Приватний детектив
Приватний детектив — приватна особа, яка здійснює інформаційно-пошукову роботу за дорученням іншої фізичної чи юридичної особи для встановлення певних юридичних фактів чи обставин певних подій, але не є при цьому співробітником правоохоронних органів та не володіє владними повноваженнями.
У більшості країн світу приватна детективна (розшукова) діяльність визнана на державному рівні, врегульована законами й оптимально використовується задля збільшення можливості громадян та юридичних осіб у захисті своїх законних прав та інтересів.
3 лютого 2016 року Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності розглянув на своєму засіданні та рекомендував до розгляду і прийняття ВР України проект Закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» (реєстр. № 3726 від 28.12.2015 р.), поданий народними депутатами України Паламарчуком М. П. Кожемякіним А. А., Продан О. П., Тетеруком А. А. Метою даного законопроекту є законодавче врегулювання здійснення приватної детективної (розшукової) діяльності як одного з шляхів забезпечення конституційних гарантій людини та громадянина на захист своїх законних прав та інтересів.
Законопроектом передбачалось, що приватна детективна (розшукова) діяльність — дозволена органами Національної поліції України підприємницька діяльність приватних детективів або об'єднань приватних детективів щодо надання замовникам на платній договірній основі детективних послуг з метою захисту їхніх законних прав та інтересів на підставах та в порядку, що передбачені законом.
13 квітня 2017 року Народні депутати ухвалили законопроект № 3726 «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» та голосами 261 народних депутатів, поданих «за», прийняли його в остаточному вигляді як Закон України, але закон не набув чинності у зв'язку з його неоприлюдненням в передбаченому для такої процедури порядку.
Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада, Індія, Ізраїль, Японія, Норвегія, Іспанія, Італія, Португалія, Мексика та багато інших країн світу являють собою ті регіони планети, де запровадження інститутів приватних детективів, приватних детективних підприємств (агентств) та їх об'єднань стало у свій час наслідком реагування влади на нагальні соціальні виклики, і тому на сьогодні, існування та діяльність таких недержавних інституцій є у них явищем звичайним, усталеним і достатньо унормованим національним законодавством.
Приватна детективна діяльність країн континентальної Європи і англосаксонської правової системи мають певні загальні риси і окремі відмінності.
У Франції приватний детектив — це особа, яка займається розслідуванням і проводить експертні дослідження в порядку приватного обвинувачення за певну винагороду. Законодавство Франції чітко відокремлює професію приватного детектива від професії юриста, діяльності нотаріуса, поліції та інших близьких за сутністю професій. У Кодексі національної безпеки (книга VI, розділ ІІ) закріплено поняття детектива як особи, котра здійснює професійну діяльність, що виходить за рамки офіційних поліцейських процедур у галузі приватного права, з метою захисту інтересів особи на умовах конфіденційності[1]
Університет Пантеону в Парижі з 2006 ро- ку пропонує 2-річну програму підготовки детектива з виданням диплома державного зразка. Детективи у Франції не мають права на носіння вогнепальної зброї.[2]
Діяльність приватних детективів у Франції здебільшого здійснюється щодо:
– вирішення сімейних конфліктів (справи про зраду, насилля в сім'ї);
– вирішення трудових спорів (незаконне звільнення, розкриття комерційної таємниці, недоброчесна конкуренція);
– вирішення економічних справ (бізнес- ризики, вивчення кандидатів на роботу, контроль персоналу);
– вирішення фінансових питань у приватному секторі (кредитні історії клієнтів, справи про спадщину);
– вирішення організаційних бізнес-питань (вивчення конкурентів, здійснення заходів без- пеки бізнес-структури, правова підтримка підприємницької діяльності); — вирішення страхових справ;
– збору інформації в інтересах клієнта у кримінальних справах[2]
В Італії приватна детективна діяльність регулюється розділом IV (ст. 133—141) Кодексу законів про громадську безпеку (Testo unico delle leggi di pubblica sicurezza) 1931 року. Державні органи, юридичні та приватні особи в Італії мають право звертатися з метою здійснення розслідування або отримання будь-якої інформації, що їх цікавить, у приватні детективні бюро (служби, агентства). Для здійснення приватної детективної діяльності в Італії потрібно отримати спеціальну ліцензію, яка видається відділом ліцензування поліцейської дільниці за погодженням з місцевим органом державної влади (Управлінням префектури (області).
В Іспанії діяльність приватних детективів регулюється законом № 23 1992 року та Королівським декретом № 2364 1994 року. Відповідно до цих нормативно-правових актів приватна детективна діяльність відмежовується від приватної охоронної діяльності. Приватний детектив не може займатися діяльністю, яку виконують приватні охоронні агентства, і, відповідно, навпаки.
У Великій Британії в 2001 році був ухвалений закон, який ввів обов'язкове ліцензування приватної детективної діяльності, а відповідно, і реєстрацію приватних детективів.
Детективні агентства Великої Британії, зокрема, виконують такі завдання: розробка заходів безпеки за контрактами з урядовими органами; ведення переговорів з терористами, які захопили заручників; виконання завдань клієнтів щодо спостереження за їхніми близькими родичами; виявлення факторів подружньої зради; установлення фінансового становища і кредитоспроможності майбутніх партнерів у бізнесі тощо.
