Південно-Африканська Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Південно-Африканська Республіка
Republic of South Africa [1]

Прапор Герб
Девіз: !ke e: ǀxarra ǁke (Цхам)    «Єдність у різноманітті»
Гімн: Державний гімн Південної Африки [1]
Розташування Південно-Африканської Республіки
Столиця Кейптаун (законодавча)
Преторія (адміністративна)
Блумфонтейн (судова)
Найбільше місто Йоганнесбург (2006[2]
Офіційні мови Англійська, африкаанс, ндебеле, коса, зулу, північна сото, південна сото, тсвана, свазі, венда, тсонга
Державний устрій Парламентська демократія
Президент
Віце-президент
Джейкоб Зума
Кгалема Мотланте
Незалежність від Великобританії 31 травня 1961 
Площа
 - Загалом 1 221 037 км² (25)
 - Води (%) Незначний
Населення
 - оцінка 2011 р. 50,586,757 (24)
 - перепис 2001 р. 44,819,278
 - Густота 39/км² (163)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $555.134 млрд[2] (25)
 - На душу населення $10 973[2] (78)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний $408.074 млрд[2] (29)
 - На душу населення $8 066[2] (70)
Валюта Ранд (ZAR)
Часовий пояс SAST
Домен інтернету .za
Телефонний код +27
Запит «ПАР» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Півде́нно-Африка́нська Респу́бліка, абревіатура ПАР (англ. Republic of South Africa) — держава на крайньому півдні Африки з 2798 км береговою лінією[3][4] на Індійському та Атлантичному океанах.[5] Вона межує на півночі з Намібією, Ботсваною і Зімбабве, і на північному сході зі Свазілендом і Мозамбіком. Лесото — анклав, який повністю оточений територією ПАР.[6]

Площа країни становить 1 219 090 км² (24 місце у світі). Населення: 44,2 млн осіб (27 місце у світі). Столиці: адміністративна — місто Преторія, законодавча — Кейптаун, судова — Блумфонтейн.

Південна Африка відома різноманіттям культур та мов. Одинадцять офіційних мов закріплені конституцією.[5] Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість населення Південної Африки, а також південноафриканська англійська. Хоча англійська мова грає велику роль у громадському та комерційному житті, тим не менш є лише п'ятою за використанням як рідна.[5]

Південна Африка етнічно різноманітна. 79,5 % населення має африканське походження, розділене між різноманітними етнічними групами, які говорять різними мовами Банту, 9 з яких мають офіційний статус.[5] У Південній Африці також присутні найбільші європейські, індійські та расово змішані громади. Близько чверті населення становлять безробітні[7] які живуть на менш ніж 1,25 долл. США на добу.[8]

Південна Африка є конституційною демократією у вигляді парламентської республіки. Є одним з членів-засновників Африканського Союзу, та має найбільшу економіку з усіх його членів. Крім того, є одним з засновників Організації Об'єднаних Націй і НЕПАД. Південна Африка є членом Співдружності Націй, Антарктичного договору, Групи 77, Південноафриканського митного союзу, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, G20 та G8 +5.

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Топографічна карта ПАР

Держава знаходиться на крайньому півдні Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1408 км, а із заходу на схід — на 1625 км. На півночі межує з Намібією (спільний кордон — 920 км), Ботсваною (1840 км), Зімбабве (225 км); на північному сході — з Мозамбіком (490 км) і Свазілендом (470 км). У межах території держави розтошована держава-анклав — Лесото (909 км). На заході ПАР омивається водами Атлантичного океану (довжина узбережжя 872 км), а на півдні й сході — водами Індійського (2082 км).

Намібія Намібія Зімбабве Зімбабве
Ботсвана Ботсвана
Мозамбік Мозамбік
Свазіленд Свазіленд
Атлантичний океан
Індійський океан

Геологія[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Територія країни з космосу

Територія ПАР займає півд. околицю південноафриканського плоскогір'я, крутий схил якого (т. зв. Великий Уступ) на сході обривається до вузької прибережної низовини, а на півдні — до западини Велике Карру, за якою розташовані Капські гори (вис. 2326 м). Найбільш різко уступ виражений на сх., де називається Драконовими горами (висота вершин понад 3000 м).

Розрізняють:

