси

Ідея гармонії між людиною і навколишньою природою знайшла своє відображення в розташуванні і декоративному оформленні палацу Сан-Сусі, що розмістився на вершині виноградного пагорба. Виноградні тераси Сан-Сусі утворюють ядро ​​парку, яке вінчає невеликий замок, який Фрідріх Великий називав своїм «маленьким виноградним будиночком».

Тут на лоні природи, насолоджуючись прекрасними видами з вікон палацу, прусський король проводив літні місяці, віддаючись своїм захопленням і художнім нахилам і займаючись державними справами. Вітряк, що стояв в цій місцевості на пагорбі ще до майбутнього палацу, підкреслювала сільську ідилію і був на думку Фрідріха прикрасою Сан-Сусі.

Знамениті види на сади в Сан-Сусі з'явилися завдяки рішенню Фрідріха Великого розбити виноградники на південних схилах Борнштедтскіх пагорбів. Колись на пагорбах росли дуби. При «королі-солдаті» Фрідріха Вільгельма I дерева вирубали і використовували для зміцнення болотистих грунтів в споруджуваному Потсдамі. 10 серпня 1744 Фрідріх Великий звелів розбити на голих пагорбах виноградні тераси.

Центральна частина шести широких терас, розбитих на схилі пагорба, була поглиблена для того, щоб максимально використовувати сонячне освітлення. На стінах терас вилася виноградна лоза, привезена з Португалії, Італії, Франції, а в 168 засклених нішах ріс інжир. Передня частина терас, відокремлена огорожею з фруктових шпалер і прикрашена тисами, засіяна газоном. По центральній лінії на вершину пагорба вели 120 (зараз 132) сходинок, розділені на шість прольотів відповідно до кількості терас, а з двох сторін був пагорб облаштований під'їзною рампою.

Під пагорбом, в партері в 1745 році був закладений декоративний сад, центр якого в 1748 році зайняв «Великий фонтан». Фрідріх не зміг насолодитися видом фонтану через те, що найняті ним фахівці погано володіли фонтанною справою. З 1750 року чашу фонтану оточують мармурові статуї Венери, Меркурія, Аполлона, Діани, Юнони, Юпітера, Марса і Мінерви, а також алегоричні зображення чотирьох елементів: вогню, води, повітря і землі. Венеру і Меркурія роботи скульптора Жана-Батіста Пигаля і дві скульптурні групи на теми полювання, алегорії повітря і води роботи Ламбера-Сігісбера Адама були подаровані французьким королем Людовіком XV. Решта скульптури були виконані в майстерні Франсуа-Гаспара Адама.Доповнення в так звану «французьку рондель» вносилися до 1764 року.

Архітектура

Зовнішній вигляд палацу

Aufrisse der Hof- und Gartenseite und Grundriss, Baubüro Georg Wenzeslaus von Knobelsdorff, um 1744/45. Raumanordnung: 1 Vestibül, 2 Marmorsaal, 3 Audienzzimmer, 4 Konzertzimmer, 5 Arbeits- und Schlafzimmer, 6 Bibliothek, 7 Galerie, 8 Gästezimmer, 9 Gästezimmer, 10 Gästezimmer, 11 Gästezimmer „Voltairezimmer“, 12 Gästezimmer „Rothenburgzimmer“, 13 die Dienerzimmer

Через погані відносини з батьком вже в юності майбутній Фрідріх II (1712-1786) мріяв вирватися з Берліна і оселитися в Потсдамі «на природі». Спочатку планувався просто скромний «будинок з виноградником» (частина ескізів Фрідріх робив сам) . Багато з чим, що пропонував йому придворний архітектор Г. В. Кнобельсдорф, він був не згоден, і той навіть потрапив на час в немилість. В кінці всіх суперечок за два роки був побудований палац Сан-Сусі, інтер’єри якого вважаються найкращим зразком німецького рококо.

