Польський цвинтар (Житомир)
| Польський цвинтар | |
|---|---|
 Центральний вхід на кладовище | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°16′07″ пн. ш. 28°37′49″ сх. д.H G O | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Житомир |
| Відкрито | 1762 |
| Закрито | 1976 |
| Площа | 9 гектар |
| Кількість поховань | 2222 (описаних) |
|
Адреса: майдан Руднянський, 8, м. Житомир, 10003 | |
 | |
  Польський цвинтар Польський цвинтар (Україна) | |
Пóльський цви́нтар (пол. Cmentarz polski w Żytomierzu або пол. Cmentarz rzymskokatolicki w Żytomierzu) — історичне кладовище у м. Житомирі, пам'ятка історії, архітектури та монументального мистецтва місцевого значення.
Історія[ред. | ред. код]
Після Люблінської унії 1569 року місто увійшло до складу Речі Посполитої, а у 1775 році уряд Польщі визнав Житомир одним із столичних міст. З переходом Житомира до складу Російської держави у 1804 р. місто стало столицею Волинської губернії. Відповідно до політики царського уряду з початку XIX ст. край активно заселяється вихідцями з Польщі з метою поширення у Росії землеробства і промисловості. Проведений у 1884 р. перепис населення виявив, що в Житомирському повіті проживало тоді 39578 поляків, що становило 13,9 % усіх мешканців повіту та було найвищим показником у губернії.[1]
Перший відомий некрополь житомирських християн, православних та католиків, знаходився на Охрімовій горі, на лівому березі річки Кам'янки. Дата заснування некрополя невідома, але ще у 1930-х рр. дослідниками було зафіксовано поодинокі кам'яні хрести з напівстертими написами 16-17 століть.[2] У 1788 році на католицькому кладовищі побудували каплицю Святого Миколая з усипальницею.[3]
Під впливом просвітницьких течій, з гігієнічних міркувань, по всій Європі ліквідовувалися міські кладовища, місця для поховань облаштовують за межами міст. Відтак, у 1799 році польська громада купила на території Нової Рудні (нині вулиця Короленка) ділянку, на якій у 1800 році було засноване нове католицьке кладовище. Багатьох померлих було ексгумовано та перенесено з Охрімової гори на нове місце. Найстаріше відоме поховання, що збереглося до нашого часу — фрагмент надгробку Юзефіни Скальцовської (1816 рік).[4]
У 1840 році на кладовищі побудували каплицю Святого Станіслава. У тому ж році у нову каплицю перенесли останки з каплиці Святого Миколая. Каплиця Святого Станіслава була зруйнована під час Другої світової війни та відбудована вже на початку 2000-х.
Таблиця на вхідній брамі, що збереглася до нашого часу, засвідчує, що цвинтар поділявся на дев'ять ділянок, кожна з яких носила ім'я небесного покровителя, зокрема на ділянці Святої Софії хоронили духовенство, на безкоштовній ділянці Святого Вінцента — незаможних людей. З часом, у зв'язку із збільшенням поховань, виникла потреба у збільшенні площі кладовища, відтак у 1938 році управа кладовища звернулося до міської влади з відповідним проханням. Згоди на збільшення території цвинтара не була надана, як наслідок, почалася масова ліквідація старих могил, що тривало аж до його закриття у 1976 році.[4]
Вважається, що образ цього кладовища надихнув письменника Володимира Короленка на написання творів «У поганому товаристві» («Діти підзмелля») (1885) та «Історія мого сучасника» (1910).[1]
Опис[ред. | ред. код]
Кладовище має площу 9 га, розташоване на пагорбах над річкою Кам'янкою. Територія озеленена, є штучні насадження та залишки дубово-соснового лісу віком понад 200 років.[5]
