Серапіон (Лятошевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єпископ Серапіон
Єпископ Переславль-Заліський та Дмитрівський
28 лютого 1753 — 29 жовтня 1753
Попередник: Арсеній (Могилянський)
Наступник: Амвросій (Зертис-Каменський)
Єпископ Можайський та Волоколамський,
вікарій Переславль-Заліської єпархії
16 лютого 1746 — 3 березня 1753
Попередник: вікаріат заснований
Наступник: Сава (Тихомиров)
 
Альма-матер: Києво-Могилянська академія
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Симеон Лятошевич
Народження: 1705(1705)
Смерть: 22 квітня 1762(1762-04-22)
Спасо-Прилуцький монастирd, Вологда, Російська імперія
Похований: Вологда, Софійський собор

Єпископ Серапіон (в миру Симеон Лятошевич чи Лятушевич; 1705(1705)  — 22 квітня 1762)  — український православний діяч доби Гетьманщини. Випускник Києво-Могилянської академії.

Єпископ Церкви Російської імперії, єпископ Вологодський та Білозерський РПЦ.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Освіту отримав у Київській духовній академії.

У чернецтво пострижений в Києво-Братському Богоявленському монастирі. Займав посаду члена духовної консисторії.

9 березня 1740 р. – призначений архімандритом Тверського Отрочого монастиря.

3 лютого 1741 р. – переміщений архімандритом Калязинського Макарієвого Троїцького монастиря.

30 березня 1745 р. — єпископ Можайський та Волоколамський, вікарій Переславль-Заліської єпархії.

3 березня 1753 р. — єпископ Переславль—Заліський та Дмитрівський.

Отримавши призначення на Переслав-Заліську кафедру, він найперше відкрив у своїй єпархії навчальний заклад, який поєднував нижчі та середні класи: нижчі відділення були «російські», де навчалися писати та читати московською та слов’янською мовами, далі слідувала «фара», початковий латинський клас, далі «граматика», «пиїтика» і найвищий — «риторика», де викладалися філософія та найнеобхідніші богословські науки.

29 жовтня 1753 р. – переведений на катедру Вологодську та Білозерську.

18 листопада 1759 р. – знеможений паралічем  — відібрало мову, не діяла права рука; ставлеників для посвячення посилали до Костроми, чи до Новгорода, а дозвіл на побудову церков давала консисторія.

У грудні 1761 р. – звільнений на спокій до Спасо-Прилуцького монастиря.

Помер там же 22 квітня 1762 р. Похований у Вологодському Софійському соборі.

Посилання

[ред. | ред. код]