З огляду на характер палацу як приватної резиденції, палац має порівняно невеликі розміри лише 19 кімнат з яких Фрідріх 2 використовував лише п'ять, але при цьому відрізняється гармонійністю форм і продуманістю деталей характерних  для архітектури середини 18 століття .  Цей коплекс, який був побудований за бароковим  прикладом 17 століття – Версалем, був не тільки призначений для проживання в ньому, а також для публічного представлення  політичної і економічної сили монархів, оскільки величина палацу та припалацового парку була значно більша ніж потрібно було для проживання в ньому людей.

При цьому палац Сан-Сусі є локальним центром архітектурного ансамблю. З правого і лівого боку палац врівноважується будівлями - Картинної галереї та Нового палацу – Гостьовий замок(був побудований після закінчення Семирічної війни для демонстрації могутності Прусії). У свою чергу по центральній осі палац є центром між регулярним садом (внизу) і штучними руїнами (які спочатку повинні були мати басейн для води з  фонтанами регулярного саду).

Сан-Сусі – це одноповерхова будівля жовтого кольору під зеленим куполом  зі своїми боковими флігелями займає майже всю ширину самої верхньої тераси комплексу. Довжина головної будівлі з двома круглими частинами з боків складає 292 футів [91,6 м], глибина- 49 футів [15,4 м] та висота складає 39 футів 2 дюйми [близько 12,3 м] . Криті алеї, що приховують бічні флігелі з боку саду, закінчуються двома окремо розташованими сітчастими павільйонами з пишними золотими орнаментами. Завдяки численним скляним елементам у внутрішні приміщення палацу проникає багато світла. Анфіладу кімнат згладжує  напівовальна центральна частина, яка злегка відрізняється своїм куполом над плоским двосхилим дахом.  Над центральним арочним вікном розташована бронзова назва палацу . У фасаді що виходить на виноградники між майже вигнутими вікнами від підлоги до стелі підтримують антаблемент 36 скульптур атлантів, які супроводжують бога Вина.  Фігури з піщанику скульптора Фрідріх Крістіана Глума були зроблені у 1746 році на місці будівництва  з суцільних кам’яних блоків. Цей скульптор також займався дизайном  скульптурного декору  на білюстраді , на даху та групами херувимів на купольних вікнах разом зі своїм батьком Йоганном Георгом Глума та скульпторами Йоганн М.  Камблом і М. Мюллером.

Грайливо оформлена садова сторона палацу різко відрізняється від фасаду північного боку, в архітектурі якого панує ділова строгість. Цей фасад на відмінно від напівовальної центральної частини  з садового боку є прямокутний ризаліт з плоским односхилим дахом. Замість атлантів і каріатид перекриття підтримують  композитні пілястри.Колонади, що відходять від будівлі палацу, оточують півколом парадний на північній частині. 88 коринфських колон у два ряди утворюють криту галерею. Як і південний фасад палацу, її прикрашає балюстрада, прикрашена вазами з піщанику.

Внутрішній вигляд палацу

Головна алея (близько 2,5 км) тягнеться від порталу до Нового палацу (Neues Palais) і ділить парк на дві частини. Недалеко від входу біля Головної алеї знаходиться грот Нептуна (Neptungrotte) , виконаний в стилі бароко, – останнім будова, яке спроектував Г. В. Кнобельсдорф, зведено вже після його смерті. Трохи далі посеред алеї красується Великий фонтан, від якого до палацу Сан-Сусі, обрамляючи широкі сходи, піднімаються шість терас, усаджених виноградними лозами. Статуї Венери і Меркурія – копії робіт Жана Батіста Пигаля (1714-1785).

