Попиченко Леонід Павлович
| Попиченко Леонід Павлович | |
|---|---|
| Народження | 31 липня 1937 (86 років) |
| Країна (підданство) |
 СРСР Україна |
| Навчання | Національний університет «Львівська політехніка» |
| Діяльність | архітектор |
| Нагороди |
 |
Леонід Павлович Попиченко (нар. 31 липня 1937, Христинівка) — український архітектор. Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1988). Головний архітектор Івано-Франківська (1962—1973 та 1980—1989).
Життєпис[ред. | ред. код]
Леонід Попиченко народився 31 липня 1937 року в місті Христинівці Черкаської області в родині поштаря. Радянська влада репресувала Павла Попиченка й заслала до Сибіру за те, що той до революції носив форму, яку прирівняла до офіцерської. Повернувся він через вісім років, а 1946 року помер. Матері довелось самій виховувати родину, в якій Леонід був четвертою дитиною. Навчався в середній школі міста Христинівки. Любов до малювання Леонідові прищепив учитель Григорій Турчак, на честь якого названо одну з вулиць Христинівки. 1952 року вступив на інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту, спеціальність архітектура[1].
По закінченні інституту, 1960 року Леоніда направили працювати в станіславівський «Облпроєкт»[2], який 1963 року став філією київського «Діпроміста»[3]. У 1973—1980 роках обіймав у цьому закладі посаду начальника архітектурно-планувальної майстерні[4].
У 1962—1973 та 1980—1989 роках обіймав посаду головного архітектора Івано-Франківська[4]. 1982 року ініціював конкурс на розпланування і забудову центральної частини Івано-Франківська[5]. 1988 року отримав Державну премію України в галузі архітектури «за комплексну реконструкцію вулиці Радянської і створення пішохідної зони у місті Івано-Франківську»[6].
У 1989—1994 роках працював на посадах головного спеціаліста, потім директора, Івано-Франківського комплексного відділу Львівського інституту «Будпроєкт». 1994 року обійняв посаду начальника відділу ліцензування спеціальних видів робіт у проєктуванні і будівництві головного Управління архітектури та містобудування головної державної адміністрації. Згодом — вчений секретар Прикарпатського центру Української академії архітектури, почесний член Української академії архітектури[7].
Кохається в малюванні. Зокрема, в 1960-х роках виконав серію акварельних та гуашевих малюнків центральної частини Івано-Франківська, ще перед знесенням деяких історичних будівель[8].
Родина[ред. | ред. код]
Першу дружину Леоніда Попиченка звали Неллі. Вона навчалася на тому самому факультеті. У подружжя народився син Сергій, який також став архітектором. Родинну справу продовжила внучка Вікторія[9].
1980 року одружився вдруге. У тому шлюбі народилося двоє дітей[8].
Споруди[ред. | ред. код]
Леонід Попиченко був автором та співавтором таких об'єктів у місті Івано-Франківську[10]:
- Будинок «Ательє мод» на розі вулиць Незалежності та Січових стрільців
- Будинок художника на вулиці Незалежності
- Головпоштамт
- Адміністративний будинок на вулиці Грушевського (грамота Держбуду та Національної спілки архітекторів України)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 61.
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 22.
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 53.
- ↑ а б З. Соколовський, 2014, с. 62-63.
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 65.
- ↑ Лауреати Державної премії України в галузі архітектури з 1988 по 2010 рік // Хто є хто в будівництві та архітектурі — 2010. [Архівовано з першоджерела 18 травня 2015.]
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 67.
- ↑ а б З. Соколовський, 2014, с. 68.
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 62.
- ↑ З. Соколовський, 2014, с. 63.
Література[ред. | ред. код]
- З. Соколовський (2014). Архітектори радянського Івано-Франківська. Моє місто. Т. 39. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 108. ISBN 978-966-668-326-0.