У Великій Британії існує велика кількість приватних розшукових агентств. Найповніший перелік таких бюро (із зазначенням контактної інформації) представлений на офіційному сайті Асоціації британських слідчих (Association of British Investigators, http://www.theabi.org.uk).
У США немає єдиного федерального закону про приватну детективну діяльність, тому її нормативно-правове регулювання здійснюється у кожному штаті окремо.
В літературі поняття «детектив» для професії вперше застосував в 1853 році Чарльз Дікенс в романі «Холодний дім», герой якого — поліцейський, що представлявся «інспектор-детектив». З того часу поняття «детектив» щільно увійшло як в літературу, так і в юридичну практику.
Серед представників приватних детективів у літературі такі персонажі, як Шерлок Голмс, Еркюль Пуаро, Перрі Мейсон, міс Марпл, Вероніка Марс, Ненсі Дрю, комісар Мегре, Філіп Морло, Едріан Монк, Сем Спейд[3]. Стереотипний приватний детектив характеризується ексцентричністю та унікальними примхами. Він може мати надзвичайний інтелект, вражаючі дедуктивні здібності, вдаватися до незвичайних, навіть протизаконних дій, які допомагають розслідуванню. Часто одягнені в тренчкот, капелюх, мають унікальний аксесуар[4].
Суттєвий розвиток детективного жанру в США відбувся в періодичних виданнях 1920-х років («Dime Detective» та «Detective Fiction Weekly», «Black Mask» та ін.), коли письменники відвернулися від британських моделей детективів. Багато з цих письменників, які були учасниками Першої світової війни, вважали, що британські моделі, які зосереджувалися на заміських будинках, головоломках та акуратних, часом нереалістичних рішеннях, не відображали життєвого досвіду, з яким стикалася більшість американців (див. також нуар). Центральна фігура таких детективних романів — це приватний детектив, який прагне розв'язати справи, працюючи поза системою правосуддя[5]. Зазвичай це чоловік, який має тьмяний офіс із секретаркою. Він живе у великому місті, такому як Лос-Анджелес, Сан-Франциско чи Чикаго; курець[6].
Дешіелл Гемметт, автор «Червоних врожаїв» (1929) та «Мальтійського сокола» (1930); Реймонд Чендлер, автор романів «Довгий сон» (1939), «Прощавай, моя люба» (1940) та «Довге прощання» (1953), є прикладами тогочасних письменників, чиї герої були приватними детективами. До 1970-х років нове покоління авторів внесло зміни в жанр. Такі автори, як Роберт Б. Паркер, боролися проти шовіністичних стереотипів у творах. У 1980-х роках, коли жінки-письменниці почали публікуватися в цьому жанрі, такі авторки, як Сара Парецкі та Сью Графтон, внесли ще одну значну зміну — появу приватних детективок[5].
Детективні історії часто відображали соціальні норми, цінності та тривоги відповідних епох. Багато з них порушують важливі соціальні проблеми, такі як корупція та соціальна нерівність. Сучасні головні герої детективів часто психологічно складніші, стикаються з особистими вадами, травмами та етичними дилемами; користуються передовими технічними засобами[4].
- ↑ Code de la sécurité intérieure: dernière modification: 18 février 2016 [Електронний ресурс]. — Режим до- ступу: https://goo.gl/G6UmLO
- 1 2 La profession en 53 points essentiels [Електронний ресурс] // Centre d'information sur les détectives et enquêteurs privés: [сайт]. — Режим доступу: http://ufedp.online.fr/detectives-50questions.htm.
- ↑ phoenix (4 лютого 2025). Exploring the World of Fictional Private Detectives. British Private Investigators (амер.). Процитовано 2 червня 2026.
- 1 2 foglight (29 листопада 2023). Depictions of Private Detectives in Movies and TV Shows. Foglight Investigations (амер.). Процитовано 2 червня 2026.
- 1 2 Roche, Linda De (4 червня 2021). Twentieth-Century and Contemporary American Literature in Context: [4 volumes] (англ.). Bloomsbury Publishing USA. ISBN 979-8-216-15798-4.
- ↑ The Traditional Stereotype(s) of Private Investigators. All State Investigations (амер.). Процитовано 2 червня 2026.
- Антологія сиску: від поліції до зовнішньої розвідки / відпов. ред.: М. Г. Вербенський, В. М. Чисніков. К. : НікаНова, 2012. Т. 1. Кримінальний сиск: документи і матеріали (ХІ- поч. ХХ ст.). \2-е вид., виправл. і доповн. / упорядн. Т. О. Проценко, С. Г. Лаптєв, В. М. Чисніков, Т. А. Плугатар (передм В. М. Чиснікова). 2012. 626 с.
- Бугайчук К. Л. Інститут приватних детективів за кордоном порівняльно-правовий аналіз. Право і безпека. 2016. № 1 (60). С 7- 13.
- Гусаров С. М. Щодо законодавчого врегулювання приватної детективної діяльності в Україні. Міліція України. 2013. № 3/4. С. 20-22.
- Черков В. О., Попов П. О. Приватна детективна діяльність в розвинутих країнах світу. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2010. Вип. 2. С. 248—259.
 |
Це незавершена стаття про професію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 |
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Тематичні сайти | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