Палац зовсім не побудований відповідно до принципів французького заміського будинку (фр. Maison de plaisance). Порівняння планів другого (житлового) поверху Берлінського міського палацу з боку площі в плануванні Андреаса Шлютера з планом палацу Сан-Сусі показує, що саме Берлінський міський палац був основою планування Сан-Сусі (так, так званий «Зоряний зал» виконував в Берлінському варіанті роль центрального залу, в палаці Сан-Сусі прямокутний зал був вестибюлем, в свою чергу центральним залом був овальний зал). Галерея з боку двору в Берлінському палаці була замінена в варіанті Сан-Сусі службовими приміщеннями з гостьових кімнат і галереєю з боку парадного двору. Приблизно однакова кількість осей: трьох-осевий центральний ризаліт і п'ять вікон в Барлінському варіанті, шість вікон в потсдамському варіанті. Також як в Берлінському палаці, фасад оснащений двома напів баштами, також і фасад Сан-Сусі був оснащений двома круглими приміщеннями. Однак крім плану, який Фрідріх Великий запозичив у Берлінського палацу, все інше було запозичено у палацу в Райнсберзька, оскільки Сан-Сусі в деякому роді реінкарнація і переосмислення палацу в Райнсбергу . Палац в Райнсбергу  також має дві круглі вежі (в одній знаходилася кругла бібліотека-кабінет, той самий принцип повторюється в Сан-Сусі) та колонаду між цими баштами (ця колонада повторюється в видозміненому вигляді в парадному дворі палацу Сан-Сусі).

Будучи приватною, а не парадною резиденцією монарха, який жив як філософ, палац, незважаючи на заперечення фактичного будівельника палацу - Георга Венцеслауса фон Кнобельсдорфа, був побудований без цокольного поверху, що дозволяло легко потрапити з приміщень прямо в сад. Тут поняття людини і природи були нероздільні. Навіть в музичному залі палацу стеля імітувала садову альтанку, де по центру була імітована павутина і знаходилося кілька золотих павуків. Однак ця близькість до саду і відсутність підвалу призвело до того, що приміщення в палаці були в деякому відношенні хворими, що з часом призвело до загострення хвороби Фрідріха. Його «квартира» в Новому палаці була також на рівні землі (партеру).

Фрідріх Великий детально пропрацював над  оформленням інтер'єрів. Художники Йоганн Наль, брати Йоганн Міхаель і Йоганн Крістіан Хоппенхаупті, Генріх Вільгельм Шпіндлер і Йоганн Мельхіор Камбла створили багато творів мистецтва в стилі рококо для Сан-Сусі за ескізами Фрідріха Великого.

Фрідріх монарх і людина - були дві різні людини, що виражалося в тому, що як монарх Фрідріх будував розкішні палаци і оточував себе виключно дорогими речами (як приклад - маленька деталь, яка не відразу впадає в очі - цифри циферблата годинника в його в Новому палаці викладені  з діамантів), оскільки це свідчило про могутність і престиж держави, але як людина при цьому задовольнявся лише солдатським ліжком, яке різко контрастувало з інтер'єром розкішної спальні палацу Сан-Сусі, або старим військовим мундиром з протертими від старості дірками і слідами тютюну.

Центральне місце в палаці Сан-Сусі займають вестибюль (північна сторона палацу) і звернений до саду мармуровий зал (південна сторона палацу). У західній частині палацу розмістилися п'ять гостьових кімнат, а в східній - королівські апартаменти, що складаються із залу аудієнцій, концертного залу, кабінету і спальні, бібліотеки і довгої галереї на північній стороні. Вестибюль продовжує стриману атмосферу парадного двору з його колонадою. Стіни вестибюля ділять десять пар композитних колон з білого мармуру і прикрашених позолоченими підставками та капітелями. Вони стикаються з коринфськими пілястрами, які трохи виступають  від стіни. Три французьких вікна на стороні виноградника мають три плоских круглих скручені ніші  з дверима на протилежній стороні. Три декоративних композиції, розташованих над трьома дверима зроблені на тему бога вина і нагадують про те що палац знаходиться поруч винограднику. Сувору елегантність порушує лише розмальована  стеля.  На стелі показана римська богиня Флора з своїми геніями , які  посипають квіти і плоди з неба. Картина була створена в 1746 році шведським художником Йоганом Гарпером.

