Пауль Ґауч фон Франкентурн
| Пауль Ґауч фон Франкентурн нім. Paul Gautsch Freiherr von Frankenthurn | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 30 листопада 1897 — 5 березня 1898 | |||
| Попередник: | Казимир Фелікс Бадені | ||
| Спадкоємець: | Франц Антон Тун унд Гогенштейн | ||
| |||
| 1 січня 1905 — 30 квітня 1906 | |||
| Попередник: | Ернест фон Кьорбер | ||
| Спадкоємець: | Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст | ||
| |||
| 27 червня 1911 — 28 жовтня 1911 | |||
| Попередник: | Ріхард фон Бінерт-Шмерлінг | ||
| Спадкоємець: | Карл фон Штюрґк | ||
| Народження: |
26 лютого 1851 Відень | ||
| Смерть: |
20 квітня 1918 (67 років) Відень | ||
| Країна: | Австрійська імперія | ||
| Освіта: | Віденський університет | ||
| Шлюб: | Helene Schlumbergerd[1] | ||
Пауль Ґауч фон Франкентурн (нім. Paul Gautsch Freiherr von Frankenthurn; *26 лютого 1851, Відень — †20 квітня 1918, Відень) — австро-угорський державний і політичний діяч. Тричі (у 1897-1898, 1905-1906 і 1911) займав пост міністр-президента Цислейтанії.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї комісара поліції. Навчався у віденській гімназії «Терезіанум», потім на юридичному факультеті Віденського університету. У 1874 вступив на службу в міністерство освіти. У 1879–1893 — міністр освіти в кабінеті Едварда Тааффе. З 1881 одночасно працював директором в «Терезіанум».
У 1890 удостоєний чину барона. З 1895 по 1897 обіймав посаду міністра культури і освіти (Minister für Cultus und Unterricht) в уряді Казимира Фелікса Бадені. З 1885 — член Палати панів (Heerenhaus) парламенту Цислейтанії. Вважався представником клерикальних католицьких кіл, противником німецького націоналізму. Робив спроби вилучити зі шкільних бібліотек книги ліберальної і пронімецькою спрямованості.
Міністр-президент[ред. | ред. код]
У 1897 країну охопила політична криза, пов'язана зі спробою уряду Бадені (поляка за національністю) ввести новий закон про мови (Sprachenverordnung), який зобов'язував державних службовців в землях зі змішаним німецько-слов'янським населенням (перш за все — в Богемії) володіти обома мовами. Проект викликав різке неприйняття німецьких націоналістичних кіл. 30 листопада 1897 на хвилі націоналістичних студентських бунтів, Ґауч фон Франкентурн в перший раз був призначений міністр-президентом Цислейтанії, одночасно зайняв пост міністра внутрішніх справ. У 1888 провів закон про студентські корпораціях, спрямований проти німецьких націоналістів. У 1889 запропонував проект закону, який передбачав підпорядкування школи церкві. Проект зустрів серйозну протидію і не дійшов до обговорення в парламенті.
Зіткнувшись з протидією Рейхсрата своїй політиці, уряд Ґауча був змушений здійснювати управління переважно за допомогою надзвичайних постанов. Для придушення протестів проти звільнення Бадені в Празі вводився надзвичайний стан. Спроба знайти компроміс з питання закону про мови успіху не мала. У 1898 Ґауч покинув пост глави уряду. Закон про мови був скасований урядом Кларі-Альдрінгена.
У 1899–1904 обіймав посаду керівника Ревізійної палати (Rechnungshof). У 1905 Ґауч знову стає главою уряду. Кабінет пропрацював лише 15 місяців. Центром політичного життя в цей період був проект реформи виборчого законодавства, який наштовхнувся на опір парламенту. Навесні 1906 Ґауч подає у відставку і знову обіймає посаду керівника Ревізійної палати.
Втретє Ґауч займає пост міністр-президента в кінці червня 1911 і знову в кризовій ситуації. Його попередник Ріхард фон Бінерт-Шмерлінг не зміг сформувати в парламент лояльну до уряду більшість і погасити ворожість між німецькими і чеськими депутатами. Відставка Ґауча також стала результатом кризи — в країні спалахнули протести, викликані підвищенням цін на продукти харчування внаслідок неврожаю. У жовтня 1911 уряд подав у відставку і був сформований кабінет Карла фон Штюргка. Ґауч продовжив роботу як член Палати панів і виступав довіреною особою імператора Франца Йосифа.
Пам'ять[ред. | ред. код]
На честь Ґауча фон Франкентурна був названий пароплав «Барон Ґауч», спущений на воду в 1908 і підірвався на міні в 1914 недалеко від міста Ровінь, звідки на затонуле судно практикуються підводні екскурсії.
Джерела[ред. | ред. код]
- Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
- Gautsch von Frankenthurn Paul Frh.. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 1, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1957.
- Johann Christoph Allmayer-Beck: Gautsch von Frankenthurn, Paul Freiherr. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 6, Duncker & Humblot, Berlin 1964.
- Gabriele Johanna Eder (Hrsg.): Alexius Meinong und Guido Adler. Eine Freundschaft in Briefen. (=Studien zur österreichischen Philosophie. Band 24) Rodopi, Amsterdam 1995, ISBN 90-5183-867-0.
- Erich Zöllner: Geschichte Österreichs. Von den Anfängen bis zur Gegenwart. Oldenbourg Wissenschaftsverlag, München 1990, ISBN 3-486-46708-5.
- Jörg Konrad Hoensch: Geschichte Böhmens. Von der slavischen Landnahme bis zur Gegenwart. Verlag Beck, München 1997³, ISBN 3-406-41694-2.
- Jiří Kořalka: Die Herausbildung des Wirtschaftsbürgertums in den böhmischen Ländern im 19. Jahrhundert. In: Peter Heumos (Hrsg.): Polen und die böhmischen Länder im 19. und 20. Jahrhundert. Politik und Gesellschaft im Vergleich. Vorträge der Tagung des Collegium Carolinum in Bad Wiessee vom 15. bis 17. November 1991. Verlag Oldenbourg, München 1997, ISBN 3-486-56021-2.
|
