Пилкохвоста котяча акула чорнорота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилкохвоста котяча акула чорнорота

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Акули (Selachimorpha)
Ряд: Кархариноподібні (Carcharhiniformes)
Родина: Котячі акули (Scyliorhinidae)
Рід: Пилкохвоста котяча акула (Galeus)
Вид: Пилкохвоста котяча акула чорнорота
Galeus melastomus
Rafinesque, 1810

Синоніми
Pristiurus melanostomus Lowe, 1843
Посилання
Вікісховище: Galeus melastomus
Віківиди: Galeus melastomus
EOL: 206697
ITIS: 160034
NCBI: 77914

Пилкохвоста котяча акула чорнорота (Galeus melastomus) — акула з роду Пилкохвоста котяча акула родини Котячі акули. Інша назва «іспанський пилкохвіст».

Опис[ред. | ред. код]

Загальна довжина досягає 90 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиця значно більше за самця. Водночас особини Середземного, Адріатичного морі дрібніше за представників виду, що мешкають у відкритому океані. Зовнішністю схожа на атлантичну та ісландську пилкохвості акули. Голова відносно коротка. Ніс трохи сплощений зверху, округлий. Очі великі, мигдалеподібні, з мигальною перетинкою. Зіниці щілиноподібні. Під очима присутні невеличкі щічні горбики. За очима розташовані маленькі бризкальця. Ніздрі відносно невеликі, розділені трикутними носовими клапанами. Губні борозни довгі, розташовані у кутах рота. Рот широкий, дугоподібний. Зуби розташовані у декілька рядків. На верхній щелепі — 69 робочих зубів, на нижній — 79. Зуби дрібні, з 3-5 верхівками, з яких центральна є високою та шилоподібною, бокові — маленькі і притуплені. У неї 5 пар зябрових щілин. Тулуб стрункий, циліндричний. Грудні плавці добре розвинені, широкі, з округлими верхівками. Має 2 невеличких спинних плавця, що розташовані у хвостовій частині. Черевні плавці маленькі. У самців на них розташовані короткі статеві органи (птерігоподії). Анальний плавець дуже широкий, його ширина становить 13-18 % довжини усього тіла. Хвостовий плавець відносно довгий (25 % довжини усього тіла акули), вузький, гетероцеркальний. Уздовж його верхньої лопаті тягнеться зубчастий гребінь, утворений великою шкіряною лускою.

Забарвлення спини сіро-жовто-коричневе. Черево майже білого кольору. На спині та боках є 18 темних округлих сідлоподібних плям з контрастними світлими краями. Ближче до хвостової частини плями мають більш розмиті краї. Задні крайки спинних плавці майже білі. Ротова порожнина чорна. Звідси походить назва цієї акули.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Тримається на глибинах від 50 до 1800 м, континентальних схилах. Доволі повільна та млява акула. Іноді утворює зграйні скупчення. Вдень часто відпочиває на дні. Активна більш вночі. Полює біля дна, є бентофагом. Живиться ракоподібними (переважно креветками), дрібними молюсками, невеличкою костистою рибою.

Статева зрілість у самців настає при розмірі 48-79 см (в Атлантичному океані), 42-55 см (у Середземному та інших внутрішніх моря), самиці — 56-79 см та 39-61 см відповідно. Це яйцекладна акула. Парування та відкладання яєць відбувається цілий рік. Самиця відкладає до 13 яєць, що поміщені у коричневі напівпрозорі капсули 4,5-6,5 см завдовжки. Яйця відкладаються на невеличкій глибині. Вони мають вусики, якими чіпляються за ґрунт. Самиця здатна протягом року відкласти до 100 яєць.

М'ясо їстівне, проте немає високих смакових якостей. Інколи трапляється у великих кількостях під час вилову креветок або омарів. Використовується для виготовлення шкіри, м'ясо — солиться та в'ялиться. На збереження цього виду вплинула заборону на вилов у Середземному нижчі 1000 м.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Мешкає у західній Атлантиці: від акваторії Ісландії, Норвегії та південно-західної Швеції уздовж західного узбережжя Європи до північно-західної Африки — берегів Сенегалу, Кабо-Верде. Також часто зустрічається у Середземному, Егейському та Адріатичному морях. Трапляється біля Азорських островів.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Compagno, L.J.V., M. Dando and S. Fowler (2005). Sharks of the World. Princeton University Press. p. 227, 311—312. ISBN 978-0-691-12072-0.