Планетарна передача

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Планетарний механізм

Планета́рна переда́ча (епіциклічна передача, планетарний механізм) — зубчаста передача, в якій геометричні осі одного або декількох зубчастих коліс (сателітів), підтримуваних водилом, є рухомими по концентричній відносно центрального колеса траєкторії[1]. Планетарну передачу з одним ступенем вільності називають звичайною (типовою), планетарну передачу з двома ступенями вільності називають диференціалом. Застосовуються в транспортних і вантажопідйомних машинах, приводах верстатів тощо.

Елементи планетарної передачі[ред. | ред. код]

Деталі планетарного механізму мають спеціальні назви[1]:

  • зубчасте колесо із зовнішніми зубами, розташоване в центрі механізму, називають центральним або сонячним;
  • колесо зі внутрішніми зубами називають короною або епіциклом;
  • колеса, осі яких рухомі, називають сателітами;
  • рухому ланку, на якій встановлено сателіти, називають водилом. Її на кінематичних схемах зазвичай позначають або цифрою, або латинською буквою h.

Види планетарних передач[ред. | ред. код]

Планетарна передача в дії. Водило нерухоме

До типових планетарних передач належать:

  • однорядний планетарний механізм (планетарний механізм Джемса);
  • дворядний планетарний механізм (механізм Давида):
    • з одним зовнішнім і одним внутрішнім зачепленням;
    • з двома зовнішніми зачепленнями;
    • з двома внутрішніми зачепленнями.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ДСТУ ISO 1122-1:2006 Передачі зубчасті. Словник термінів. Частина 1. Визначення, що стосуються геометрії (ISO 1122-1:1998, IDТ)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]