Жиль Делез

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Жиль Делез

Західна філософія
Філософія XX століття

Gilles Deleuze

Gilles Deleuze and Guattari.gif

Gilles Deleuze

Народився 18 січня 1925(1925-01-18)
Париж
Помер 4 листопада 1995(1995-11-04) (70 років)
Париж
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Володіння мовами французька[1]
Діяльність філософ, історик, письменник, викладач університету, історик філософії[d] і журналіст
Викладав ліцей Людовика Великого, Національний центр наукових досліджень, University of Lyon (1896-1966)[d], Університет Париж VIII і Паризький університет
Школа/Традиція постмодернізм
Основні інтереси Постмодернізм, Постструктуралізм
Значні ідеї ризома, тіло без органів, шизоаналіз, план імманентності, машини наділені бажаннями
Вплинув Фелікс Гваттарі, Єн Гамільтон Грант
Alma mater Паризький університет
агреже з філософії[d]
Ліцей Карно[d]
Літературний напрям Матеріалізм, Постструктуралізм і метафізика
Зазнав впливу Бенедикт Спіноза, Ґотфрід Вільгельм Лейбніц, Фрідріх Ніцше, Мішель Фуко, Félix Guattari[d], Анрі Бергсон, Хорхе Луїс Борхес, Вільям Барроуз, Девід Юм, Дунс Скот, Карл Маркс, Марсель Пруст, Gilbert Simondon[d], Іммануїл Кант, Зигмунд Фрейд, Жан-Поль Сартр, Жак Лакан, Луї Альтюссер, П'єр Клоссовскі, Georges Canguilhem[d], Jean Hyppolite[d], Ferdinand Alquié[d], Maurice de Gandillac[d], Jakob Johann von Uexküll[d], Альфред Норт Вайтхед, Чарлз Сандерс Пірс і Jean Wahl[d]
Визначний твір Difference and Repetition[d], The Logic of Sense[d], Anti-Oedipus[d], A Thousand Plateaus[d] і Cinéma[d]
Конфесія атеїзм
Діти Émilie Deleuze[d]

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Жиль Деле́з (або іноді Дельо́з) (фр. Gilles Deleuze, МФА: [ʒil dəløz]; *18 січня 1925, Париж — †4 листопада 1995, Париж) — французький філософ ХХ століття.

Від початку 1960-х Делез написав багато значних праць, присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги, це Анти-Едіп (1972) й Тисяча плато (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги Відмінність та повторення (1968) та Логіка сенсу (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «один день цього століття, мабуть, назвуть Делезівським»[2]. (Натомість Делез так прокоментував цей вислів: «цей жарт розважає таких людей як ми, тоді коли інших дратує»[3].)

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в робітничій сім'ї в Парижі, де й провів усе своє життя. Початкову освіту здобував під час Другої світової війни у ліцеї Карно. Крім того, протягом року, Делез відбув додатковий курс (khâgne) у ліцеї Генріха IV. У 1944 році Делез поступив до Сорбонни. Де його вчителями були відомі фахівці з історії філософії, такі, як Жорж Канґієм (Georges Canguilhem), Жан Іполит (Jean Hyppolite), Фердинанд Алкве (Ferdinand Alquié) і Моріс де Ґанділляк (Maurice de Gandillac), в подальшому інтерес до Делеза як канонічної фіґури сучасної філософії викликаний багато в чому завдяки цим учителям. Крім того, Делез зацікавився роботами неакадемічних мислителів, таких як Жан-Поль Сартр[4]. Він здобув аґреґацію (agrégation) з філософії у 1948 році.

Делез викладав у різних ліцеях (Ам'єна, Орлеана, Луї Ле Ґранд) до 1957 року, коли посів місце в Сорбонні. У 1953 році він опублікував свою першу монографію, Емпіризм і суб'єктивність, по Юму. Він одружився з Деніз Поль «Фанні» Ґранжуан (Denise Paul «Fanny» Grandjouan) в 1956 році. З 1960 по 1964 він обіймав посаду в Національному центрі наукових досліджень. За цей час опублікував епохальну працю Ніцше і філософія (1962) і заприятелював з Мішелем Фуко. З 1964 по 1969 рік був професором в Університеті Ліона. У 1968 році опублікував дві дисертації, Відмінність та повторення (науковий керівник Ґанділак) і Експресіонізм у філософії: Спіноза (керівник Алкве).

У 1969 році отримав призначення в університет Університеті Париж VIII — Венсенн, експериментального вишу, організованого з метою здійснення освітньої реформи. Цей новий університет залучив цілий ряд талановитих учених, у тому числі Фуко (який запропонував запросити Делеза), і психоаналітика Фелікса Ґваттарі. Делез викладав у Венсені аж до свого виходу на пенсію в 1987 році.

Делез, затятий курець, страждав на виснажливі легеневі хвороби протягом останніх 25 років свого життя. Останні десять років життя ці проблеми все більш загострювалися і підсилювалися, Делезу ставало важко дихати.[5] Хоча частину легеней було видалено, хвороба поширилася по всій легеневій системі. Делез потерпав від трахеотомії, втратив дар мови[6] і вважав що його «прикували, як собаку» до кисневого апарату[7]. В останні роки життя, таке просте завдання, як написання кількох слів, вимагало неймовірних зусиль. У 1995 році Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна своєї квартири[8].

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb118993325
  2. Foucault, «Theatrum Philosophicum», Critique 282, p. 885.
  3. Negotiations, p. 4. Щоправда, у пізнішому інтерв'ю, Делез зауважував: «Я не знаю, що Фуко мав на увазі, я ніколи в нього про це не питав» (Negotiations, p. 88).
  4. Dialogues, p. 12: «Після звільнення ми ще як диваки стирчали в історії філософії. Ми просто поринули в Геґеля, Гуссерля і Гайдеґера, ми були як цуценята, і в схоластиці дужче, ніж у середньовіччі. На щастя, був Сартр. Сартр був з іношого боку, він був дійсно ковтком свіжого повітря з вулиці.»
  5. [1]
  6. A.P. Colombat, «November 4, 1995: Deleuze's death as an event», Continental Philosophy Review 29.3 (July 1996): 235—249.
  7. Philip Goodchild, Deleuze and Guattari: An Introduction to the Politics of Desire (Thousands Oaks, CA: Sage, 1996).
  8. Gilles Deleuze. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 2013-07-07. Процитовано 2009-07-08. 

Література[ред.ред. код]

  • К. Богуславська. Дельоз Жиль // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.189 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]