  • Центральне плато має блюдцеподібну форму і складене горизонтально залеглими осадовими породами. Його центральна частина розташована на висотах близько 600 м над рівнем моря, а краї підняті на понад 1500 м. Поверхня плато переважно пологохвиляста, зі столовими горами, і химерними останцями, усіяними валунами, т. зв. коп'єс («голови»). Плато майже цілком дренують дві ріки — Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.
  • Великий Уступ — це гірська дуга протяжністю 2250 км, що підноситься над прибережними низовинами Південної Африки. Кожна частина тут має власну назву. Виділяються гори Камісберґе і Боккефелдберґе в Намакваленді; гори Роххефелдберґе і Комсберґе поблизу Сатерленда; хребет Нювефелдберґе поблизу Бофорт-Уеста; гори Коуефелдберґе (2130 м) і Сніуберґе (2504 м) над Графф-Рейнетом і гори Стормберґе на півночі від Куїнстауна. Великий Уступ досягає найбільших висот у Драконових горах біля східного кордону Лесото, де в декількох місцях є відмітки понад 3350 м. Найвища вершина ПАР — гора Нджесуті (Njesuthi) (3446 м) — розташована на самому кордоні з Лесото, а вершина Драконових гір Тхабана-Нтленьяна (3482 м) розташована в Лесото. У цьому районі Великий Уступ являє собою систему зубчатих контрфорсів і глибоких амфітеатрів.
  • Намакваленд — дуже суха територія на заході Північно-Капської і Західно-Капської провінцій. Ця плоска платформа знижується від Великого Уступу у бік Атлантичного океану. Над її поверхнею часто підносяться гранітні останці і відособлені невисокі, але розчленовані гірські хребти. У приморських частинах платформа покрита могутнім покривалом галечників.
  • Капський і Південний прибережний райони виділяються лінійними гірськими хребтами, що перемежаються з подовжніми долинами. Гори складені переважно осадовими породами і тягнуться в широтному напрямі через Західно-Капську і Східно-Капську провінції. Висоти піків бл. 1830 м над р.м. Плоскі днища долин заслані могутніми товщами алювію, що утворилися внаслідок руйнування навколишніх гір.
  • Південно-Східний прибережний район розташований між Великим Уступом і Індійським океаном. Характерна поєднанням округлих горбів. Прибережна рівнина розвинена тільки на крайній півночі, поблизу кордону з Мозамбіком. Горби південно-східного побережжя продовжуються північніше, в Трансваальському Низькому Велді.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат тропічний і субтропічний.

Внутрішні води[ред.ред. код]

Головні ріки: Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.

Ґрунти й рослинність[ред.ред. код]

Тваринний світ[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Рондавель — типове житло народів банту на території ПАР

Людина з'явилася на території країни ще в доісторичний час (про що свідчать знахідки в печерах біля Стеркфонтейну, Кромдраю і Макапансхату); тим не менш, надійних свідчень про ранню історію цього регіону дуже мало. До приходу племен банту (річки Лімпопо на півночі країни вони досягли в середині I тисячоліття нашої ери) ця територія була населена кочовими племенами кой-кой (готтентотів) і збирачами-бушменами (сан). Землеробці-банту просувалися на південний захід, знищуючи або асимілюючи місцеве населення. Приблизно до 1050 року відносяться археологічні свідоцтва про їх присутність у теперішній провінції Квазулу-Наталь. До моменту прибуття європейців область мису Доброї Надії була заселена кой-кой, а банту (племена коса) досягли вже берегів річки Грейт-Фіш.

Голландці і коса[ред.ред. код]

Прибуття Яна ван Рібека

Перша письмова згадка про постійне поселення європейців датується 6 квітня 1652 року, коли Ян ван Рібек від імені Голландської Ост-Індської компанії заснував поселення на «мисі Штормів», пізніше отримавший назву «Доброї Надії» (сьогодні Кейптаун). У XVII та XVIII століттях у Південну Африку прибували колоністи з Нідерландів, а також французькі гугеноти, що рятувалися від релігійних переслідувань на батьківщині, та поселенці з Німеччини. В 1770-тих рр. колоністи зіткнулися з коса, що просувався з північного сходу. Почалася серія зіткнень, відомих як прикордонні («кафрські») війни і викликаних в основному претензіями білих переселенців на землі африканців. У Капську колонію також звозилися раби з інших голландських володінь, а саме з Індонезії та з Мадагаскару. Більшість рабів, а також автохтонне населення Капського регіону, змішалися з білими колоністами. Їх нащадки називаються «Капськими неграми» і тепер складають до 50 % населення в Західно-Капській провінції.

Британська колонізація[ред.ред. код]

У 1806 році Великобританія зайняла Кейптаун для того, щоб він не потрапив у руки Наполеона, а також забезпечити контроль над важливими маршрутами далекосхідної торгівлі.

Англо-бурські війни[ред.ред. код]

Бурські партизани (1900 рік)

Напруженість між британськими поселенцями і трансваальським урядом призвела до Першої англо-бурської війни. Ганебна поразка під горою Маджуба у 1881 році змусила британців відновити самоуправління у Трансваалі. Друга англо-бурська війна вибухнула у 1899 року, коли трансваальський Президент Поль Крюгер і Високий Комісар Капської колонії Лорд Мільнер не змогли розв'язати суперечку щодо прав «уітлендерів» (британських поселенців). На самому початку бойових дій завдяки високій майстерності воєначальників бурських командос, британці зазнавали одну поразку за одною. Проте після введення в дію численних експедиційних сил у 1902 році британці змогли здолати опір і перемогти бурів.

