Суспільство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.

У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. У кожному суспільстві є свої власні суб'єкти соціального спілкування — особа, сім'я, клас, група, нація, держава та інші. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Суспільство — основоположна категорія філософії, соціології та антропології.

Окремим видом суспільства є людство — спільнота всіх людей на планеті Земля.

Історія дослідження суспільства[ред.ред. код]

Перші уявлення про суспільство, як систему співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Великий внесок у визначення суспільства внесли стародавні мислителі, китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні учні й послідовники. У теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів суспільство у буквальному розумінні цього слова ототожнювалося з державою. Арістотель вбачав людину, як політичну, або державну істоту. Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися.

На відміну від мислителів античності філософи середньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. Нікколо Макіавеллі був одним з перших, хто визначив державу, як одну із складових соціуму, ширшого і фундаментальнішого утворення. Мислителі пізнього середньовіччя в дослідженні суспільства продовжували приділяти велику увагу державі, її підрозділам і структурам. Перші уявлення про суспільство та його дослідження, як специфічного утворення і форми людського співжиття були несміливими і непослідовними. Про головний об'єкт — соціум як цілісну систему — соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Багато авторів новітньої історії, навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучи вже про його внутрішню природу і сутність. Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває і досі.

Зараз є ряд наукових концепцій, які описують історичний розвиток суспільства. Однією з них (але не єдиною) є хвильова концепція Тофлера, за якою історичні суспільства поділяються на три хвилі: аграрну, індустріальну, постіндустріальну.

Серед прогнозів розвитку людського суспільства існує концепція майбутнього інформаційного суспільства, основою якого гіпотетично буде єдиний глобальний інформаційний простір.

Еволюція суспільства[ред.ред. код]

Існують прообрази суспільства у тварин — це стадо та зграя. Чим складнішою стає ментальна організація кожної людини у суспільстві, тим складнішим стає суспільство. Велику роль у цьому процесі відіграє держава через створення правових механізмів, організації систем навчання та виховання.

Впродовж історії людства суспільство розвивалося завдяки ускладненню суспільних зв'язків та соціальної структури, поділу праці, стратифікації.

Ознаки суспільства[ред.ред. код]

за Едвардом Шилзом[ред.ред. код]

Американський соціолог Едвард Шилз виділяє такі критерії спільноти, які необхідні для того, щоб вважати її суспільством[1][2]:

  • спільнота не входить в жодні об'єднання, які роблять його частиною більш крупної системи;
  • шлюби укладаються між членами спільноти;
  • спільнота має цілісну територію, яку вважає власною;
  • поповнюється здебільшого за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками спільноти;
  • спільнота має спільну систему управління;
  • вона має власну назву та власну історію;
  • існування спільноти є довшим від середньої тривалості життя окремого індивіда;
  • у спільноти існує специфічна культура — спільна система цінностей, що забезпечує згоду між її членами.

Найголовнішими для Шилза виступають три з перелічених ознак — спільна система управління, спільна територія і спільна культура.

за Маршем[ред.ред. код]

В 1967 Р. Марш намагався визначити умови, за яких соціальне об'єднання слід вважати суспільством:

  • Постійна територія — наприклад, Іспанія в своїх державних кордонах;
  • Поповнення суспільства головним чином завдяки дітородіння, хоча імміграція також відіграє деяку роль в цьому;
  • Високорозвинена культура — моделі культури можуть бути досить різноманітними, щоб задовольнити всі потреби суспільного життя;
  • Політична незалежність — суспільство не є підсистемою або частиною якоїсь іншої системи, тому колоніальні суспільства типу Бельгійське Конго до отримання незалежності, не можна було вважати такими.

    Автор цієї класифікації визнавав неповноту та дискусійний характер своїх критеріїв[3].

Закрите та відкрите суспільство[ред.ред. код]

Суспільство — група людей, формально не організована, але яка має спільні інтереси і цінності. Поняття відкритого і закритого суспільства були введені Карлом Поппером для опису культурно-історичних і політичних систем, характерних для різних суспільств на різних етапах їх розвитку[4].

