Поселенці 1820-х
| Поселенці 1820-х | |
 | |
| Пов'язана категорія | d |
|---|---|
 Поселенці 1820-х у Вікісховищі | |
Поселенці 1820 року — групи британських колоністів з Англії, Ірландії, Шотландії та Вельзу, поселених урядом Сполученого Королівства та владою Капської колонії в Східній Капській провінції Південної Африки в 1820 році.
Передумови[ред. | ред. код]
Після наполеонівських війн Велика Британія зіткнулася з серйозною проблемою безробіття. Багато з поселенців 1820 року були бідними, і Капський уряд заохочував їх оселитися в Східній Капській провінції, намагаючись зміцнити східний кордон проти сусідніх народів Коса та збільшити англомовне населення Південної Африки. Політика поселення призвела до заснування Олбані, центру британської діаспори в Африці.
Колонізація[ред. | ред. код]
З 90 000 заявок було схвалено 19 000, але через фінансові обмеження вдалося перевезти лише близько 4 000 осіб. Багато поселенців 1820 року спочатку прибули до колонії приблизно 60 різними партіями з квітня по червень 1820 року. Їм було надано ферми поблизу села Батерст у Східнокапській провінції. Їм надавали знаряддя та їжу за рахунок своїх родовищ, але відсутність сільськогосподарського досвіду призвело до того, що багато з них покинули сільське господарство та пішли до Батерста та інших поселень, таких як Ґремстаун, Іст-Лондон і Порт-Елізабет, де вони зазвичай поверталися до своїх промислів.
Група поселенців 1820 року продовжила шлях до Наталю, який тоді був частиною Зулуленду, батьківщини народу Зулу. У той час цією територією правив король Шака, який мав високопідготовлених воїнів. Лідери натальських поселенців попросили у Шаки дозволу осісти на його землі. Коли король став свідком технологічного прогресу поселенців, дозвіл був наданий в обмін на доступ до технологій вогнепальної зброї.[1] За генеалогом Шелаг О'Бірн Спенсер, серед поселенців 1820 року, які переїхали до Наталу, були «Джон Бейлі, засновник Східного Лондона, і Чарльз Кестел, після якого син, преподобний. Джон Деніел Кестел, відомий у англо-бурській війні, названо місто Кестел у Вільному штаті»[2].
Як завжди, були винятки. Після 5 місяців у морі два кораблі прибули до мису Доброї Надії з Лондона через Корк, Ірландія. Насолоджуючись обітованою землею, близько 200 поселенців перебували біля берега в Саймонстауні («Саймонс-Бей»), перш ніж їх відправили назад аж до Салданьї. Звідси їх відвезли в Кланвільям («Ян Діссельсвлей») і дали крихітні клаптики землі. Пізніше всі родини, крім 5 (Арчер, Стоун та ін.), були врятовані та переселені до Східнокапської провінції. П'ять сімей, що залишилися, культурно ізольовані від інших британських поселенців, змушені були задовольнитися, і їх швидко поглинули голландсько-африкаанскомовні громади. Зрозуміло, що деякі з цих англійських нащадків воювали проти англійців у англо-бурських війнах.[3]
Меморіал[ред. | ред. код]
У Ґремстауні про них вшановує Національний пам'ятник поселенцям 1820 року, відкритий у 1974 році. Будучи живим пам'ятником, у ньому проводяться п'єси, музичні виступи та культурні заходи, його підтримує Асоціація поселенців 1820 року, заснована в 1920 році сером Волтером Стенфордом та іншими нащадками. Це також послужило засобом «для [спроби] змінити тенденцію до зниження британської імміграції до Південної Африки та виправити зростаючий чисельний дисбаланс між африканерами та англійцями шляхом залучення британських іммігрантів, особливо колишніх військовослужбовців, у країну як поселенців».
Відомі поселенці 1820 р[ред. | ред. код]
- Вільям Ґайбон Атерстоун
- Джон Бернет Біддулф
- Олександр Біґґар
- Генрі Гаре Даґмор
- Джордж Генрі Форд
- Роберт Ґодлонтон
- Джеремія Ґолдсвейн, неосвічений фермер і колишній пильщик, чий своєрідний щоденник із фонетичною орфографією дає уявлення про англійську вимову Мідленда початку ХІХ століття[4]
- Річард Ґаш
- Дік Кінґ
- Джошуа «Імператор» Нортон
- Томас Прінгл
- Томас Шон
- Джеймс Коттерелл Гул
Див. також[ред. | ред. код]
- Національний монумент поселенців 1820 року
- Форт Фредерік, Східний Кейп
- Друга англо-бурська війна
- Білі африканці
- Британська діаспора в Африці
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ngubane, 1963, с. 30.
- ↑ O'Byrne Spencer, n.d..
- ↑ Stone, H & Stone, J, 2018. Die Stones Van Namakwaland, Pretoria: Bienedell Uitgewers
- ↑ Villiers, Danie De. The Chronicle of Jeremiah Goldswain, Albany Settler of 1820: Vol. I. HIPSA (амер.). Процитовано 5 травня 2022.
Список літератури[ред. | ред. код]
- Ngubane, Jordan K. (1963), An African Explains Apartheid, New York: Frederick A. Praeger, Inc.
- O'Byrne Spencer, Shelagh (n.d.). The European Settler Population of Natal up to 1960, and their Influence Beyond the Borders of the Colony. British Settlers in Natal: 1824–1857.
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Mitford-Barberton, Ivan; White, Violet (1969). Some frontier families: biographical sketches of 100 Eastern Province families before 1840. Human and Rousseau.
- Rosenthal, Eric (1973). Encyclopedia of Southern Africa. Systems for Education. ISBN 9780723214878.
- Whinchcombe Powell, F. (1964). Hancock's Drift: The Story of the Great Wagon Road, by F. Whinchcombe Powell.
- Endemann, L. C. P. (1978). John Parkin of Baakens River Farm and His Family, 1820-1970. Human Sciences Research Council. ISBN 978-0-86965-500-9.
- Spencer, Shelagh O'Byrne (1981). British Settlers in Natal, 1824-1857. Т. Volumes 1 to 7. University of Natal Press. ISBN 978-0-86980-267-0.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поселенці 1820-х |
- Фонд Гремстауна та Національний пам'ятник поселенцям 1820 року
- Асоціація поселенців 1820 року
- 1820Settlers.com, генеалогічний веб-сайт