Перша англо-бурська війна[ред.ред. код]

Давні образи бурів викликала широкомасштабний заколот у Трансваалі (під британським контролем, з 1877), що у 1880 році вилився у Першу англо-бурську війну, відому серед африканерів, як «війна за незалежність». Цей конфлікт закінчився майже відразу після блискучої перемоги бурів у битві на горі Маджуба (27 лютого 1881 р.). Республіка відновила свою незалежність як Південно-Африканська Республіка (афр. Zuid-Afrikaansche Republiek). Поль Крюгер, один з керівників повстання, став президентом у 1883 році. Тим часом, британці, які розглядали свою поразку на Мажубі як прикре непорозуміння, йшли вперед у їх бажанні федералізації та об'єднанні південноафриканських колоній і республік. Вони вбачали в цьому найкращий спосіб прийти до згоди з білою більшістю африканерів, що сприяло б просуванню їхніх великих стратегічних інтересів у регіоні.

Друга англо-бурська війна[ред.ред. код]

Озброєні бури, 1900 рік

Ситуація досягла своєї кульмінації у 1899 році, коли англійці зажадали виборчих прав для 60000 іноземних білих у Вітвотерсранді. До цього моменту уряд Крюгера позбавив всіх іноземців права голосу. Крюгер відхилив британські вимоги і закликав до відведення британських військ від кордонів республіки. Коли англійці відмовилися, Крюгер оголосив війну. Розпочалася Друга англо-бурська війна, що тривали довше, ніж перша, а самі британці, навчені гірким досвідом Маджуби, були підготовленими набагато краще. У червні 1900 р., Преторія, останнє з великих бурських міст здалося. Однак опір з боку бурських біттерейндерсів тривав протягом двох років із застосуванням партизанської боротьби, у відповідь на яку англійці у свою чергу використали тактику випаленої землі. До 1902 року 26 000 жінок і дітей померли від хвороб і халатності у концентраційних таборах. 31 травня 1902 р. був підписаний мирний договір Феріініхінзі (Vereeniging). Відповідно до його умов, бурські республіки визнавала суверенітет Великобританії, а англійці у свою чергу, взяли на себе зобов'язання відновлення районів, що перебувають під їхнім контролем.

Створення Південно-Африканського Союзу[ред.ред. код]

Незалежність ПАР[ред.ред. код]

Апартеїд та його наслідки[ред.ред. код]

Південно-Африканська Республіка пройшла шлях розвитку значно відмінний від інших африканських націй, який найперше виникає через такі два факти: імміграція з Європи, котра досягла рівня, якого не було в інших африканських державах і рівень багатства країни на мінеральні ресурси, який зробив цю державу надзвичайно важливою для інтересів Заходу, особливо під час Холодної війни. В результаті чого, Південно-Африканська Республіка — дуже розрізнена нація в расовому аспекті. Вона має найбільше населення кольорових (тобто людей, які є нащадками змішаних рас), білих та індійських спільнот в Африці. Чорні південноафриканці складають майже 80 % населення держави.

Расова боротьба між білою меншістю і чорною більшістю відігравала велику роль в історії держави і її політиці, і досягла свого апогею в апартеїді, який був впроваджений в 1948 Національною Партією, хоча сегрегація існувала і до того часу. Закони, котрі визначали апартеїд, почались анульовуватися чи скасовуватися Національною Партією в 1990 після довгої та інколи жорсткої боротьби (включаючи економічні санкції з боку міжнародної спільноти) чорної більшості, також включаючи деяких білих, кольорових та індійських мешканців ПАР.

Це одна з небагатьох африканських країн, в яких ніколи не було путчів і регулярні вибори проводяться ось уже майже століття, хоча переважна більшість чорношкірого населення не мала виборних прав до 1994 року. Економіка Південно-Африканської Республіки є найпотужнішою на континенті.

Південно-Африканська Республіка часто згадується, як Веселкова Нація — термін, придуманий архієпископом Десмондом Туту, і пізніше використаний тодішнім президентом Нельсоном Манделою, як метафора, щоб описати нове відношення до культурного різнобарв'я країни, яке почало розвиватися слідом за сегрегаційною ідеологією апартеїду.

Політична система[ред.ред. код]

Південно-Африканська Республіка за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Парламент[ред.ред. код]

Будівля південно-африканського парламенту

Політичні партії[ред.ред. код]

На парламентських виборах 2 червня 1999 року до парламенту Південно-Африканської Республіки пройшли наступні політичні партії:

Судова влада[ред.ред. код]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

ПАР — країна-засновник ООН.

Українсько-південно-африканські відносини[ред.ред. код]

Уряд Південно-Африканської Республіки офіційно визнав незалежність України 14 лютого 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 16 березня 1993 року[9]. У Південно-Африканській Республіці (Преторія) діє українське посольство і консульство, а в Києві посольство Південно-Африканської Республіки[9].

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор

Державний герб

Державний гімн

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 9 провінцій, які поділяються на 52 райони (6 столичних і 46 муніципальних), які, в свою чергу, поділяються на 231 муніципалітети. Столичні муніципалітети виконують функції, як районних так і місцевих муніципалітетів, водночас.

