Жан Кокто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кокто Жан
Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Портрет роботи Федеріко Де Мадразо
Портрет роботи Федеріко Де Мадразо
Народження 5 липня 1889(1889-07-05)
  Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція
Смерть 11 жовтня 1963(1963-10-11) (74 роки)
  Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція
  • гострий інфаркт міокарда
  • Національність француз
    Громадянство Франція Франція
    Alma mater Кондорсе
    Мова творів французька
    Рід діяльності режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер
    Роки активності: 1908
    Жанр драма, трагедія
    Член
  • Французька академія
  • Німецька академія мови і поезії
  • Товариство прав художників[d]
  • Королівська академія французької мови і літератури Бельгії[1]
  • Діти Edouard Dermit[d]
    Нагороди та премії
    Командор ордена Почесного легіону
    Автограф: Автограф
    Сайт: www.jeancocteau.net

    CMNS: Кокто Жан на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    S:  Роботи у  Вікіджерелах

    Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; *5 липня 1889 — †11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

    Біографія коротко[ред. | ред. код]

    Син адвоката та художника-любителя. Батько наклав на себе руки, коли Жану було 9 років. Жан Кокто не здобув систематичної освіти. З середини 1910-х років увійшов до художніх кіл Парижа.

    У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін. У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Кокто, будучи бісексуалом, 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їх стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом.[3][4]

    Творчість[ред. | ред. код]

    Універсально обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності і прохідних, малоцікавих робіт.

    Свої літературні праці від друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Він непоганий лібретист і написав декілька лібретто для опер, ораторій, балетів.

    Скандальний балет «Парад»[ред. | ред. код]

    Особливе місце в творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович в межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі і наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія була забезпечена творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави і балету як такого.

    Маловідомий Кокто[ред. | ред. код]

    Погруддя Кокто в похилому віці • Каплиця, побудована Кокто

    Він відчував недостатність свого акторства чи участі в виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

    Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин спонукали на творчість багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, в багатій театральній пачці і на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані і, водночас, екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стало в один рівень з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — давно надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

    Серед друкованих книг Жана Кокто — мемуари російською — «Портреты — воспоминания, 1900–1914» (передрук у 2002 р. СПб, изд. Ивана Лимбаха.)

    Поезія[ред. | ред. код]

    Жан Кокто, 1923
    • La lampe d'Aladin (1908)
    • Le prince frivole (1909)
    • Odes (1914)
    • Cap de Bonne-Espérance (1918)
    • Escales (1920)
    • Vocabulaire (1922)
    • Plain-Chant (1922)
    • Prière mutilée (1922)
    • La Rose de François (1923)
    • L'Ange Heurtebise(1925)
    • Cri écrit (1925)
    • Opéra (1926)
    • Eloge de l'Imprimerie (1929)
    • Mythologie (1934)
    • Enigme (1939)
    • Allégories (1940)
    • Léone (1944)
    • La Crucifixion (1946)
    • Le Chiffre sept (1952)
    • La Nappe du Catalan (1952)
    • Dentelle d’éternité (1953)
    • Appogiatures (1953)
    • Clair-Obscur (1954)
    • Paraprosodies (1958)
    • Gondole des Morts (1958)
    • Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
    • Le Requiem (1961)
    • Taches (1962)
    • Faire-Part (1968, посмертно)

    Романи[ред. | ред. код]

    • Le Potomak (1919)
    • Le Grand Ecart (1923)
    • Thomas l'imposteur (1923)
    • Le Livre blanc (1928)
    • Les Enfants terribles (1929)
    • La Fin du Potomak (1940)

    Есе[ред. | ред. код]

    П'єси[ред. | ред. код]

    • Parade (1917)
    • Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
    • Antigone (1922)
    • Roméo et Juliette (1924)
    • Orphée (1926)
    • La Voix humaine (1930)
    • La Machine infernale (1934)
    • L'Ecole des veuves (1936)
    • Oedipe-roi (1937)
    • Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
    • Les Parents terribles (1938)
    • Les Monstres sacrés (1940)
    • La Machine à écrire (1941)
    • Renaud et Armide (1943)
    • L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
    • L'Aigle à Deux Têtes (1946)
    • L'impromptu du Palais-Royal (1962)

    Кінофільми[ред. | ред. код]

    Режисер

    Лібрето[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. http://www.arllfb.be/composition/successions.html
    2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
    3. David Aldstadt. Cocteau, Jean. glbtq. Процитовано 3.1.2015. 
    4. Jean Cocteau and Jean Marais, the first modern gay couple (англ.)

    Посилання[ред. | ред. код]