Мармуровий зал з пишним золотим куполом і стельовими вікнами на його вершині є парадним залом палацу. Зразком для нього Фрідріху Великому послужив римський Пантеон. Парні колони і мозаїка підлоги виконані в цьому залі з високоякісного мармуру з Каррари і Сілезії. Поєднання слів «Пантеон» і «сілезький мармур» є ключовими до розуміння ідейного сенсу цього приміщення. Використання сілезького мармуру підкреслювало приєднання Сілезії до складу Прусської держави. У свою чергу тема римського Пантеону - як храму всіх богів, символізувала для Фрідріха тему толерантності в державі. Можна сказати, що купол - це лейтмотив взагалі всіх фрідеріанських будівель. Вперше купол і тему Пантеону ми бачимо в соборі святої Хедвіги, який був побудований в центрі Берліна поруч з оперним театром. Прусський двір того часу був кальвіністським, але Сілезія як колишня австрійська провінція - була католицька. Фрідріх, дотримувався думки, що в його королівстві кожен може рятувати свою душу на свій власний розсуд та дотримувався толерантності. Купол був також зведений над новоспорудженим  Домським собором в Берліні. Бібліотека в Райнсберзі, Сан-Сусі і його кабінет в Берлінському палаці були також круглими. Куполом увінчані і Картинна галерея в Сан-Сусі і аналогічною зовнішньою конструкцією  - Новий палац. Також купол має і Новий палац, не кажучи вже про те, що навіть проїзна арка Нового палацу теж має купол.

У двох нішах знаходяться скульптури французького скульптора Франсуа Гаспара Адама: Венера, богиня природи і життя, і Аполлон, бог мистецтв. Аполлон тримає в руках відкриту книгу - «Про природу речей» Лукерія. Текст відкритий на сторінці, де є девіз палацу:

te sociam studeo scribendis versibus esse / quos ego de rerum natura pangere conor

Будь же пособниця мені при створенні цієї поеми, / Що про природу речей тепер я написати збираюся.

Сусідній з мармуровим залом є зал аудієнцій, який  використовувався під їдальню. Його вигляд визначають численні полотна французьких художників XVIII ст .: Жана-Батиста Патера, Жана-Франсуа де Труа, П'єра-Жака Каза, Луї де Сильвестра, Антуана Ватто. На стельовій картині «Зефір увінчує Флору» придворного художника Антуана Пена зображені бог вітру і богиня квітів. Фрідріх II і «Безтурботний Палац»

У концертному залі найбільш яскраво проявляється характерне для рококо велика кількість декоративних деталей. Орнаментом з мотивом у вигляді стилізованої асиметричної раковини прикрашені стіни і стеля і обрамлені настінні дзеркала і фрески Антуана Пена. Дерев'яна обшивка виконана скульптором і декоратором Іоганном Міхаелем Хоппенхауптом Старшим. Рояль - це робота Готфріда  Зільбермана 1746 року і пюпітр для нот Фрідріха Великого, виконаний скульптором-декоратором Мельхіором Камбла в 1767 році, красномовно говорять про призначення приміщення. Святкову атмосферу залу під час королівського концерту точно передає картина Адольфа фон Менцеля «флейтовий концерт в Сан-Сусі», де Фрідріх Великий грає на поперечній флейті, йому акомпанує Карл Філіпп Емануель Бах, син Йоганна Себастьяна Баха. Саме в цьому приміщенні 7 травня 1747 року відбулася музична зустріч двох геніїв - Йоганна Себастьяна Баха і Фрідріха Великого. Під час цієї зустрічі король попросив Баха зіграти фугу на тему, яку підготував особисто Фрідріх. Бах блискуче зімпровізувати триголосну фугу. Бах пізніше склав шестиголосну фугу (т. Н. Ricercar a 6 voci) і ряд інших творів з використанням «королівської теми» (thema regis).