Карта Провінція[10] Столиця[11] Площа (км²)[11] Населення (станом на 2007)[12]
Східна Капська провінція Бішо 169,580 6,527,747
Фрі Стейт Блумфонтейн 129,480 2,773,059
Ґаутенг Йоганнесбург 17,010 10,451,713
КваЗулу-Наталь Пітермаріцбург 92,100 10,259,230
Лімпопо Полокване 123,900 5,238,286
Мпумаланга Мбомбела 79,490 3,643,435
Північна Капська провінція Кімберлі 361,830 1,058,060
Північно-Західна провінція Мафікенг 116,320 3,271,948
Західна Капська провінція Кейптаун 129,370 5,278,585
Загалом 1,219,080 48,502,063

Після закінчення апартеїду в 1994 році, «незалежні» і «напів-незалежні» Бантустани були інтегровані в нові політико-адміністративні структури Південно-Африканської Республіки — були скасовані чотирі колишні провінції (Капська провінція, Наталь, Orange Free State і Трансвааль) і створені 9 повністю інтегрованих нових провінції. У цілому, вони менші у розмірах, і їх метою стала якісна робота і взаємодія місцевих органів влади та суспільних прошарків.

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 61 тис. військовослужбовців[9]. Загальні витрати на армію склали 1,9 млрд доларів США[9].

Економіка[ред.ред. код]

Південно-Африканська Республіка — розвинена індустріальна держава, що входить до 20 найбільших економік світу. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 587,5 млрд доларів США (21 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 13,3 тис. доларів (54 місце у світі)[9]. Промисловість разом із будівництвом становить 31 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 3 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)[9]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 25 % — промисловість і будівництво; 30 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 45 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[9].

Надходження в державний бюджет Південно-Африканської Республіки за 2006 рік склали 72,2 млрд доларів США, а витрати — 75,9 млрд; дефіцит становив 5 %[9].

ПАР — найрозвиненіша в економічному відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. В добувних галузях переважає англ. капітал, у нафтопереробній, автомобільній — капітал транснаціональних компаній країн Зах. Європи і США. Провідні галузі промисловості — гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова. Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр.

Валюта[ред.ред. код]

Національною валютою країни слугує ранд. У 2006 році за 1 долар США (USD) давали 6,8 ранда.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні галузі промисловості: гірнича, чорна і кольорова металургія, машинобудівн, хімічна, харчова і текстильна.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Видобуток нафти в 2004 році становив 230 тис. барелів на добу, або 13,3 млн тон на рік.

Енергетика[ред.ред. код]

За 2004 рік було вироблено 227,2 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 12,4 млрд кВт/год); загальний обсяг спожитої — 207 млрд кВт/год (імпортовано 8,1 млрд кВт/год)[9].

У 2006 році споживання нафти склало 502 тис. барелів на добу (398 тис. з яких імпорт), природного газу — 2,2 млрд м³[9].

Агровиробництво[ред.ред. код]

У сільськогосподарському обробітку знаходиться лише 10 % площі держави[9]. Головні сільськогосподарські культури: кукурудза (10 млн тон на рік), пшениця (2,7 млн тон), сорго, соняшник, цитруси, тютюн, арахіс, виноград, цукрова тростина.

Велике значення має тваринництво. Країна знаходиться південніше зони поширення мухи це-це. Поголів'я великої рогатої худоби становить 13 млн голів, вівців — 29 млн (10 місце в світі), кіз — 6,5 млн.

Щорічно в прибережних водах виловлюють 570 тис. тон риби. Особливо багаті на неї води холодної Бенгельської течії поблизу західного узбережжя.

Транспорт[ред.ред. код]

Гавань Кейптауна

Туризм[ред.ред. код]

У 1997 році Південно-Африканську Республіку відвідало 5 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 2,1 млрд доларів США[9].

Найпопулярніші місця, що відвідують туристи:

  1. Кейптаун і Капський півострів,
  2. Йоганнесбург,
  3. Національний парк Крюгер,
  4. Острів Роббен,
  5. Блайд Рівер Каньйон природний заповідник.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Південно-Африканської Республіки: Китай, Японія, Німеччина, Індія, США, Велика Британія, Франція, Саудівська Аравія.

Держава експортує: мінеральна сировина, метали, алмази, золото, сільськогосподарська продукція, харчові вироби. Основні покупці 2006 року: Японія (7 %); Італія (6 %); США (6 %), Німеччина (5 %), Велика Британія (5 %). 2014 року перша п'ятірка змінила вигляд: Китай (16 %) + Гонконг (5 %), Японія (7 %), США (5 %), Індія (5 %), Німеччина (5 %), Велика Британія (5 %)[13]. 2006 року вартість експорту склала 36 млрд, а 2014 вже 111 млрд доларів США[9].

Держава імпортує: промислові вироби, нафтопродукти, продукти харчування. Основні імпортери: Німеччина (13 %); Японія (7 %); Італія (4 %), Франція (3 %). 2014 року перша п'ятірка змінила вигляд: Китай (16 %), Саудівська Аравія (8 %), Німеччина (8 %), США (7 %), Нігерія (5 %)[13]. 2006 року вартість імпорту склала 28 млрд, а 2014 вже 91 млрд доларів США[9].

Населення[ред.ред. код]

Населення держави у 2006 році становило 44,2 млн осіб (27 місце у світі). Густота населення: 35,8 осіб/км² (132 місце у світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 18,2 ‰; смертність 22 ‰; природний приріст 3,8 ‰[9].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 29,7 % (6,6 млн чоловіків, 6,5 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 65 % (14 млн чоловіків, 14,8 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,3 % (0,9 млн чоловіків, 1,4 млн жінок).

