Планетарна передача

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Планетарний механізм

Планета́рна переда́ча (епіциклічна передача, планетарний механізм) — зубчаста передача, у якій геометричні осі одного або декількох зубчастих коліс (сателітів), що підтримуються водилом є рухомими по концентричній відносно центрального колеса траєкторії[1]. Планетарні передачі з одним ступенем свободи називають звичайними (типовими), планетарні передачі з двома ступенями свободи називають диференціалами. Застосовуються у транспортних і вантажопідйомних машинах, приводах верстатів і т. д.

Елементи планетарної передачі[ред.ред. код]

Деталі планетарного механізму мають спеціальні назви[1]:

  • зубчасте колесо із зовнішніми зубами, котре розташоване в центрі механізму, називається центральним або сонячним;
  • колесо з внутрішніми зубами називають короною або епіциклом;
  • колеса, осі яких рухомі, називають сателітами;
  • рухома ланка, на якій встановлено сателіти, називають водилом. Його на кінематичних схемах зазвичай позначають або цифрою, або латинською буквою h.

Види планетарних передач[ред.ред. код]

Планетарна передача у дії. Водило нерухоме

До типових планетарних передач належать:

  • однорядний планетарний механізм (планетарний механізм Джемса);
  • дворядний планетарний механізм (механізм Давида):
    • з одним зовнішнім і одним внутрішнім зачепленням;
    • з двома зовнішніми зачепленнями;
    • з двома внутрішніми зачепленнями.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ДСТУ ISО 1122-1:2006 Передачі зубчасті. Словник термінів. Частина 1. Визначення, що стосуються геометрії (ISO 1122-1:1998, IDТ)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]