Саліна (острів)

Саліна
Саліна
італ. Isola di Salina
	Карта; Острови Анжу (по центру)
	Острови Анжу (по центру)
Географія
	38°33′49″ пн. ш. 14°50′16″ сх. д. / 38.56361° пн. ш. 14.83778° сх. д.
Місцерозташування	Тірренське море
Акваторія	Тірренське море
Група островів	Ліпарські острови
Площа	26,4 км²
Довжина	7,5 км
Ширина	5,5 км
Найвища точка	968 ± 1 м
Країна
	Італія
Регіон	Сицилія
Адм. одиниця	Мессіна
Населення	2300 ;
	Саліна Саліна (Італія)
	Саліна у Вікісховищі

Саліна (італ. Isola di Salina) — один з островів Еолових островів (Ліпарські острови) в провінції Мессіна, Італія. Площа острова — 26,8 км². Острів є другим за величиною, і поступається лише острову Ліпарі. На даній території розташовуються три муніципалітети: Санта-Марина-Саліна, Мальфа, Лені. Чисельність населення, згідно з даними останнього перепису (2021), становила 2362 особи^[1].

Назва острова походить від стародавнього соляного ставка на південно-східному краї, де в давнину видобували сіль.

Розкопки в Санта-Марина підтверджують існування значних поселень людей в четвертому столітті до н. е. Приблизно в сьомому столітті нашої ери, Саліна був одним із найбільш обжитих островів, оскільки на острові Ліпарі вулкани були активними.

Острів Саліна є найпридатнішою землею серед усіх Еолових островів, так як в порівнянні з ними — багатий прісною водою і виноградниками. Вироблене вино експортується по всьому світу. Острів є досить популярним і важливим туристичним маршрутом.

З 2007 є місцем організації міжнародних фестивалів SalinaDocFest.

Природа

Саліна — другий за величиною острів архіпелагу, який кардинально відрізняється від своїх сусідів смарагдовою зеленню та багатством прісної води.

Острів має вулканічне походження. Рельєф Саліни визначають два згаслих вулканічних конуси правильної форми — Фосса-делле-Фелічі (962 м, найвища точка всього Ліпарського архіпелагу) та Монте-Поррі (860 м). Завдяки характерному силуету з двома вершинами давні греки називали острів «Дідіме» (що означає «близнюки»). Загалом острів сформований шістьма старими вулканами, які зберігають характерну конічну форму. Останнє виверження відбувалось 11-13 тисяч років тому.

На відміну від більш посушливих островів, Саліна має найбагатші водні ресурси та природні джерела, що зробило її найзеленішим куточком архіпелагу. У 1981 році тут було створено перший у регіоні регіональний природний резерват Riserva Naturale Le Montagne delle Felci e dei Porri^[2].

Схили вулканів вкриті густими природними лісами. У верхньому поясі панують деревоподібні папороті (що й дало назву горі Montagne delle Felci), сосни, дикий каштан, дуб кам'яний та верес. Нижче розкинулися пишні зарості середземноморського маквісу з мирта, полуничного дерева, дроку та каперців. Долілиці вулканічні ґрунти надзвичайно родючі — вони зайняті терасованими виноградниками, де вирощують сорт «Мальвазія», що використовується для виготовлення всесвітньо відомого солодкого вина.

Завдяки збереженим лісовим масивам фауна Саліни є однією з найбагатших на архіпелазі. У лісах мешкає соня еолійська та різноманітні види кажанів. Острів є ключовим місцем гніздування для рідкісного хижого птаха — сокола Елеонори (Falco eleonorae), який будує свої гнізда на стрімких прибережних кручах Поллара. У весняно-осінній період лісові масиви Саліни стають притулком для тисяч співочих перелітних птахів. Прибережні води багаті на червоний корал, дельфінів та довгоголових морських черепах (Caretta caretta).

Галерея

Порт в Санта-Марина

Примітки

Література

Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551 с. (рос.)
Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7

Посилання

[1] ISTAT — Risultati del Censimento permanente della popolazione e delle abitazioni

[2] Riserva Naturale Orientata Le Montagne delle Felci e dei Porri

[1]

[2]