Урбанізація[ред.ред. код]

Центральна частина міста Преторія

Рівень урбанізованості достатньо високий, в 1996 році склав 55,4 %[9]. Головні міста держави: Кейптаун (2,4 млн осіб), Йоханнесбург (1,9 млн осіб), Преторія (1,1 млн осіб).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Головні етноси, що складають південноафриканську націю: народи банту — 75 %, європейці — 13 %, метиси — 8,5 %.

Мови[ред.ред. код]

Мови ПАР

Одинадцять мов мають офіційний статус, закріплений конституцією.[5] Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість населення Південної Африки, а також південноафриканська говірка англійської. Хоча англійська мова грає велику роль у громадському та комерційному житті, тим не менш є лише п'ятою за використанням як рідна.[5]

Релігії[ред.ред. код]

Головні релігії держави: християнство — 79,8 % населення, іслам — 1,5 %, індуїзм — 1,2 % (згідно перепису 2001 року)[14].

У Південно-Африканській Республіці представлено широкий спектр релігій та віросповідань. Багато релігійних доктрин переплітаються з етнічними і регіональними відмінностями та особливостями мешканців Південної Африки. Послідовники традиційних спіритичних віровчень представлені койсанами (Khoisan) і банту (Bantu), тоді як переважаючими є послідовники християнських віровчень, представлені голландськими, а пізніше, британськими поселенцями. Іслам поширювався серед малайських (Cape Malay) рабів завезених голландськими поселенцями, індуїзм був привнесений, згодом, слугами, яких імпортували з Індійського субконтиненту, а буддизм завезли індійські і китайські іммігранти. Віра Бахаї була ввезена 1911 року після переселення бахаїв з Канади, Сполучених Штатів та Німеччини[15]. Іудаїзм в Південній Африці, з'явився якийсь час опісля відкриття мису Доброї Надії, за активної участі гєбрейських астрономів і картографів у португальському відкритті морського шляху до Індії. Вони допомагали Бартоломеу Діашу і Вашко да Гамі, які першими здійснили навколосвітню подорож, й побували поблизу мису Доброї Надії в 1488 і 1497 роках, але найбільше поселення євреїв почалося у 1820-х роках.

Релігія Послідовники % Послідовники %
2001[16] 2007[17]
Християнство 35 750 641 79,77 29 684 861 73,52
Атеїзм 6 767 165 15,1 3 262 428 8,08
Інші общинні 283 815 0,63
Буддизм 12 113 0,03
Іслам 654 064 1,46 585 460 1,45
Не визначилися 610 974 1,36
Індуїзм 551 668 1,23 504 707 1,25
Афріканс релігія (традиційна) 125 898 0,28 6 056 487 15
Іудаїзм 75 549 0,17 68 640 0,17

Зрештою, як випливає з переписів населення — основна більшість населення країни сповідує християнство, майже 80 % населення. Це включає в себе: 11,1 % послідовників релігійної течії «християн Сиону» (Zion Christian), 8,2 % — п'ятидесятники (Pentecostal (Charismatic)), 7,1 % — римо-католики (Roman Catholic), 6,8 % — методисти (Methodist), 6,7 % — голландські реформатори (Dutch Reformed), 3,8 % — англіканська церква та інші християнські віровчення — 36 %.[18][19]

Не існує підтверджених доказів того, що іслам, був відомий племенам зулу, сісваті або кхоса на східному узбережжі до колоніальної епохи. Зате, більшість південноафриканських мусульман уже з'явилися опісля «відкриття» цих територій й нарекли їх «кольоровими» (Coloureds), особливо їх багато в Західній Капській провінції, оскільки їх предків завезли, як рабів, з індонезійського архіпелагу (або ще називають їх «малайці»). Інші послідовники вчення пророка Мохамеда — індійці, особливо їх багато в провінції Квазулу-Наталь, у тому числі ті, чиї предки перебралися сюди як торговці з Південної Азії; вони на тій землі гуртувалися ще з інших частин Африки, а також тут мешкають і «білі» або «чорні» південноафриканці з новонавернених мусульман. Демографи відмічають, що іслам є найбільш швидко зростаючою релігією в країні[20] , і число «чорних» мусульман зростає в шість разів швидше за інші релігійні вчення з 12000 в 1991 році до 74700 в 2004 році[21].

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 42,7 року: для чоловіків — 43,3 року, для жінок — 42,2 року[9]. Смертність немовлят до 1 року становила 61 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місце на 1650 жителів (станом на 1996 рік)[9]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 5,6 % від ВВП країни[9].

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності в 2003 році становив 86,4 %: 87 % серед чоловіків, 85,7 % серед жінок[9].

Витрати на освіту в 1996 році склали 3,5 % від ВВП[9].

Інтернет[ред.ред. код]

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Південно-Африканській Республіці користувались 1,8 млн осіб[9].

