Пйотр Міхал Мйончинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пйотр Міхал Мйончинський
Народився 1695[2][3]
Помер 1776[1][2][3]
Країна  Річ Посполита
Титул граф[d]
Посада Чернігівський воєвода, каштелян хелмськийd, староста кшепіцькийd і Q66201158?
Військове звання ротмістр
Конфесія католицька церква
Рід Мйончинські
Батько Атаназій Валентій Мьончиньський
Діти Q9139726?, Юзеф Бонавентура Мйончинськийd і Aniela Miączyńskad
Нагороди
орден Білого Орла орден Святого Станіслава

Герб Сухекомнати.

Пйотр Міхал Мйончиньський (пол. Piotr Michał Miączyński; 16951776) — польський шляхтич, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Мьончинських гербу Сухекомнати. Граф Священної Римської імперії.

Біографія[ред. | ред. код]

Молодший син Атаназія Валентія Мьончинського та його дружини Гелени Лушковської, брат Антонія Мьончинського.

Від батька отримав 14 червня 1711 року староство Каменопольське, холмський каштелян (14 серпня[4] 17251735), чернігівський воєвода (8 липня 17371776), сенатор. Староста кшепіцький (з 12 листопада 1711), рокитницький (з 1730), маковецький (з 1738). Більшість староств передав синам, до смерті затримав староство Каменопольське.

У серпні 1720 р. був послом на сейм від Волинського воєводства; в 1720 р. — капітан драгунів. У 1722 р. посол на сейм від Брацлавського воєводства. В 1725 р., правдоподібно, брав участь у Люблінському трибуналі. Ротмістр гусарської корогви (з 19 травня 1728 р.[5]). 1741 р. виступав проти спроб великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького створити конфедерацію проти королівського двору. 1750 р. був прихильником Потоцьких. 1753 р. підписувався як полковник королівських військ.

10 травня[5] 1774 року нагороджений Орденом Святого Станіслава й Орденом Білого Орла[6] (з серпня 1740[5]). 7 травня 1764 року підписав маніфест, що визнавав незаконним конвокаційний сейм, що проходив за присутності російських військ. Під тиском Н. Рєпніна (погрожував пограбувати маєтки, в тому числі Мацеїв військом) став брати участь у Радомській конфедерації.[5]

Маєтності[ред. | ред. код]

Резиденція — замок у Мацеєві (пол. Maciejów; містечко у Волинському воєводстві, центр маєтностей). Часто перебував у власному палаці в Любліні. Відомий багатством. Був власником багатьох земельних посілостей, які купив головно в Любельському та Волинському воєводствах. З найважливіших комплексів земських Завєпшице Любельське та Люборадзь. У 1730 році було закінчено будівництво костелу в Киянах (парафія Завєпшице). Був власником Зарваниці (нині Теребовлянський район, Тернопільська область); добре ставився до її мешканців;[7] надав кошти на будівництво та оформлення інтер'єру, підтримував матеріяльно церкву Пресвятої Трійці в містечку[8] (був її найбільшим меценатом[9]).

Для збагачення використовував посадові можливості, відданих йому людей. Активно торгував (збіжжя, вино з Угорщини), через що часто мав конфлікти з сусідами. В 1725—1726 роках польний коронний гетьман Станіслав Матеуш Жевуський закидав йому привласнення теренів, що належали Любомльському староству. Багато років мав судову суперечку з братом Антонієм — каштеляном підляським — через поділ спадку батька (в 1755 році справа розглядалася в Любельському трибналі).[5][10]

Родина[ред. | ред. код]

1724 року одружився із Антоніною Жевуською гербу Кривда, дочкою підляського каштеляна Адама Жевуського (?—бл. 1730; вдова Зигмунта Блешинського, генерал-майора військ коронних і саських, писаря польного коронного)

  • Юзеф — дідич Завєпшиць, генерал-майор віськ коронних, староста маковецький, рокитницький, каменопольський, ленчицький
  • Анеля — дружина хорунжого великого литовського Героніма Радзивілла; князя Максиміліяна Воронецького — старости звенигородського і рожнівського
  • Петронеля — дружина Онуфрія Сплавського, старости тарговицького
  • Анна Констанція — візитка[джерело?] в Любліні.

Вважається засновником волинської гілки роду Мьончинських. З другою дружиною Маріанною Вежбовською (пол. Marianna Wierzbowska) — старостянкою шадковською, вдовою волинського каштеляна Адама Ледуховського — дітей не мав.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Piotr Michał Miączyński
  2. а б в NUKAT — 2002.
  3. а б в MAK
  4. Sowa A. Miączyński Piotr Michał… — S. 564.
  5. а б в г д е Sowa A. Miączyński Piotr Michał… — S. 565.
  6. Męcewska M. Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008. — Warszawa, 2008. - S. ? (пол.)
  7. о. Фірман В. Зарваниця… — С. 9.
  8. о. Фірман В. Зарваниця… — C. 11.
  9. Квич Л. М. З Історії Марійського духовного центру Зарваниця // Наукові записки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. — Серія «Історичне релігієзнавство». — 2011. — Випуск 5. — С. 115.
  10. Dymnicka-Wołoszyńska H. Miączyński Antoni herbu Suchekomnaty (1691—1774) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 552. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • о. Фірман В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 60 с. ББК 86.29 (4 Укр) — 6. Ф — 62.
  • Sowa A. Miączyński Piotr Michał // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 564—566. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]