Ресоціалізація (право)

Ресоціалізація (лат. re (повторне, відновлювальна дія) + лат. socialis (суспільний), англ. resocialization, нім. Resozialisierung) — в загальному значені, це пристосування людини до життя в новому співтоваристві. Наприклад еміграція, набуття нового віросповідання, входження в інший соціальний клас.

В значенні правового терміну під ресоціалізацією розуміють, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства. Необхідною умовою для ресоціалізації є виправлення засуджених. (ч.1, 2 ст.6 Кримінально-виконавчий кодекс України).

Основними засобами виправлення та ресоціалізації є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), праця, соціально-виховна робота, навчання та громадський вплив. Ці засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особи засудженого, характеру та ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, а також поведінки засудженого під час відбування покарання. (ч.3, 4 ст.6 Кримінально-виконавчий кодекс України).

Окрім того, ресоціалізація злочинців є метою відновного правосуддя і реституційної юстиції.

Див. також

• Соціальна реабілітація;
• Відновне правосуддя;
• Кримінально-виконавчий кодекс України.

Посилання

• Ресоціалізація // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.