Папава Акакій Амбакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Папава Акакій Амбакович
груз. აკაკი ამბაკოს ძე პაპავა
Народився 1890
Самтредіа, Кутаїський повітd, Грузино-Імеретинська губернія, Російська імперія
Помер 27 липня 1964(1964-07-27)
Аргентина
Поховання Левільський цвинтарd
Країна  Російська імперія
 Грузинська Демократична Республіка
 СРСР
Аргентина
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater юридичний факультет Московського університетуd
Знання мов іспанська
Учасник Перша світова війна

Акакій Амбакович Папава (груз. აკაკი ამბაკოს ძე პაპავა, (1890, Самтредіа, Кутаїський повітd, Грузино-Імеретинська губернія, Російська імперія — 27 липня 1964(1964-07-27), Аргентина) — грузинський письменник, журналіст і громадський діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Кутаїське реальне училище і вступив на історико-філологічний факультет Юр'ївського університету. Звідти перейшов на юридичний факультет Імператорського Московського університету, який закінчив з відзнакою.

Зробив великий внесок у розвиток грузинського театру. В 1914 році обраний делегатом на перший з'їзд всегрузинських театральних діячів, а загальний з'їзд грузинських письменників призначив Акакі Папаву другим головою Спілки письменників (першим був Коте Макашвілі).

26 травня 1918 року підписав Декларацію незалежності Грузії[1].

У 1922 році Акакі Папава поїхав у Німеччину, жив у Берліні. У 1923 році об'єднався з сім'єю, і разом зі своєю дружиною починає спільну літературну і наукову діяльність.

Під час Другої світової війни багато переїжджає по Європі, а в 1949 році виїхав до Південної Америки, жив в Аргентині. Багато співпрацював в грузинській іммігрантській пресі — «Кавказ», «Доля Картлі», «Вітчизна», «Народна газета», писав драматичні та історичні твори.

У 1956 подружжя опублікували книгу «მარიამ უკანასკნელი დედოფალი საქართველოსი». Написав також збірку поезій «1500-річний Тбілісі».

Особливої уваги заслуговує внесок Папави в пошук і порятунок грузинських реліквій і артефактів, розкиданих за кордоном, серед них вишита золотом і сріблом обкладинка Тбіліського вівтаря Сіону. Через довгий час Резо Табукашвілі повернув її в Грузію і передав у Музей образотворчих мистецтв.

Згідно із заповітом, його рештки перевезені у Францію.

Похований на Левільському кладовищі.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]