Зовсім іншу картину являє собою переобладнані в 1786 році Фрідріхом Вільгельмом фон Ердмансдорфом кабінет і спальня Фрідріха Великого. Тут панує прямий і суворий класицизм. Оббивка стін з зеленого шовку з позолоченим різьбленням по дереву поступилася місцем також зеленій оббивці, але вже без декоративного різьблення. Позолочені стельові орнаменти з гіпсу були зняті і замінені мальовничим колом, навколо якого згруповані знаки зодіаку. Приміщення ділиться на дві частини двома високими іонічними колонами на постаментах, які замінили багато прикрашений парапет. В середині XIX ст. інтер'єр був доповнений відсутніми елементами меблів фрідеріціансьеої епохи і мальовничими портретами, а також письмовим столом Фрідріха і кріслом, в якому він помер. Спочатку спальня в Сан-Сусі була запланована як копія спальні з Потсдамського міського палацу з балюстрадою. На сьогоднішній день з оригінального фрідеріціанської обстановки залишився тільки портал каміна. Зображення спальні за життя Фрідріха не збереглися, проте, при переробці інтер'єру в кінці 18 століття багато ліплених  деталей не були остаточно сколоті і при проведених в 19 столітті дослідженнях поверхонь стін дозволило детально точно відновити вигляд спальні, який існував у під фрідеріціанський період.

Приміщення бібліотеки є одним з найкрасивіших і гармонійних приміщень в стилі рококо, які колись були створені. Кругла кімната поза анфіладою залів практично захована в кінці королівських апартаментів, а з кабінетом і спальнею короля її пов'язує вузький коридор, що підкреслює її приватний характер. Тут «філософ із Сан-Сусі» міг сховатися. Оббиті кедровими панелями стіни і книжкові стелажі з кедрового дерева додають закінченість інтер'єру приміщення. Гармонійне поєднання коричневого з золотом пишних орнаментів забезпечує в бібліотеці спокійну атмосферу. Використання кедра мало таємний сенс - цим деревом був оброблений храм Соломона в Єрусалимі. Храм Соломона був наріжним поняттям для так званих вільних каменярів, до числа яких у свій час належав король. У свою чергу Соломон був знаменитий своєю мудрістю.

В бібліотеці зберігається близько 2100 томів давньогрецької і давньоримської поезії і історичних праць французькою мовою, а також французької літератури XVII і XVIII ст., В тому числі твори поета і філософа Вольтера. Фрідріх тримав по бібліотеці в кожному своєму палаці - Сан-Сусі,  у Потсдамі, Новий палац, Бреслау,  у Берліні і  у Шарлоттербурзі. У кожній бібліотеці були абсолютно ідентичні книги, більш того, всі вони були розставлені ідентично

На стороні парадного двору знаходиться галерея. У стіні вузького витягнутого приміщення з внутрішньої сторони влаштовані ніші з мармуровими скульптурами давньогрецьких і давньоримських богів, а зовнішню стіну з п'ятьма вікнами прикрашають дзеркала. Ніші чергуються з картинами Миколи Ланкре, Жана-Батіста Патера і Антуана Ватто, чиї роботи монарх особливо цінував.

Із заходу до мармурового залу примикають п'ять гостьових кімнат. Завдяки двом іменним кімнатах достовірно відомо, що привілеєм проживання в Сан-Сусі користувалися близьке довірена особа короля - граф фон Ротенбург, який проживав у палаці аж до своєї смерті в 1751 році, і філософ Вольтер, який проживав тут влітку під час свого перебування в Потсдамі в 1750 -1753 роках. Його присутність в Сан-Сусі увічнене на картині Адольфа фон Менцеля «Круглий стіл в Сан-Сусі». У засіданнях круглого столу брали участь дипломати, офіцери, письменники і філософи.