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Музика й танці[ред.ред. код]

Кінематограф[ред.ред. код]

Кухня[ред.ред. код]

Південноафриканська кухня є дуже різноманітною і являє собою справжній мікс мексиканської, європейської, східної та традиційної африканської кухонь. Місцева кухня славиться м'ясом, сезонне полювання популярне серед місцевих жителів та туристів.

М'ясні страви: більтонг — вялена яловичина, дичина та м'ясо страусів; сосатіс — місцевий варіант шашлика; бурворс — домашні ковбаски; бурський пиріг з курятини; боботи — теляча запіканка з родзинками, яблуками, мигдалем, карі та травами.

З гарнірів найпопулярніші: пап — кукурудзяна каша з підливою із бур'янів шебу; умнгкушо — рагу з подрібнених кукурудзяних зерен, солодких бобів, вершкового масла, ріпчастої цибулі, картоплі, червоного перцю та лимона; машогж — гусінь, яка живе на деревах мопані, котру смажать з арахісом та перцем; тшуку — смажені терміти тощо.

Десерти: рисовий пудинг, пиріг з молочним кремом (мілктерт) і фрукти — ананаси, банани, манго.

Найпопулярнішим напоєм серед місцевих жителів вважається імбирне пиво. Каву в ПАР варять не міцну і подають з молоком, як і більшість сортів чаю. Південна Африка відома своїми смачними та недорогими винами: Кейп Рислінг (Cape Riesling), Штейн (Stein), Гевюрцтремінер (Gewurztraminer), Букттраубе (Bukettraube), Лейт Харвест (Late Harvest), Прем'єр Гран Крю (Premier Grand Cru), Совіньон Блан (Sauvignon Blan), Коломбар (Colombard) і багато інших.

Свята[ред.ред. код]

Наука[ред.ред. код]

Марк Шаттлворт, перший африканець у космосі

Ряд важливих науково-технічних досягнень походять з ПАР. Перша пересадка серця від людини до людини була виконана кардіохірургом Крістіаном Барнардои у 1967 році. Максом Тейлером було розроблено вакцину проти жовтої лихоманки. Аарон Клуг впровадив техніку кристалографічної електронної мікроскопії. Ці досягнення були удостєні нобелівських премій. Марк Шаттлворт заснував компанію Тавте (Thawte) з інтернет-безпеки, що згодом була викуплена світовим лідером Верісайном (VeriSign). У ПАР знаходиться південноафриканський великий телескоп, найбільший оптичний телескоп у південній півкулі. Зараз Південно-Африканська республіка будує телескоп MeerKAT у рамках проекту радіоантени, площею квадратний кілометр.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Грем Сміт, нинішній капітан збірної ПАР з крикету

У Південно-Африканській Республіці найпопулярніші види спорту — Футбол, регбі і крикет. Крім того, значну підтримку мають плавання, легка атлетика, гольф, бокс, теніс та нетбол. Хоча футбольні команди отримують найбільшу увагу від молоді країни, але й в інших видах спорту спостерігаються суттєві зміни, особливо в баскетболі, серфінгу і скейтбордингу. Спортивний рух у Південній Африці розвивається завдяки громадським та суспільним інституціям, окремими випадками ще є вплив етнічних груп на певні види спорту, що пов'язане з наслідками негативних тенденцій в суспільстві за часів апартеїду. Так для приміру, найпопулярнішим видом серед чорношкірого населення, є футбол, оскільки цей вид спорту найменше постраждав від расових сегрегацій владних інституцій в ті часи, на відміну від регбі чи крикету, або ж легкої атлетики.

Відомі боксери країни — Бебі Джейк Якоб Матлала (Baby Jake Jacob Matlala), Вуяні Банґу (Vuyani Bungu), Велком Нкіта (Welcome Ncita), Дінгаан Фобела (Dingaan Thobela), Джеррі Кутзее (Gerrie Coetzee) і Браян Мітчелл (Brian Mitchell). У 1979 році в Формулі 1 сенсаційно став чемпіоном світу південно-африканець Джоді Шектер (Jody Scheckter). Відомі світу гравці крикету з Південної Африки — Гершеле Ґіббс (Herschelle Gibbs), Грем Сміт (Graeme Smith), Жак Калліс (Jacques Kallis), ДжіПі Думіні (JP Duminy). Більшість з них виступають у найпрестижнішій та популярнішій Індійській Прем'єр-лізі (Indian Premier League).

На Олімпіадах спортсмени з Півдня Африки не добивалися значних успіхів, що пов'язано, знову ж таки, з періодом стагнації в часи апартеїду та вимушеної тоді ізоляції спортивних (і не тільки) структур країни відносно міжнародних зустрічей та змагань. Ще в далеких 1920-х роках спортсмени з Південної Африки здобували золоті медалі на олімпіадах. І лише по закінченні епохи апартеїду світовий спорт починає відкривати для себе спортсменів з Півдня Африки. Так, у 2004 році олімпійська команда з плавання — Роланд Шуман (Roland Schoeman), Ліндон Фернс (Lyndon Ferns), Даріан Таунсенд (Darian Townsend) і Рік Нетлінґ (Ryk Neethling) сенсаційно здобули золоту медаль на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах, одночасно встановивши світовий рекорд на дистанції 4x100 вільним стилем. А Пенні Гейнс (Penny Heyns) вигравала олімпійське золото у 1996 році на Олімпійських іграх в Атланті — заклавла почин відомої уже «школи плавання» Південної Африки. У гольфі Ґарі Плаєр (Gary Player), вважається одним із найвеличніших гравців усіх часів, котрий, завоювавши кубок Кар'єра Великого Шолома (Career Grand Slam), є одним із п'яти гравців, які цього досягли. Інші південноафриканські гольфісти, що вигравали великі гольфові турніри — Боббі Локе (Bobby Locke), Ерні Елс (Ernie Els), Ретіф Гусен (Retief Goosen) і Тревор Іммельман (Trevor Immelman).

