Романюк Петро Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро́ Лео́нтійович Романю́к
Silver - replace this image male.svg
Народився 11 серпня 1926(1926-08-11)
с. Оринин, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область
Помер 14 червня 2014(2014-06-14) (87 років)
м. Чернівці
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст, редактор, перший керівник Чернівецького обласного телебачення
Alma mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
1978 рік
Петро Леонтійович Романюк

Петро́ Лео́нтійович Романю́к (11 серпня 1926(19260811), с. Оринин Кам'янець-Подільського району Хмельницької області — 14 червня 2014, м. Чернівці) — український журналіст, редактор. Перший керівник редакції телебачення на Буковині, перший голова комітету по телебаченню і радіомовленню. Стояв у витоків створення Чернівецького обласного телебачення. Був першим редактором передачі Телевізійний палац культури «Сяйво», яку побачили буковинці на своїх телевізійних екранах 12 жовтня 1961 р. Голова Чернівецького обласного комітету по телебаченню і радіомовленню (1971-1979 рр.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Петро Леонтійович Романюк народився 11 серпня 1926 року в с. Оринин, нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької області в багатодітній сім'ї селян. У травні 1944 р. добровольцем пішов на фронт. Воював на 3-му Білоруському. Був тяжко поранений. Повернувся додому інвалідом. Після завершення Великої Вітчизняної війни став до мирної праці: був учителем сільської школи, працював у райкомі комсомолу. Закінчив (1958) філологічний факультет Чернівецького державного університету, почав журналістську діяльність. З лютого 1953 р. П. Л. Романюк працював відповідальним (старшим) редактором громадсько-політичного мовлення Чернівецького обласного радіо, першим керівником редакції телебачення Буковини, заступником голови (1965—1971 рр.), головою Чернівецького обласного телерадіокомітету (1971—1979).

Творча, громадська діяльність[ред. | ред. код]

Петро Леонтійович Романюк був ініціатором та організатором становлення телебачення на Буковині. Автор створення і автор десятків сценаріїв найпопулярнішої в області та за її межами передачі Телевізійний палац культури «Сяйво». Один з ініціаторів створення на телебаченні редакції передач молдавською мовою. Член Спілки журналістів України (СЖУ). П'ять років очолював обласну організацію СЖУ. У червні 1975 р. обраний депутатом Чернівецької міської ради, очолював постійну депутатську комісію з питань культури. Впродовж кількох років був членом тарифікаційної комісії обласного управління культури з питань присвоєння кваліфікаційних категорій митцям. З 1979 р. працював в обласній газеті «Радянська Буковина». Після виходу на пенсію (1982) П. Романюк весь час поєднував свою роботу з активною журналістською діяльністю. Помер 14 червня 2014 р. Похований у м.Чернівці.

Колеги про митця[ред. | ред. код]

«
Ця людина до кінця була віддана нелегкій, Богом визначеній професії. Нині у золотому фонді телерадіокомпанії зберігаються сотні передач, створені у часи керівництва Петра Леонтійовича Романюка, на мікрофонних папках яких стоїть його підпис — благословення до ефіру. У них — горіння і його душі, любов і його серця, дух одержимості і високого творчого злету. Як керівнику йому були притаманні найкращі риси лідера: принциповість і діловитість, активність і ініціативність, талант організатора, а головне — велика любов до людей. За роки роботи йому вдалося сформувати справді творчий колектив журналістів, режисерів, телеоператорів. Готували прямі включення на Київ та Москву, виходили з прямими ефірами на Інтербачення та Євробачення, завдяки чому про Буковину дізнався світ. Саме йому належала ідея створення знакової телепрограми «Сяйво», яка мала значний резонанс у телеглядачів не лише Буковини, а й Тернопільської, Івано-Франківської, Хмельницької областей і навіть — Молдови та Румунії
«

Доробок[ред. | ред. код]

  • З виру життя: Збірка думок і роздумів (1998)
  • Батькова криниця (1998)
  • Розбита могила (1998)
  • Маруха. Оповідання (2000)
  • Шумовиння (2000)
  • Земляки (2000)
  • Брати мої (2001)
  • Віншування з нагоди… (2004)

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений 12-ма ювілейними медалями. За сумлінну роботу удостоєний багатьох подяк, почесних грамот обласного, республіканського, союзного рівнів. У листопаді 1974 р. нагороджений найвищою відзнакою держтелерадіо СРСР — почесним званням «Відмінник телебачення і радіо».

  • Орден Вітчизняної війни 1 ступеня (1985)
  • Орден «За мужність» (1999)
  • Медаль «За бойові заслуги» (1947)
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1946)
  • Медаль «За трудову доблесть» (1947)
  • Медаль «За доблесну працю» (1970)
  • Медаль «Ветеран праці» (1982)
  • Медаль Жукова (1998)
  • Відзнакою Президента України «Захиснику Вітчизни» (1999)
  • Пам'ятний знак «50 років визволення України» (1998)
  • Медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників» (2004)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Романюк П. І досі сниться радіоефір [спогад ветерана радіо і телебачення з нагоди 70-річчя Чернівецького радіо] //Голос епохи. З історії Чернівецького радіо / Упорядник Т. П. Смолдирєва. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2010. — С. 94-97. — ISBN 978-966-399-288-4.
  • Вічная пам'ять [некролог колективу телерадіокомпанії «Буковина» Петру Леонтійовичу Романюку] // Буковина. — 2014. — 17 червня (№ 44). — С. 4.
  • Гусар Ю. Стояв у витоків телебачення Буковини [Романюк П. Л.] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2014. — 31 липня (№ 31). — С. 3.
  • Гусар Ю. Доброволець удостоєний медалі Жукова [Незабутні у світлі спогадів. Про П. Л. Романюка] / Юхим Гусар // Ветеран Буковини. - 2015. - 17 листопада. - С. 5.
  • Романюк Ю. Слід на Землі / Юрій Романюк / Серія «Золоті імена Буковини» (автор ідеї Юхим Гусар// Чернівці: Видавництво ТОВ «Друк Арт», 2015. — 347 с. — ISBN 978-617-7172-38-2. 
  • Ю. С. Гусар. Світло спогадів й асоціація доброти (про П. Л. Романюк) / Юхим Гусар // Ю. Романюк. Слід на землі. - Чернівці: Друк Арт, 2015. - С.276-281.[[

Посилання[ред. | ред. код]