Власні назви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вла́сні на́зви, або оніми — індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів.

Належність одиниці — провідна ознака власної назви. Десятки тисяч Олен та Сергіїв, що живуть в Україні, не поєднуються в поняття «Олена» й «Сергій»: кожній особі її ім'я належить індивідуально, незалежно від наявності чи відсутності однойменців. Натомість, скажімо, назви сортів черешні Ярославна, Францис та ін. належать сукупностям одиниць, що об'єднуються відповід. поняттями, і тому не є власними назвами всупереч своїй орфографії. Звідси другою ознакою, яка розрізняє власні та загальні назви (апелятиви), є відношення до поняття: загальні назви — носії понять, а власні назви включають усю відому мовцеві інформацію про свої денотати, без певних узагальнень, і тому пов'язуються з поняттями лише тією мірою, якою вказують на різновид об'єктів, до яких належать їх денотати. Так, власна назва «Київ» указує на те, що її денотат — місто, а власна назва «Перун» — на те, що вона належить поганському божеству. Тому власні назви, не бувши носіями понять, включають їх у свою семантичну структуру, утримують на рівні сем: у семантичну структуру власної назви «Київ» входить сема «місто», яка виражає поняття «місто», і т. д.

Розглядаючи відношення слів «місто» і «Київ», «Львів», «Одеса», «Харків» та «ріка» і «Дніпро», «Дністер», «Дунай», «Прут», можна констатувати, що загальні назви об'єднують, узагальнюють однорідні об'єкти, а власні назви, навпаки, їх розрізняють, диференціюють. Тобто загальні назви виконують генералізуючу функцію, а власні назви — диференційну.

Існують й інші розбіжності між власними та загальними назвами (за підрахунками І.Ковалика, їх 28).

Розмежування власних і загальних назв стосується лише іменників (чи словосполучень, що виконують роль іменників, пор. сердите море — Чорне море). Набуваючи функцій іменників, генетично власні назви можуть виходити з різних частин мови — пор. Котляревський (прикметник), Звенигород (поєднання дієслова з іменником), кличка собаки Стрибай (дієслово), персонаж М.Коцюбинського Ох (вигук).

Види онімів[ред.ред. код]

Власні назви з'являються тоді, коли індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами розрізняють такі класи власних назв:

Широко й обмежено поширені назви[ред.ред. код]

Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір.

Власних назв дуже багато. В Україні одних топонімів кілька мільйонів. На мільйони, очевидно, треба рахувати також ергоніми й особливо хрематоніми української мови. Безмежна кількість заголовків худож. творів тощо. Однак у лексичному запасі окремої людини загальних назв значно більше, ніж власних. Одні власні назви відомі всім мовцям (Київ, Дніпро, Шевченко, Чумацький Шлях, «Заповіт»), інші — лише частині мовців, нерідко дуже невеликій. Через це складається хибне враження, що й у мові в цілому більше загальних, а не власних назв. Загальні назви є, безперечно, центральним шаром лексики, а власні становлять її потужну периферію з дуже різною сферою поширення. Загалом же в мові на одну загальну назву припадає до кількох сотень власних назв.

Власні назви належать до мовних універсалій — вони є в усіх мовах світу. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ономастика. — К., 1966.
  • Питання сучасної ономастики. — К., 1976.
  • Имя нарицательное и собственное. — Москва, 1978.
  • Словник гідронімів України. — К.: Наукова думка, 1979.
  • Ономастика. Типология. Стратиграфия. — Москва, 1988.
  • Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст. — К., 1989.
  • Питання історичної ономастики України. — К., 1994.
  • Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. — К., 1996.
  • В'ячеслав Васильченко. Українські прізвища


Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення, критика.

Іменники загальні і власні[ред.ред. код]

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена, географічні назви, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв, колгоспів тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франка, Петренко, Президент України.

Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів), або множину (Карпати, Черкаси, Суми). Назви книг, газет, журналів, кораблів, магазинів, умовні назви продуктів і товарів беруть у лапки: повість «Тореадори з Васюківки», газета «Авангард», теплохід «Леся Українка», магазин «Світоч», цукерка «Білочка». Але назви релігійних книг і понять у лапки не беруть: Євангеліє, Біблія, Коран. Назви зі словом імені в лапки не беруть: школа імені І. Франка.

Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник загальною чи власною назвою: коваль (фах), Коваль (прізвище), орел (птах), Орел (прізвище). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групи загальних: ампер, ом, меценат, вольт, дизель та ін.

Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення. Вивченням власних імен займається спеціальна мовознавча дисципліна ономастика (від грецької – мистецтво давати імена). Ономастика об’єднує вужчі галузі відповідно до тих категорій об’єктів, які носять імена. Топоніміка (від грецької – ім'я місця) вивчає назви географічних об’єктів, антропоніміка (від грецької – ім'я людини) – імена людей, зооніміка (від грецької – ім'я тварини) – клички тварин, астроніміка (від грецької – імена зірок) – назви небесних тіл, гідроніміка – назви водних об’єктів тощо. Тому серед власних назв розрізняють: а) антропоніми - власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Леся Українка, Шекспір; б) топоніми - власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочищ, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Дніпро, Холодний Яр, Крим, Атлантика; в) космоніми - назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, туманність Андромеди; г) міфоніми - найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Юпітер, Зевс, Вій, Перелесник, Ладо; ґ) зооніми - клички тварин: Гнідий, Стріла, Сірко; д) гідроніми - назви водних об'єктів: Чорне море, Атлантичний океан; е) культуроніми - позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, вірш "Заповіт", товариство "Просвіта", газета "Україна молода", цукерки "Пташине молоко".