Пархоменко Сергій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пархоменко Сергій Борисович
рос. Сергей Борисович Пархоменко
Пархоменко Сергей Борисович 2013-09-25.jpg
Народився 13 березня 1964(1964-03-13) (58 років)
Москва, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Росія
Діяльність видавець, журналіст, колумніст, редактор, радіоведучий, письменник
Alma mater факультет журналістики МДУ (1986)
Знання мов російська
Заклад Itogid
Членство Координаційна рада російської опозиціїd
Роки активності 1993 — тепер. час
Партія Координаційна рада російської опозиціїd
У шлюбі з Горностаєва Варвара Михайлівнаd
Нагороди

Сергій Борисович Пархоменко (нар. 13 березня 1964, Москва, Російська РФСР) — російський видавець, журналіст і радіоведучий, колумніст, політичний оглядач.

Життєпис[ред. | ред. код]

Діяльність[ред. | ред. код]

Засновник і перший головний редактор журналу «Итоги», політичний репортер і оглядач щоденних газет «Независимая газета».

Член Комітету 2008. Автор ідеї та найменування громадського руху «Товариство синіх відерець» і перших публічних акцій навесні 2010 року. Входив до Оргкомітету мітингів опозиції в кінці 2011 — початку 2012 року[1]. Навесні 2012 став одним із співзасновників «Ліги виборців» і організатором проекту масових протестних судових позовів «Всі в суд!».

У 2013 увійшов в число співзасновників та активістів мережевої спільноти «Діссернет».

Учасник конгресу «Україна — Росія: діалог», що пройшов 24-25 квітня 2014 року в Києві[2].

В 2015 заснував проект «Остання адреса».

Виключення з ПЕН-Центру[ред. | ред. код]

З травня 2014 року по 10 січня 2017 року — член Російського ПЕН-Центру, російського відділення міжнародної організації ПЕН-клуб. 10 серпня 2017 був виключений з організації[3]. Вважає, що рішення про виключити було прийняте через пост у соціальній мережі «про ганьбу, яка спіткала Русский ПЕН-Центр, коли його начальники почали публічно відмовлятися від заяви на підтримку Олега Сенцова». Найближчими днями на знак солідарності з Пархоменком ПЕН-Центр покинули Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич[4], Борис Акунін[5].

Примітки[ред. | ред. код]