Симулякр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симуля́кр (від лат. simulacrum — подоба, копія) — термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, чого насправді не існує. Сьогодні розуміється як культурне або політичне утворення, що копіює форму вихідного зразка. Копія може бути чого завгодно і яких завгодно смислів.

Є ключовим поняттям у теорії постмодернізму.

Термін «симулякр», яким раніше позначали просто копію, запровадив у філософії постмодернізму Жан Бодрійяр.[1] Бодрійяр описує це явище, як «дійсність, яка приховує той факт, що її немає». Раніше (починаючи з латинських перекладів Платона) воно означало просто зображення, картинку, репрезентацію. Наприклад, фотографія — симулякр тієї реальності, що на ній зображена. Не обов'язково точне зображення, як на світлині: картини, малюнки на піску, переказ реальної історії своїми словами — все це симулякри.

Там, де Платон бачить дві стадії відображення: правдиве відображення й навмисно спотворене, Бодріяр бачить п'ять:

  1. Просте відображення дійсності.
  2. Спотворення дійсності.
  3. Маскування відсутності дійсності.
  4. Удавана дійсність.
  5. Симулякр, який узагалі не має жодного стосунку до дійсності і зациклений сам на собі.

Як пише Володимир Ковчак: «Симулякр — знак, що набув свого власного буття, а тому сутнісно перестав бути знаком. Він призводить до реконструкції суб'єкта у просторі соціальних комунікацій: суб'єкт зливається із симулякром, згортається у свій власний симулякр і (хоча матеріально є в координатах дійсності) не є активно присутнім у дійсності, а свою активність витрачає на симуляцію активності»[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки та джерела[ред.ред. код]

  1. Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція. — К. : Основи, 2004. — 231 с. — ISBN 966-500-189-2.
  2. Ковчак В. О. Соціально–філософські аспекти симуляції суспільної активності та суспільної дійсності // Гілея : науковий вісник. — Дніпро, 2015. — Т. 95. — С. 182—185.