Сміта Патіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сміта Патіль
англ. Smita Patil
Дата народження17 жовтня 1955(1955-10-17)[1][2][3]
Місце народженняПуне, Бомбей, Індія[1]
Дата смерті13 грудня 1986(1986-12-13)[1][2][…] (31 рік)
Місце смертіМумбаї, Індія[1]
Громадянство Індія
Alma materКоледж святого Ксав'єраd, Мумбайський університет, Elphinstone Colleged і Fergusson Colleged
Професіякіноакторка, акторка театру, телеакторка, акторка
Magnum opusManthand, Bhumikad, Aakroshd, Chakrad, Chidambaramd, Mirch Masalad і Waarisd
Нагороди
IMDbID 0665599
CMNS: Сміта Патіль у Вікісховищі

Сміта Патіль (англ. Smita Patil, 17 жовтня 1955 — 13 грудня 1986) — індійська актриса кіно, театру та телебачення, яка за свою 13-річну кар'єру знялася в 77 фільмах. У 1985 році нагороджена четвертою по значущості громадською нагородою Індії — Падма Шрі. Була дворазовим лауреатом Національної кінопремії (Індія) за кращу жіночу роль і Filmfare Award. Померла від післяпологових ускладнень.

Біографія

[ред. | ред. код]

Сміта Патіль народилася в Пуне в родині політика, закінчила середню школу мовою маратхі. У 1977 році закінчила інститут кіно і телебачення в Пуне. У тому ж році була удостоєна Національної премії як краща актриса за роль у фільмі «Важка роль». Нарівні з Азмі Шабаною вона була однією з улюблених актрис індійського режисера, сценариста і продюсера Шьяма Бенегала і знялася в семи його картинах. Перша спроба Сміти на телебаченні була на початку 1970-х років у якості ведучої новин. Крім акторської діяльності, Патіль була активною феміністкою та членом Жіночого центру в Мумбаї, виступала за права жінок, надавала свою підтримку фільмам, які прагнули показати роль жінок у традиційному індійському суспільстві; у фільмах її героїні також були сміливими і незалежними. Вона грала у фільмах не тільки мовою хінді, а й гуджараті, маратхі та іншими мовами Індії. Фільми «Червоний перець» (Mirch Masala), «Танцюй, танцюй» та кілька інших вийшли в прокат вже після смерті акторки. Її чоловіком був індійський актор і парламентарій Індійського Національного Конгресу Радж Баббар. Померла Сміта через ускладнення після пологів 13 грудня 1986 року, майже через два тижні після народження сина.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Індійська неурядова організація Priyadarshni Academy після смерті Сміти заснувала премію її імені за видатний внесок в кіноіндустрію. Спочатку премія вручалася щорічно, але з 1994 вручається раз на два роки. У 2012 році її лауреатом стала Діпіка Падуконе.[5] Раніше цієї премії були удостоєні багато актрис Боллівуду: наприклад, Маніша Койрала (в 1994 році).[6]

Син Сміти Патіль, Пратеїк Баббар, в 2008 році дебютував у кіно, періодично знімається у фільмах і підтримує політичну діяльність свого батька Раджа Баббара.[7]

З нагоди 100-річчя індійського кінематографа 3 травня 2013 року було видано поштову марку з її зображенням.

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1974 — Mere Saath Chal — Гіта
  • 1975 — Кінець ночі / Nishaant — Рукумані
  • 1975 — Samna — Камлі
  • 1975 — Злодій Чарандас / Charandas Chor — принцеса
  • 1976 — Пробудження / Manthan — Бінду
  • 1977 — Важка роль / Bhumika: The Role — Уша / Урваші Далві
  • 1977 — Jait Re Jait — Чіндхі
  • 1977 — Sall Solvan Chadya — Пінкі
  • 1978 — Sarvasakshi — Суджата
  • 1981 — Позбавлення / Sadgati — Дхурія
  • 1982 — Шакті / Shakti — Рома Деві
  • 1986 — Червоний перець / Mirch Masala — Сонбаі
  • 1987 — Танцюй, танцюй / Dance, Dance — Радха

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #140448608 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Filmportal.de — 2005.
  3. National Library of Israel Names and Subjects Authority File
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Deepika Padukone to get Smita Patil Memorial Award. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 1 листопада 2019.
  6. «Photo Gallery». [Архівовано 11 вересня 2012 у Wayback Machine.] Priyadarshniacademy.com. Retrieved 19 August 2012.
  7. Smita Patil then, son Prateik now. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 листопада 2019.