В західному крилі палацу розташована кімната Ротенбурга, вона також не входить в анфіладу залів. Решта кімнат палацу – це  гостьові кімнати, які  утворюють «подвійні апартаменти», обладнані ліжковими нішами в округлій стіні навпроти вікон.

Кімната Вольтера відрізняється декоративністю оформлення. Її друга назва - «квіткова кімната».  Вона пофарбована в жовтий колір з  дерев'яним облицюванням стін прикрашена різнокольоровим дерев'яним різьбленням у вигляді мавп, папуг, журавлів, лелек, фруктів, квітів, квіткових гірлянд(роботи Йоганна Крістіана Хоппенхаупта Молодшого 1752-1753 років).

Парк Сан-сусі

Палацовий комплекс  в Потсдамі, біля Берліна, колишня літня резиденція прусського короля Фрідріха II. Палац часто називають німецьким суперником Версаля. Хоча Сан-Сусі збудований у скромнішому стилі Рококо та набагато менший, ніж його французький суперник, він широко відомий численними храмами і капризами у парку. Палац був спроектований Георгом фон Кнобельсдорфом між 1745 і 1747 роками з метою створення приватної резиденції, де король міг би відпочити від церемоній берлінського двору. Це підкреслюється й назвою палацу, що походить від французького словосполучення sans souci — «без турбот» — що показує, що палац є місцем відпочинку, а не центром влади. Фактично палац є великою одноповерховою віллою, він скоріш нагадує Палац Марлі, ніж Версаль. У палаці всього десять головних залів, він збудований на схилі пагорба з терасами в центрі парку. Особистий смак Фрідріха проявляється у дизайні та декораціях палацу, цей стиль отримав назву «Рококо Фрідріха». Сам Фрідріх дуже любив палац та називав його місцем «що помре з ним». Проте, через незгоду з місцем розташування палацу в парку, Кнобельсдорф був звільнений з посади керівника проекту, і будівництво було проведено під керівництвом голландського архітектора Йоганна Боуманна.

Після того, як були розбиті тераси виноградників і добудований палац, настав час облаштування навколишнього середовища палацу , де був створений бароковий декоративний сад з газонами, квітковими клумбами і деревними насадженнями. Квадратами були висаджені 3000 фруктових дерев. Апельсини, дині, персики і банани росли в численних садових парниках. Про декоративність і утилітарність садів говорять богині Флора і Помона, що прикрашають портал з обеліском з східного входу в парк.

Plan de Sans Souci, um 1746. Vermutlich die früheste Ansicht von Sanssouci

У 1745 році під пагорбом був посаджений декоративний сад, в центрі якого у 1748 році побудували «Великий фонтан». Біля фонтану розташовані статуї античних богів і богинь: Аполлона Меркурія, Венери, Юнони, Юпітера, Мінерви і Марса, а також алегоричні зображення чотирьох стихій: землі, повітря, вогню і води.

Статуї Венери і Меркурія роботи французького скульптора Жана-Батіста Пигаля, а також дві скульптурні групи на тему полювання та алегорії води і повітря роботи Ламбера-Сигисбера Адама були подарунком від французького короля Людовика V. Всі інші скульптури були зроблені в майстерні Франсуа-Гаспара Адама, колишнього керівником скульптурного ательє в Берліні, заснованому Фрідріхом Великим.

Недалеко від фонтану перебував кухонний сад, розбитий за наказом Фрідріха Вільгельма I ще в 1715 році і іронічно званий своїм господарем «мій Марлі», асоціюючи його з витонченим садом Марлі-ле-Руа, розбитого за наказом французького короля Людовика XIV.

Після зведення в парку інших будівель в ньому з'явилася пряма як стріла головна алея довжиною в 2,5 км. Свій початок вона бере на сході від зведеного в 1748 році обеліска і закінчується при вході до Нового палацу на заході. На рівні побудованої в 1764 році картинної галереї та Нових палат, побудованих з боків від палацу в 1774 році, алея розкривається до ротонди з фонтанами, оточеними мармуровими скульптурами. Від цього місця серед високого чагарнику променями розходяться доріжки, що ведуть в різні боки парку.

