Поділи Люксембургу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мапа поділів Люксембургу між Францією, Німеччиною та Бельгією

Між 1659 та 1839 роками відбулося три поділи території Люксембургу. Протягом 180 років територія герцогства зменшилася з 10700 км² до 2586 км². Території відійшли Франції, Німеччині та Бельгії. Прикордонні з Люксембургом країни намагалися домогтися повної анексії герцогства, але жоден з цих планів так і не був реалізований. Також не увінчалися успіхом і реваншистські спроби повернути назад процес втрати Люксембургом своїх територій.

Перший поділ[ред. | ред. код]

Перший поділ Люксембургу стався у 1659 році в період особистої унії Герцогства Люксембург з Іспанією. В ході воєнних дій Франція і Англія захопили основну частину території Іспанських Нідерландів. За Піренейським миром Франція отримала територію Люксембургу з фортецями Стене, Тьйонвіль і Монмеді. Загальна площа територіальних придбань Франції склала 1060 км²[1], що становило десяту частину площі Люксембургу.

Другий поділ[ред. | ред. код]

В роки Французьких революційних воєн Люксембург був анексований Францією і став частиною департаменту Форе. Після поразки Наполеона Люксембург було звільнено, але статус герцогства повинен був вирішитись на Віденському конгресі. На Віденському конгресі Люксембург отримав статус Великого герцогства, перейшов у володіння Оранської династії в особі Віллема I. Пруссія розмістила свої війська в Люксембурзі, приєднала до себе Бітбург, Нойербург, Санкт-Віт, Шлайден, Ваксвайлер і навколишні території. Також Люксембург увійшов до Німецького союзу.

В ході другого поділу від Люксембургу була відторгнута територія з площею 2280 км² і з населенням 50 000 чоловік[2].

Третій поділ[ред. | ред. код]

Найбільша територіальна втрата сталася у 1839 році за Лондонським договором. Під час Бельгійської революції франкомовне населення Люксембургу, незадоволене політикою Віллема I, приєдналося до повстанців і контролювало більшу частину Великого герцогства. Єдиним містом, яке не перейшло під контроль Бельгії, була столиця — місто Люксембург[3].

До підписання Лондонського договору було кілька варіантів вирішення статусу територій Великого герцогства. Люксембург міг залишитися в особистій унії з Нідерландами, але бельгійський король Леопольд I відхилив цю пропозицію. 15 листопада 1831 року було вирішено, що основна, франкомовна частина Великого герцогства переходить Бельгії, а місто Люксембург і навколишні території повинні залишитися за Віллемом I і увійти до Німецького союзу[4]. Віллем I відмовився підписати таку угоду, і протистояння тривало ще кілька років. Зрештою нідерландський король був змушений піти на поступки і у 1839 році підписати договір.

Згідно з Лондонським договором, Бельгії відійшли міста Арлон, Бастонь, Обанж, Дюрбюї, Марш-ан-Фамен, Віртон, Ньошато.

За третім поділом Люксембург втратив 65 % своєї території. Бельгії відійшла територія площею 4730 км² і 175 000 чоловік, що складало половину всього населення Люксембургу[5].

Примітки[ред. | ред. код]