Партач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Парта́ч (пол. partacz, від лат. parte paternitatis — «той, що не належить до цеху»)[1] — позацеховий ремісник. Через те, що у середньовіччі у європейських містах офіційним визнанням професіоналізму була належність до цеху, люди, які займалися ремеслом і не належали до цеху вважалися ремісниками «другого сорту». Тому слово «партач» набуло зневажливого, негативного відтінку — «людина, яка робить, виконує що-небудь невміло або неохайно, недбало»[2]; від нього також утворене дієслово «партачити»[3]. Цехові ремісники були зацікавлені у псуванні ділової репутації партачів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. Партач // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Партачити // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання[ред. | ред. код]