Соціальна група

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Соціа́льна грýпа — сукупність осіб, об'єднаних спільною метою, ідеєю, працею[1]; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

Утворення і функціонування[ред. | ред. код]

Американський соціолог Р. Мертон визначає соціальну групу як сукупність індивідів, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до конкретної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. Він виділяє в соціальній групі три основні риси: взаємодія, членство і єдність. Будова всієї суспільної системи, сукупність взаємопов'язаних соціальних груп і соціальних спільнот, а також соціальних інститутів і відносин між ними - це соціальна структура суспільства. Головний механізм утворення і функціонування соціальної групи зумовлюється інтересами людей, їхнім відношенням до власності, місцем, яке вони посідають у системі суспільних відносин.

Види[ред. | ред. код]

Оскільки кожна людина в процесі своєї життєдіяльності є членом найрізноманітніших соціальних груп, що розрізняються за розмірами, характером взаємодії, ступеня організованості і багатьма іншими ознаками, то виникає необхідність в їх класифікації за певними критеріями:

  • В залежності від характеру взаємодії - первинні і вторинні.

Первинною групою, за визначенням Ч. Кулі, є група, в якій взаємодія між членами носить безпосередній, міжособистісний характер і відрізняється високим рівнем емоційності (сім'я, шкільний клас, група однолітків і т.д.). Вторинні групи вирізняються більшою чисельністю, взаємодією заради досягнення мети та формальним, безособовим характером. У цих групах основна увага приділяється не особистісним, неповторним якостям членів групи, а їх вмінню виконувати певні функції. Прикладами таких груп можуть служити організації (виробничі, політичні, релігійні і т.д.).

  • За способом організації та регулювання взаємодії - формальні і неформальні.

Формальна група володіє юридичним статусом, підпорядковується системі формалізованих правил та має чітку мету. Зазвичай, у таких групах закріплена ієрархічна структура. (До прикладу, організації, підприємства і т.д.). Неформальна група виникає стихійно та не має юридичного статусу. Неформальні групи найчастіше виникають на основі спільних поглядів та інтересів, тож позбавлені строгого регламенту й структурованості, однак мають неофіційних лідерів. Прикладом неформальних груп об'єднання прихильників одного стилю в музиці, суб-культури тощо.

  • За чисельністю представників - малі та великі.

Мала група - це така, в якій безпосередньо контактує нечисленна група людей, об'єднана для здійснення спільної діяльності. Мала група може приймати безліч форм, але вихідними є «діада» (складається з двох людей) та «тріада» (з трьох). Велика група завжди має велику кількість представників та чітку мету свого функціонування.

Диференціація[ред. | ред. код]

Серед соціальних груп розрізняють два види сукупності людей: ті, що виділяються на основі тієї чи іншої істотної ознаки (наприклад, соціально-економічної, професійної, національної, вікової тощо), і ті, в яких існує система соціальних зв'язків і відносин, що характеризує внутрішню структуру групи. Водночас, за приналежністю індивідів до конкретної соціогрупи виділяють інгрупи, аутгрупи та референтні соціальні групи. Інгрупи - це ті, до яких індивід відчуває приналежність та ідентифікує її як свою; аутгрупа - та група, до якої людина не належить і сприймає її як "чужу". Референтна група - це така група, яка є прямим (у разі безпосереднього спілкування) або непрямим об'єктам для порівняння, чи ж зразками для наслідування в процесі формування поглядів чи поведінки окремої людини. Не всі об'єднання людей можна ідентифікувати як соціальну групу - зокрема, тимчасове перебування людей в приміщенні чи на певній території (до прикладу, на стадіоні) не робить їх однією соціогрупою. Таку спільність називають "агрегацією" -

Структура групи[ред. | ред. код]

Відмітною рисою соціальної групи другого виду є наявність програми і плану діяльності, до якої залучено кожного члена групи (наприклад, виробничий колектив). У структурі соціальної групи виділяються ядро — склад постійних учасників, що виступають від імені групи й периферія — ті, хто займаючи дану групову позицію, час від часу представляють себе на ній і погоджуються для того, щоб їх визначали як дану групу.

В умовах соціалізму розвивається однорідність основних соціальних груп, хоч це не виключає соціально-групових відмінностей і неантагоністичних суперечностей, що їх долають у процесі розвитку соціалістичні суспільства.

Основні ознаки соціальної групи[ред. | ред. код]

До основних ознак соціальної групи психологи відносять:

  • включення їх у широкий соціальний контекст;
  • наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
  • достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;
  • зовнішня та внутрішня організація;
  • певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми та цінності;
  • усвідомлення індивідами своєї належності до групи та виникнення на цій основі «ми-почуття»;
  • наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Рівні розвитку груп[ред. | ред. код]

  • Дифузний – неорганізовані або випадково організовані групи (глядачі, екскурсія, натовп тощо).
  • Асоціація – група, в якій відсутня об’єднуюча їх спільна діяльність, організація та управління і в якій взаємовідносини опосередковуються особисто значимими цілями спілкування (асоціація колекціонерів марок, приятелі тощо).
  • Кооперація – група з реально діючою організаційною структурою, міжособистісні стосунки в якій носять діловий, формальний характер, підпорядкований досягненню необхідних результатів у певному виді діяльності.
  • Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку, з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.
  • Корпорація – група, об’єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати “за будь-яку ціну”, в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).Рівні розвитку груп

Механізм діяльності[ред. | ред. код]

Механізм діяльності соціальних груп відображає закономірності функціонування й розвитку суспільства в цілому.

Уявляється, що життєдіяльність соціальної груп, наприклад, виробничої, можна відобразити у вигляді трьох орієнтацій:

  • а) орієнтація, пов'язана з інтересами організації, тобто виконання тієї частини загальноорганізаційної діяльності, з метою якої цей підрозділ створено ;
  • б) орієнтація, що несе на собі особисті потреби людей — отримання винагороди за працю, відчуття індивідуальної значущості роботи, реалізація творчого потенціалу;
  • в) орієнтація груп, спрямована на збереження цілісності групи, її стабільності . Цілісність групи досягається шляхом узгодженості позицій людей, згуртованістю групи, а також певним рівнем взаєморозуміння, що характеризує внутрішньогрупове спілкування.[2]

Норми групи[ред. | ред. код]

Групові норми та цінності — це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Санкції[ред. | ред. код]

Групові санкції — це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Група // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. (рос.)Тереев Э.Н. Ориентация общения в организационно-управленческой деятельности

Література[ред. | ред. код]

  • В. Бех. Груп теорія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.162 ISBN 978-966-611-818-2.
  • В. Цвих. Група соціальна // Політична енциклопедія — с.163
  • Мацко Л. А., Прищак М. Д. Основи психології та педагогіки: навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2009. – 158 с
  • Політичний словник