Після закінчення епохи апартеїду Південно-Африканський спорт став повноцінним учасником світового спортивного руху, тому, починаючи з 1995 року в країні почали систематично проводити різні міжнародні представницькі змагання з різних видів спорту. Найвідоміші з яких: Кубок світу з регбі в 1995 році (Rugby World Cup), Кубок африканських націй з футболу (African Cup of Nations) в 1996 році, Кубок світу з крикету (Cricket World Cup) у 2003 році і світова серія «Twenty20» Чемпіонат світу з крикету (World Twenty20 Championship) у 2007 році. Південна Африка у 2010 році була господарем фінального турніру Чемпіонату світу з футболу 2010 року (2010 FIFA World Cup), який вперше провадиться на африканському континенті.

Футбол[ред.ред. код]

Збірна Південно-Африканської Республіки з футболу, яку вболівальники нарекли «Бафана Бафана» (що на мові isiZulu — «наші хлопці»), після закінчення епохи апартеїду і відновлення членства в ФІФА — двічі брала участь у фінальних турнірах Чемпіонату світу з футболу (1998 і 2002 років). Відомі футболісти, які грали в відомих іноземних клубах (здебільшого Європи): Лукас Радебе (Lucas Radebe) і Филимона Masinga (Philemon Masinga) грали в «Лідс Юнайтед», Кюінтон Фортуне (Quinton Fortune) — грав «Атлетіко (Мадрид)» і «Манчестер Юнайтед», Бенні МакКарті (Benni McCarthy) — виступав за «Аякс», «Порту» і «Блекберн Роверс», Аарон Мокоена (Aaron Mokoena) — виступав за «Аякс», «Блекберн Роверс» і «Портсмут»), Делрон Баклі (Delron Buckley) — грав у «Боруссія Дортмунд» і Стівен Пінаар (Steven Pienaar) — виступав за «Аякс» і «Евертон».

Регбі[ред.ред. код]

Персі Монтгомері, відомий південноафриканський регбіст, чемпіон світу 2007

Найважливішим видом спорту в «білих» південноафриканців це регбі, а потім уже йде крикет. Регбі популярне також і серед африканців, у той час як крикет грають і по сьогодні більш традиційно «англомовні білі». Найбільші спортивні успіхи «Спрінґбокс»(Springboks), національної збірної Південної Африки з регбі сталися по тому, як їм було дозволено брати участь у міжнародних турнірах з 1995 року, після закінчення епохи апартеїду й у своєму першому офіційному міжнародному турнірі представницького класу вони здобули Кубок світу з регбі в 1995 році, згодом уже у 2007 році їм підкорилася ця ж вершина в Франції. Південна Африка також підготувала численну плеяду регбістів світового класу, в тому числі Франсуа Піенаар (Francois Pienaar), Йост ван дер Вестгюзен (Joost van der Westhuizen), Дані Крейвен (Danie Craven), Фрік дю През (Frik du Preez), Наас Бота (Naas Botha) і Браян Габана (Bryan Habana). Багато інших відомих регбістів грають в одній з найсильніших регбійних ліг світу — Національній лізі регбі «Керрі Кап» (Currie Cup), деякі з цих команд грають у одній з найсильніших командних ліг світу — міжнародній лізі трьох південних велетнів регбі (SANZAR) — «Super Rugby» (чи Super 15).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Republiek van Suid-Afrika
    IRiphabliki yeSewula Afrika
    IRiphabliki yaseMzantsi Afrika
    IRiphabliki yaseNingizimu Afrika
    IRiphabhulikhi yeNingizimu Afrika
    Rephaboliki ya Afrika-Borwa
    Rephaboliki ya Afrika Borwa
    Rephaboliki ya Aforika Borwa
    Riphabliki ra Afrika Dzonga
    Riphabuiki ya Afurika
  2. а б в г South Africa. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-September-21. 
  3. South African Maritime Safety Authority. South African Maritime Safety Authority. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-06-16. 
  4. Coastline. The World Factbook. CIA. Процитовано 2008-06-16. 
  5. а б в г д е South Africa Fast Facts. SouthAfrica.info. April 2007. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-06-14. 
  6. Encyclopædia Britannica Online. Encyclopædia Britannica, Inc. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  7. South Africa’s Unemployment Rate Increases to 23.5%. Bloomberg.com. 2009-05-05. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. 
  8. HDI. UNDP. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.
  10. Chapter 6 - Provinces. Constitution of the Republic of South Africa. Government of South Africa. 1996. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-04. 
  11. а б Burger, Delien, ред. (2009). The land and its people. South Africa Yearbook 2008/09. Pretoria: Government Communication & Information System. с. 7–24. ISBN 978-0-621-38412-3. Процитовано 23 September 2009. 
  12. Community Survey 2007: Basic results (PDF). Statistics South Africa. с. 2. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-23. 
  13. а б (англ.) The Atlas of Economic Complexity — MIT Media Lab and the Center for International Development at Harvard University.
  14. (англ.) Census 2001: Primary Tables: Census '96 and 2001 compared. Pretoria: Statistics South Africa. 2004. pp. 25–28. ISBN 0-621-34320-X.
  15. Bahá'ís in South Africa - Progress of the Bahá'í Faith in South Africa since 1911. Official Website. National Spiritual Assembly of the Bahá'ís of South Africa. 1997. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-03-29. 
  16. Table: Census 2001 by province, gender, religion recode (derived) and population group.. Census 2001. Statistics South Africa. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-04-27.  Select all 26 religions, click «Continue».
  17. Country Profile: South Africa (Republic of South Africa). Religious Intelligence. Republic of South Africa: Religious Intelligence. 2007-8. 
  18. South Africa - Section I. Religious Demography. U.S. Department of State. Архів оригіналу за 2012-04-18. Процитовано 2006-07-15. 
  19. For a discussion of Church membership statistics in South Africa please refer to Forster, D. «God's mission in our context, healing and transforming responses» in Forster, D and Bentley, W. Methodism in Southern Africa: A celebration of Wesleyan Mission. Kempton Park. AcadSA publishers (2008:97-98)
  20. In South Africa, many blacks convert to Islam. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  21. Muslims say their faith growing fast in Africa. Архів оригіналу за 2013-06-23. 

