Радевич Леонід Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Радевич Леонід Васильович


англ. Radevych Leonid Vasylovych
Народився 2 квітня 1885(1885-04-02)
місто Полтава
Помер 14 травня 1949(1949-05-14) (64 роки)
місто Карлівка, Полтавська область
Країна Україна УкраїнаСРСР СРСР
Національність українець
Alma mater Харківський національний медичний університет
Галузь лікар, лікар-хірург
Відомий завдяки: заслужений лікар УРСР
Батько фельдшер Радевич Василь Потопович
Діти
  • хірург Радевич Олег Леонідович (син)


  • акушер-гінеколог Радевич/Титар Раїса Олегівна (внучка)
Нагороди заслужений лікар УРСР

Життєпис[ред. | ред. код]

Радевич Леонід Васильович/Радевич-Сегайло Леонід Васильович (1885-1949)  український лікар-хірург, Заслужений лікар УРСР (Української Радянської Соціалістичної Республіки ) з 1941 р.

Народився в м. Полтава в сім’ї фельдшера і медичної сестри.

Після закінчення медичного факультету Харківського університету в 1912 р. очолив лікарсько-амбулаторний відділок у с. Варварівка на Полтавщині з 1912 по 1919 рік.

У 1919 р. був запрошений у Карлівку для організації районної лікарні, яку він очолив і був провідним хірургом. З його ініціативи був побудований окремий хірургічний корпус з сучасним операційним перев’язочним блоком.

Леонід Васильович Радевич був учасником Великої Вітчизняної війни.

З 1941-1944 рр. був хірургом ряду евакогоспіталів.

Леонід Васильович був не тільки хірургом, а й гінекологом, акушером і офтальмологом.

Був членом правлінь наукових хірургічних товариств Полтавської, Харківської і Сумської областей, членом Ради Полтавського облздороввідділу.

Написав 14 праць.

Він був єдиним сільським лікарем серед перших семи заслужених лікарів України.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Звання заслуженого лікаря"






Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіальна дошка
  • Іменем Л. В. Радевича названа вулиця в місті Карлівка, Полтавської області.
  • В Карлівці, Полтавська область йому встановлено меморіальну дошку






Згадки[ред. | ред. код]

«У складі госпіталю, сформованого на базі Карлівської районної лікарні, до Вад прибуває її головний хірург Леонід Васильович Радевич. Він був чудовою людиною і чудовим спеціалістом.

Колеги називали його «золотим скальпелем» лікарні.

Провідний хірург евакогоспіталю не відмовив у допомозі цивільному населенню не тільки Вадського, а й сусідніх районів.

До 1943 року Л.В. Радевич здійснив більше 15 тисяч різних видів операцій.

У 1942 році отримав подяку за самовіддану працю лікаря-хірурга госпіталю М. Горького. До цього часу Радевич мав звання заслуженого лікаря УРСР.

Після війни лікар повертається до управління Карлівською лікарнею на Полтавщині, де перетворює її на міжрайонний навчально-профілактичний – лікувальний комбінат, виховуючи молодих хірургів.

Майже до останніх днів він оперував, незважаючи на важку хворобу. Іноді його привозили в лікарню в кріслі...

Військових лікарів називали «солдатами життя». Ці слова стосувалися і персоналу лікарні. «Солдати життя» так справедливо відзначені! Вони не воювали, не йшли один на один з ворогом, не оборонялися і не йшли в наступ. І, тим не менше, вони солдати, бо їхнім ворогом була смерть, яка ширяє над полями битв, заряджена бомбами, снарядами та кулями, стоїть на чолі кожного пораненого. «Солдати життя» також щодня йшли в бій, повертаючи поранених до строю, робочого дня та ніч у лікарняних палатах.»

Посилання[ред. | ред. код]