У 1994—1995 групою студентів Кафедри Архітектури і Охорони історичних будівель Свентокшицької політехніки у м. Кельце (Польща) на чолі з доктором Тадеушем Рудковським було здійснено інвентаризацію та опис 2222 пам'ятників. Під час дослідження було виявлено, що абсолютна більшість надгробків зроблена з каменю твердих порід — граніт, лабрадорит та габро. Більше половини надгробків представляють дві моделі — «хрест на пні дерева» та «хрест на скельках». У межах цвинтаря розташовані катакомби: більш нові (1907 рік) — за брамою, ліворуч, більш старі (80-ті роки 19 століття) — поблизу каплиці.[4]
Серед фігурних скульптур зберігся надгробний мармуровий пам'ятник на могилі Станіслави Пашковської (1875—1903) у вигляді ангела, що стоїть навколішки біля хреста. Серед нечисленних металевих надгробків слід відмітити поховання Ельжбети Урбановської (1854 рік) у неоготичному стилі, що має вигляд вежі з ажурними елементами. Цікавою з точки зору форми є склеп-піраміда над похованням Юзефи Липської (1893), облицьованими сірими гранітними плитами. На деяких надгробках збереглися позначки місцевих майстрів, зокрема Генріха Олішкевича та Вацлава Длоугі.[6]
За весь час існування кладовища значна увага його охороні не приділялася, багато поховань було пограбовано, зруйновано та знищено. Відновлене частково, потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт, впорядкування та благоустрою.[2][4][7]
-
Склеп-піраміда -
Поховання Ельжбети Урбановської -
Надгробок на могилі Станіслави Пашковської -
Родинне поховання Захорських -
"Хрест на скельках" -
Старі катакомби -
Нові катакомби -
Дорога до каплиці
Поховані[ред. | ред. код]
- Юліуш Зарембський (1854—1885) — видатний польський піаніст і композитор, учень Ференца Ліста.
- Леонард Страшинський (1828—1879) — художник, академік Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Працював у галузі літографії, писав портрети та жанрові твори.
- Єжи Олізар (1858—1913) — внук сенатора каштеляна Королівства Польського Нарциза Олізара.
- Едвард Галлі (1834—1898) — лікар, колекціонер.
- Марія Пустовойтова (1818—1888) — мати відомої діячки польського національно-визвольного руху Анни Пустовойтової.
- Павлина Грабовска (бл. 1817—1892) — дружина Міхала Грабовського, письменника та літературного критика.
- Броніслав і Станіслав Матиєвич-Мацеєвич (1882,1888—1911) — брати, одні з перших авіаторів у Російській імперії. Загинули під час показового польоту на аероплані.
- Кароль Антоній Недзялковський (1846—1911) — римо-католицький релігійний діяч, єпископ.
- Лонгін Жарновецький (1842—1915) — луцько-житомирський єпископ.
- Анджей Федукович (1875—1925) — священник, жертва сталінського терору[4][7].
-
Поховання Юліуша Зарембського -
Могила Анджея Федуковича -
Поховання єпископа Недзялковського -
Ділянка з похованнями родини Галлі -
Могила Броніслава і Станіслава Матиєвич-Мацеєвич -
Поховання Лонгіна Жарновецького -
Фрагмент надгробка Павлини Грабовської
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б О. Пивоварський. Польський цвинтар у Житомирі
- ↑ а б Кондратюк Р. Некрополь старого Житомира.
- ↑ Закинута та забута: каплиця святого Миколая в Житомирі
- ↑ а б в г д Tadeusz Rudkowski, Cmentarz polski w Żytomierzu.
- ↑ Мокрицький Г. Польському кладовищу в Житомирі бути національним заповідником!
- ↑ Енциклопедія Житомира. Т.2. Кн.1
- ↑ а б Кузьмін О. С. Католицький некрополь Житомира
Джерела[ред. | ред. код]
- Tadeusz Rudkowski, Cmentarz polski w Żytomierzu. Warszawa, 1999.
- Енциклопедія Житомира. Т.2. Кн.1 / За ред. Г. П. Мокрицького. — Житомир: Волинь, 2008.
- Кондратюк Р. Некрополь старого Житомира. Біограф. довідник. — К., 1992.
- Кузьмін О. С. Католицький некрополь Житомира // Українська полоністика. — 2012. — Вип. 9. — С. 76-83.
- Мокрицький Г. Польському кладовищу в Житомирі бути національним заповідником! // Веселка Полісся. — 2015. — № 4 (19). — С. 11.