Російсько-китайська конвенція 1898

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Російсько-китайська конвенція 1898 — міжнародна угода підписана 27 березня 1898 року Пекіні між російським повіреним у справах А.Павловим та членом імператорського Секретаріату й Колегії у іноземних справах уряду Цінського Китаю Чи Хунчжаном.

Передбачала надання Росії в орендне користування міста Порт-Артур (Люйшунь) і Далянь (Дальний ), та дозволяла прокладку до цих портів залізниці (Південно-маньчжурська залізниця) від одного з пунктів Східно-китайської залізниці.

Історія[ред. | ред. код]

Наприкінці 1897 боротьба світових держав за сфери впливу та концесії у Китаї загострилася. У листопаді 1897 бухта Цзяочжоу була захоплена Німеччиною, після чого уряд цінської імперії звернувся по допомогу до Росії. Уряд останньої обумовив надання допомоги лише у випадку задоволення російських інтересів у Північно-східному Китаї, включаючи будівництво залізничної магістралі. Після встановлення Великою Британією своєї сфери впливу у районі Янцзи і укладання 1 березня 1898 англо-китайської угоди про позику, у Пекіні 3 березня 1898 року почалися російсько-китайські переговори, підсумком яких і стало підписання Російсько-китайської конвенції.

Зміст[ред. | ред. код]

Згідно зі статтями І, ІІ й ІІІ даної конвенції, Росія одержала в повне й виняткове орендне користування на 25 років Люйшунь і Далянь із прилягаючим водним і територіальним простором при збереженні й непорушенні верховних прав Китаю на дану територію. Згідно зі статтями IV і V даної конвенції, на орендованих територіях військове й вище цивільне керівництво передавалося російським владі. Північніше орендованої ділянки встановлювалася нейтральна зона зі збереженням китайського керування й допуском у цю зону китайських військ за згоди з російської влади.

У статті VI конвенції, Люйшунь, як чисто військовий порт Росії й Китаю, оголошувався закритим для кораблів усіх інших держав. Усі бухти Даляня, крім однієї, яка призначалася тільки для Росії й Китаю, оголошувалися вільними для доступу торгових суден усіх країн.

Конвенція також надала право Компанії "Східно китайська залізниця" (КВЖД) спорудити залізничну гілку від однієї зі станцій залізниці до Даляня, а якщо буде потреба й до іншого пункту між містом Інцзи й рікою Ялуцзян.

7 травня 1898 року до даної конвенції був доданий ще одиин протокол, за яким уряд Китаю зобов'язався не уступати іноземцям без згоди Росії жодного ділянки нейтральної зони, не відкривати для торгівлі жодного з портів на східному і західному узбережжі цієї зони, а також не надавати іноземцям залізничних, гірничорудних і промислових концесій у нейтральній зоні. Російсько-китайська конвенція припинила діяти у зв'язку з підписанням Портсмутського мирного договору 1905 року.

Посилання[ред. | ред. код]

Текст конвенції (російською)