Собор Паризької Богоматері (фільм, 1911)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собор Паризької Богоматері M:
Notre-Dame de Paris 1911 poster.jpg
Оригінальний постер до фільму
Жанр драма
Режисер Альбер Капеллані
Сценарист Мішель Карре
На основі «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго
У головних
ролях
Анрі Краусс
Стася Наперковська
Оператор П'єр Тримбаш
Кінокомпанія Pathé Frères
Тривалість 36 хв. (3 частини, 810 м)
Мова німий
Країна Франція Франція
Рік 1911
Дата виходу 10 листопада 1911
IMDb ID 0241776
Рейтинг IMDb: 5.8/10 stars
Додаткові характеристики
Формат плівки 35 мм
Співвідношення 1,33 : 1
Колір чорно-білий (Pathécolor)
Звук моно

«Собор Паризької Богоматері» (фр. Notre-Dame de Paris) — німий чорно-білий французький фільм 1911 року, поставлений режисером Альбером Капеллані за однойменним романом Віктора Гюго.

Фільм зберігся до наших днів.[1] На екрани Франції вийшов 10 листопада 1911 року. Був випущений «Кінематографічним товариством драматургів та письменників» (SAGL), керівником якого був Капеллані, мав великий успіх і став на той час великою художньою подією.

Сюжет[ред.ред. код]

Есмеральда, красива циганка, що виступає вуличною танцівницею, викликає у чоловіків пристрасть, особливо у Клода Фролло, який керує собором Паризької Богоматері. Він просить Квазімодо, глухого потворного дзвонаря собору, викрасти дівчину. Квазімодо, котрий був прийнятий на роботу Фролло і підкоряється кожному його наказу, захоплює циганку, але її рятує капітан Феб зі своїми лучниками. Заарештованого Фебом горбаня засуджують до покарання на ганебному стовпі. Коли Есмералада, пожалівши, дає йому попити води, Квазімодо закохується в неї. Згодом Феба забивають до смерті й Есмеральду помилково звинувачують у його вбивстві. Засуджену до повішення Есмеральду рятує Квазімодо, який пропонує їй прихисток і своє до неї кохання.

У ролях[ред.ред. код]

Анрі Краусс Квазімодо
Стася Наперковська Есмеральда
Клод Гаррі Феб де Шатопер
Рене Александр Клод Фролло
Жан Анжело
• Пол Капеллані
• Жан Дакс
• Мевісту

Художні особливості[ред.ред. код]

На думку французького дослідника кіно Жоржа Садуля Капеллані знаходився «у полоні в теорії сфотографованого театру, якої дотримувався Мельєс», тому фільм був «серією картин, зіграних точно так, як зіграли б їх на театральній сцені»[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. IMDB
  2. Жорж Садуль Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. — Т. 2. — С. 46. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Фільми Франції Це незавершена стаття про французький фільм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.