Рішучість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рішу́чість — це вольова якість, яка характеризується вчасним прийняттям і виконанням рішення у значущій для людини ситуації, тобто в ситуації, коли прийняття невдалого рішення може призвести до неприємних наслідків для самої людини або для її оточення. [1]

Огляд проблеми рішучості[ред. | ред. код]

За Ільїним, рішучість проявляється у двох ситуаціях прийняття рішення: робити - неробити і готовий - не готовий (коли наперед відомо, що робити треба). В основі рішучості лежить вольове зусилля, спрямоване на подолання наявних сумнівів, припинення коливань. [1,2]

За Богословським, рішучість - це властивість особистості, що виявляється у швидкому і продуманому виборі цілі та способів її досягнення.

Платонов та Голубєв визначають рішучість як здатність швидко оцінювати обставини і приймати рішення, причому, прийнявши їх, вже не вагатися, а діяти. На думку Ільїна, така характеристика рішучості як швидкість прийняття рішення має значення лише у ситуаціях, коли час відведений на прийняття і виконання рішення є жорстко обмеженим, оскільки швидко прийняте рішення не завжди буває оптимальним. [1]

Психофізіологічні основи рішучості та її патологія[ред. | ред. код]

Згідно з дослідженнями Петяйкіна, висока ступінь рішучості обумовлюється рухливістю збудження і переважанням збудження по «зовнішньому» і «внутрішньому» балансу нервових процесів, а в небезпечній ситуації - і сильною нервовою системою. Крім того, високий ступінь рішучості відзначається в осіб з низьким рівнем нейротизму. [1,3]

При патології рішучості (психастенія) спостерігаються наступні симптоми: нерішучість, нездатність швидко прийняти рішення і керуватися ним. Цю нерішучість супроводжують помисливість, нав'язливе мудрування, нав'язливі страхи, іпохондрія. Остання група симптомів часто пов'язується вченими із дефектом функцій лобних долей кори лівої півкулі. [3, 4]

Розвиток рішучості[ред. | ред. код]

Основним шляхом розвитку рішучості є тренування з багаторазовим повторенням проблемних ситуацій, тобто таких, коли необхідно прийняти рішення в умовах вибору, при нестачі інформації і т. п. Сприяє розвитку рішучості і виконання «небезпечних вправ», наприклад тих, які використовуються для розвитку сміливості.

Розвитку рішучості сприяє створення змагальної обстановки. Однак, варто зауважити, що занадто висока значимість дій і відповідальність можуть ситуативно знизити рівень рішучості. Тут має місце прояв закону Йеркса-Додсона, згідно з яким підвищення сили мотиву стимулює діяльність, але надмірна сила мотиву погіршує її.

Підвищенню рішучості сприяє впевненість у своїх силах, що виникає в міру оволодіння навичками необхідними для вирішення поставленної задачі. Для якнайшвидшого виникнення такого стану і зняття страху на перших етапах освоєння нової діяльності доцільно давати посильні завдання і надавати допомогу. [1,2]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

  • 1) Ильин Е.П. Психология воли / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2003. - 368 с.
  • 2) Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.П, Ильин. - СПб.: Питер, 2001. – 512 с.
  • 3) Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции / В.А. Иванников. - СПб.: Питер, 2006. – 208 с.
  • 4) Симонов П.В. Мотивированный мозг / П.В. Симонов. - М.: Наука, 1987. - 192 с.