В оформленні парку Сан-Сусі Фрідріх Великий слідував ідеї, вже втіленої в Нойруппіні і Райнсбергу. Ще під час свого перебування в Нойруппіні, де будучи принцем в 1732-1735 роках він командував полком, Фрідріх наказав розбити в своїй резиденції декоративно-утилітарний сад. Вже тут він відмовився від класичного барокового оформлення саду в виключно репрезентативних цілях за зразком Версаля і об'єднав прекрасне з корисним, посадивши на декоративних клумбах дерева.

Фрідріх Великий вкладав великі гроші в систему фонтанів парку Сан-Сусі, оскільки фонтани були невід'ємною частиною барокового саду. Однак фонтани, як і побудований в 1757 році грот Нептуна в східній частині парку, не використовувалися за своїм призначенням. У майстрів, найнятих Фрідріхом, не вистачало професійних знань, щоб домогтися напору води у фонтанах.

Лише через сто років ця проблема була вирішена за допомогою сили пари. У жовтні 1842 року почала працювати побудована Августом Борзіга парова установка в 81,4 кінських сили, що змусила бити «Великий фонтан» біля підніжжя виноградного пагорба на висоту 38 м. Спеціально для цієї парової машини в бухті Хафель на замовлення Фрідріха Вільгельма IV Людвігом Персіусом була побудована насосна станція в формі турецької мечеті з трубою в формі мінарету.

За кілька років до цього Фрідріх Вільгельм III придбав земельну ділянку на південь від парку Сан-Сусі і подарував його на Різдво 1825 року своєму синові. На місці колишньої поміщицької садиби архітектори Карл Фрідріх Шинкель і Людвіг Персіус звели палац Шарлоттенгоф. Пітеру Йозефу Ленне було доручено оформлення саду. За прикладом декоративно-утилітарного саду часів Фрідріха Великого садовий архітектор перетворив рівну, місцями болотисту місцевість у відкритий ландшафтний парк. Завдяки великим лугам з Шарлоттенгофа відкрилися чудові види на Римські копальні і Новий палац з Храмом дружби часів Фрідріха Великого. Вільно розміщені групи дерев’яних насаджень пожвавлюють простори парку, на південно-східній частині в якій був створений штучний ставок. Грунт з нього використався для створення  навколишньої території  - плавних пагорбів, на вершинах яких перетинаються паркові доріжки.

Інші споруди парку

Завдяки Фрідріху Великому і Фрідріху Вільгельму IV в XVIII і XIX ст. і їх архітекторам, скульпторам, художникам, декораторам і садівникам навколо виноградних терас і палацу Сан-Сусі з'явився комплекс творів архітектури та садового мистецтва. Історичний парк Сан-Сусі площею в 290 га і загальною довжиною паркових доріжок в 70 км.

При Фрідріха Великого в парку і на прилеглій до нього горе Клаусберг з'явилися крім палацу Сан-Сусі:

·      Картинна галерея;

·      Нові палати;

·      Грот Нептуна;

·      Китайський чайний будиночок;

·      Новий палац і Комуни;

·      Храм дружби;

·      Античний храм;

·      Ансамбль штучних руїн на горі Руіненберг;

·       Бельведер на горі Клаусберг;

·      Будиночок з драконами на горі Клаусберг.

Фрідріх Вільгельм IV прикрасив парк Сан-Сусі і додав до нього частину парку Шарлоттенгоф спорудами:

·      палац Шарлоттенгоф;

·      Фріденскірхе(церква) і прилеглі до неї будови;

·      Оранжерейний палац (інакше Нова оранжерея) на горі Клаусберг.

Посилання[ред.ред. код]