Самобор (замок)
| Замок Самобор | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Руїни замку | ||||
|
45°47′56″ пн. ш. 15°41′53″ сх. д. / 45.79894444447177193° пн. ш. 15.69818611113877616° сх. д.Координати: 45°47′56″ пн. ш. 15°41′53″ сх. д. / 45.79894444447177193° пн. ш. 15.69818611113877616° сх. д. | ||||
| Тип | замок | |||
| Статус спадщини | Register of Cultural Goods of Croatiad[1] | |||
| Країна |
 Хорватія | |||
| Розташування | місто Самобор | |||
| Архітектурний стиль | готичний замок | |||
| Матеріал | камінь | |||
| Висота н.р.м. | 225 м | |||
| Засновано | 13 століття | |||
| Будівництво | між 1260 і 1264 рр. — | |||
| Власник | муніципалітет міста Самобор | |||
| Стан | руїни (використовувався у 13-18 ст., зруйнований у 19 ст.) | |||
  Самобор (замок) (Хорватія) | ||||
 | ||||
 Самобор у Вікісховищі | ||||
Замок Самобор — зруйнований замок на вершині пагорбу Тепеч у місті Самобор, Хорватія, лише у 10 хвилинах пішки від центру міста. Досі можна розрізнити залишки старого року, масивні ворота та більшість стін.
Історія[ред. | ред. код]
Замок був збудований на вершині пагорбу над важливим тоді перехрестям доріг у північно-західному куті долини річки Сава, над середньовічним ринковим містом Самобор. Він був зведений між 1260 і 1264 рр. прихильниками чеського короля Оттокара II, який тоді воював з угорським королем Стефаном V.[2] Хорватсько-угорські сили під керівництвом князя Окича швидко захопили замок, за що князю було подаровано місто Самобор та привілей збирати місцеві податки.
Початково укріплення було кам'яною фортецею, збудованою на скельному виступі з нерегулярним та ввігнутим поземним планом. Вона складалась з трьох частин, центральне ядро з яких є найстарішою частиною. У південно-східній частині ядра розташовувалась висока сторожова вежа, руїни якої є єдиною збереженою оригінальною частиною замка Оттокара. Поруч з вежею розташована напівкругла вежа з маленькою готичною каплицею св. Ани, що, яка вважається, була збудована у третій декаді 16-го ст.
У цю декаду 16-го ст. розпочалася перебудова замку, які здійснювалась розширенням його ядра на північ. Украплення набуло вигляду витягнутого трапезоїда двору, оточеного сильними захисними мурами з п'ятикутною вежею на кінці. Замок продовжували оновлювати та реконстроювати у 17-му та 18-му ст.[3] Останньою за часом будівлею всередині фортеці був триповерховий будинок на її південній стороні, який формує двір разом з верхніми частинами замку. Фасади цього будинку розділені портиками з колонами тосканського ордеру і він багато вбраний всередині. Цей будинок перетворив замок з його початкового фортифікаційного призначення у заміський замок у стилі бароко. Останні мешканці полишили замок наприкінці 18-го ст.,[2] що спричинило поступовий занепад замку до поточного стану руїни.
Правителі та власники[ред. | ред. код]
Першими відомими власниками замку був впливовий славонський рід Бабоничіів,[2]. Після них замок потрапив у власність угорсько-хорватських королів. У 15-му ст. замок став власністю графів Цел'є, а на початку 16-го ст. перейшов у власність феодального роду Франкопан.[2] Потому власниками замку були багато графських родин: Тржак, Тахи, Ауерсперг, Кіпач. Останніми власниками замку, які ще жили у ньому, були графи Ердьоди-Кулмер. Муніципальна рада міста Самобор 1902 року вирішила придбати замок у попереднього власника — родини Монтукуччолі, і з того часу замок з оточуючою ділянкою слугував місцевим місцем для пікників.
Відновлення[ред. | ред. код]
На поточний час замок Самобор є лише вражаючою руїною над струмком Вугрінщак (Vugrinščak) у центрі міста Самобор, хоча існує і проект реставрації замку. Зараз відновлено лише стіни каплиці, для яких було використано каміння зі зруйнованих частин замку, цемент та вапняк.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://registar.kulturnadobra.hr/#/details/Z-3834
- ↑ а б в г Stari grad Samobor, from site Ing-grad (Retrieved: September 27, 2010) [Архівовано серпень 8, 2010, у Wayback Machine.](хор.)
- ↑ Туристична рада Загребської жупанії(хор.)
- ↑ Відновлення замку Самобор, з сайту Svi za sve (Retrieved: September 27, 2010) [Архівовано березень 13, 2012, у Wayback Machine.](хор.)