Література[ред.ред. код]

  • A History of South Africa, Third Edition. Leonard Thompson. Yale University Press. 1 March 2001. 384 pages. ISBN 0-300-08776-4.
  • Emerging Johannesburg: Perspectives on the Postapartheid City. Richard Tomlinson, et al. 1 January 2003. 336 pages. ISBN 0-415-93559-8.
  • Making of Modern South Africa: Conquest, Segregation and Apartheid. Nigel Worden. 1 July 2000. 194 pages. ISBN 0-631-21661-8.
  • Religion and Politics in South Africa. David Hein. Modern Age 31 (1987): 21-30.
  • South Africa: A Narrative History. Frank Welsh (writer)|Frank Welsh. Kodansha America. 1 February 1999. 606 pages. ISBN 1-56836-258-7.
  • South Africa in Contemporary Times. Godfrey Mwakikagile. New Africa Press. February 2008. 260 pages. ISBN 978-0-9802587-3-8.
  • The Atlas of Changing South Africa. A. J. Christopher. 1 October 2000. 216 pages. ISBN 0-415-21178-6.
  • The Politics of the New South Africa. Heather Deegan. 28 December 2000. 256 pages. ISBN 0-582-38227-0.
  • Twentieth-Century South Africa. William Beinart Oxford University Press 2001, 414 pages, ISBN 0-19-289318-1
  • The Diamond Mines of South Africa. Gardner F. Williams, General Manager De Beers, Buck & Co, 1905, 845 pages, Vol I and II. Online full text version: Diamond Mines Vol. I and Diamond Mines Vol. II
  • Aus Politik und Zeitgeschichte 1/2010: Südafrika.
  • Jörg Fisch: Geschichte Südafrikas. dtv, München 1990. ISBN 3-423-04550-7
  • Albrecht Hagemann: Kleine Geschichte Südafrikas. . 2., durchgesehene Auflage, Verlag C. H. Beck, München 2003. ISBN 3-406-45949-8
  • Martin Pabst: Südafrika. 2., völlig überarbeitete und ergänzte Auflage, Verlag C. H. Beck, München 2008. ISBN 978-3-406-57369-9
  • François-Xavier Fauvelle-Aymar, Histoire de l'Afrique du Sud, Paris, Seuil, 2006, ISBN 978-2-0204-8003-4
  • Guillaume Chassang, L'Afrique du Sud, en territoire Xhosa, Paris, La Société des Écrivains, 2007, ISBN 978-2-7480-3642-8
  • Dominique Lapierre, Un Arc-en-ciel dans la Nuit, Édition Robert Laffont, S.A., Paris, 2008, ISBN 978-2-221-11105-5
  • Tidiane N'Diaye, Mémoire d'errance, Chap La bataille d'Isandhlawana éd A3, Paris, 1998, 206 p. ISBN 2-84436-000-9
  • Tidiane N'Diaye, L'Empire de Chaka Zoulou, L'Harmattan, coll. " Études africaines ", 2002, 218 p. ISBN 2-7475-1920-1
  • Tidiane N'Diaye, «Par-delà les ténèbres blanches», Gallimard, coll. " Continents noirs ", septembre 2010 (ISBN 978-2-07-013041-2)

Посилання[ред.ред. код]