Парадокс Кантора
Парадокс Кантора — парадокс, сформульований Георгом Кантором (1899), який демонструє, що припущення про існування множини всіх множин, веде до протиріч. Парадокс показує недосконалість та суперечливість наївної теорії множин.
Кантор виходив з того, що кожна множина А повинна володіти деякою «потужністю». Під «потужністю» він розумів кількісну характеристику множини. Потужність множини А Кантор позначив через , відзначаючи двома крапками, що вона виходить в результаті подвійної абстракції: абстракції від природи елементів та абстракції від їх порядку. Множину всіх підмножин даної множини А (званих також булеаном множини А) позначено через Р (А). Кантор довів, що . Розглянемо тепер множину всіх множин, назвемо її «універсумом» і позначимо через U. З наведеної вище теореми при А = U отримаємо, що .
З іншого боку, оскільки U — це множина всіх множин, то вона повинна володіти максимальною потужністю, і, значить,. Виникло протиріччя.
В уявній нерозв'язності цієї суперечності і полягає парадокс Кантора. Насправді цей парадокс все ж вирішуваний. Справа в тому, що ми неявним чином припустили, що універсум U є такою ж множиною, як і всі інші множини, і тому теж володіє деякою потужністю.
Протиріччя ж показує, що він ніякою потужністю володіти не може. Значить, універсум U множиною не є. U — це об'єкт, який належить до іншого ієрархічного рівня.
- Хаусдорф Ф. Теория множеств. — Москва ; Ленинград : ОНТИ , 1937. — 304 с. — ISBN 978-5-382-00127-2.(рос.)
- Куратовский К., Мостовский А. Теория множеств = Set Theory (Teoria mnogości). — М. : Мир, 1970. — 416 с.(рос.)