Перейти до вмісту

Саліна (острів)

Саліна
італ. Isola di Salina

Карта
Острови Анжу (по центру)
Острови Анжу (по центру)
Острови Анжу (по центру)
Географія
38°33′49″ пн. ш. 14°50′16″ сх. д. / 38.56361° пн. ш. 14.83778° сх. д. / 38.56361; 14.83778
МісцерозташуванняТірренське море
АкваторіяТірренське море Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівЛіпарські острови Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа26,4  км² 
Довжина7,5 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина5,5 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Найвища точка968 ± 1 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна
Італія
РегіонСицилія
Адм. одиницяМессіна Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення2300
Саліна. Карта розташування: Італія
Саліна
Саліна
Саліна (Італія)
Мапа

CMNS: Саліна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих


Саліна (італ. Isola di Salina) — один з островів Еолових островів (Ліпарські острови) в провінції Мессіна, Італія. Площа острова — 26,8 км². Острів є другим за величиною, і поступається лише острову Ліпарі. На даній території розташовуються три муніципалітети: Санта-Марина-Саліна, Мальфа, Лені. Чисельність населення, згідно з даними останнього перепису (2021), становила 2362 особи[1].

Назва острова походить від стародавнього соляного ставка на південно-східному краї, де в давнину видобували сіль.

Розкопки в Санта-Марина підтверджують існування значних поселень людей в четвертому столітті до н. е. Приблизно в сьомому столітті нашої ери, Саліна був одним із найбільш обжитих островів, оскільки на острові Ліпарі вулкани були активними.

Острів Саліна є найпридатнішою землею серед усіх Еолових островів, так як в порівнянні з ними — багатий прісною водою і виноградниками. Вироблене вино експортується по всьому світу. Острів є досить популярним і важливим туристичним маршрутом.

З 2007 є місцем організації міжнародних фестивалів SalinaDocFest.

Природа

[ред. | ред. код]
Вид на Саліну з Ліпарі

Саліна — другий за величиною острів архіпелагу, який кардинально відрізняється від своїх сусідів смарагдовою зеленню та багатством прісної води.

Острів має вулканічне походження. Рельєф Саліни визначають два згаслих вулканічних конуси правильної форми — Фосса-делле-Фелічі (962 м, найвища точка всього Ліпарського архіпелагу) та Монте-Поррі (860 м). Завдяки характерному силуету з двома вершинами давні греки називали острів «Дідіме» (що означає «близнюки»). Загалом острів сформований шістьма старими вулканами, які зберігають характерну конічну форму. Останнє виверження відбувалось 11-13 тисяч років тому.

На відміну від більш посушливих островів, Саліна має найбагатші водні ресурси та природні джерела, що зробило її найзеленішим куточком архіпелагу. У 1981 році тут було створено перший у регіоні регіональний природний резерват Riserva Naturale Le Montagne delle Felci e dei Porri[2].

Схили вулканів вкриті густими природними лісами. У верхньому поясі панують деревоподібні папороті (що й дало назву горі Montagne delle Felci), сосни, дикий каштан, дуб кам'яний та верес. Нижче розкинулися пишні зарості середземноморського маквісу з мирта, полуничного дерева, дроку та каперців. Долілиці вулканічні ґрунти надзвичайно родючі — вони зайняті терасованими виноградниками, де вирощують сорт «Мальвазія», що використовується для виготовлення всесвітньо відомого солодкого вина.

Завдяки збереженим лісовим масивам фауна Саліни є однією з найбагатших на архіпелазі. У лісах мешкає соня еолійська та різноманітні види кажанів. Острів є ключовим місцем гніздування для рідкісного хижого птаха сокола Елеонори (Falco eleonorae), який будує свої гнізда на стрімких прибережних кручах Поллара. У весняно-осінній період лісові масиви Саліни стають притулком для тисяч співочих перелітних птахів. Прибережні води багаті на червоний корал, дельфінів та довгоголових морських черепах (Caretta caretta).

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. ISBN 966-631-546-7
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. ISBN 978-966-946-053-0
  • Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. ISBN 978-617-656-123-0
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. ISBN 966-613-502-7
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. ISBN 978-966-613-977-4
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. ISBN 978-966-580-325-7

Посилання

[ред. | ред. код]