Закрите суспільство — за Поппером — тип суспільства, що характеризується статичною соціальною структурою, обмеженою мобільністю, нездатністю до інновацій, традиціоналізмом, догматичною авторитарною ідеологією (має місце система, коли більшість членів суспільства охоче приймають ті цінності, які їм призначені, звичайно це тоталітарне суспільство)[5].

Відкрите суспільство — за Поппером — тип суспільства, який характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, критицизмом, індивідуалізмом і демократичною плюралістичною ідеологією[5] (тут людині надається можливість самій обирати світоглядні, моральні цінності[6]. Відсутня державна ідеологія, а на рівні конституції закріплюються принципи духовної свободи, які людина реально використовує. Тобто, сама намагається знайти основні цінності).

Закрите суспільство схильне до спеціалізації, а відкрите — до творчості[6].

У відкритому суспільстві кожен учасник відповідальний за своє життя і дбає переважно про себе, при цьому в суспільстві поважається право на приватну власність і особисту гідність. У закритому суспільстві «святий обов'язок» — піклуватися про інших, а приватна власність — справа сумнівна (негожа) або навіть злочинна, негідна.

Примітки:

  • Вищенаведені міркування про типи закритого і відкритого суспільства можуть бути справедливі лише для суспільств у розмірі держави. Якщо людина у відкритому суспільстві, на відміну від закритого знаходить самостійно основні цінності, то вона може потім співіснувати з іншими однодумцями, які з нею також утворюють суспільство, яке може мати єдині цінності, але яке не можна за цією ознакою віднести до закритого.
  • Існують загальнолюдські цінності, єдині для всього людства, інакше б його не можна було назвати людським суспільством.

Функціонування та розвиток соціальної системи обов'язково передбачає змінюваність поколінь людей і, отже, соціальне наслідування — члени суспільства передають від покоління до покоління знання і культуру. Див. «освіта» і «соціалізація».

Громадянське суспільство[ред.ред. код]

В кінці 20 ст. і на початку 21 століття широко дискутується ідея громадянського суспільства, як системи недержавних і некомерційних інститутів, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення. За цією концепцією організації та товариства громадян держави формують базис реального суспільства, який, незалежно від політичної системи, доповнює функції виконавчих структур держави.

Економічні цілі суспільства[ред.ред. код]

Економічні цілі суспільства — комплекс потреб та вимог національного суспільства.

Жодна нація або група націй не може повністю досягнути своїх цілей. Ця неспроможність виникає з непослідовності та конфліктів цілей як на національному, так і на міжнародному рівнях та з неадекватності інструментів політики. Виникають конфлікти між приватними і національними цілями, між внутрішніми та зовнішніми тощо. Пом'якшити такі конфлікти та знайти можливість задоволення першочергових, значимих цілей і є завданням економічної політики.

Концепції розвитку людського суспільства[ред.ред. код]

Глобальна концепція людського розвитку історично й логічно виникла на базі теорії людського капіталу й стала одним з найкращих досягнень людської цивілізації. На відміну від теорії людського капіталу, яка доводить економічну доцільність удосконалення людини саме як чинника виробництва, концепція людського розвитку виходить з первинної самоцінності розвитку людини, з того, що виробництво існує заради розвитку людей, а не люди — заради розвитку виробництва. Гуманітарна, філософська концепція людського розвитку ґрунтується на соціально-економічних показниках, а запропонований Програмою розвитку ООН (ПРООН) індекс людського розвитку визнаний у всьому світі як інтегральний показник стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин.

Базовим принципом концепції людського розвитку є не постійне надання підтримки знедоленим людям, а забезпечення випереджувальних заходів з недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров’я тощо шляхом стимулювання розвитку людей, підвищення їхньої ролі у суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень щодо своєї долі, але водночас і посилення відповідальності за прийняте рішення та його виконання.

Таким чином, вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання вимагає своєрідного перелому в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку. У традиційному трактуванні соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток — залишковим додатком до економічного, причому у традиціях переважно індустріального розуміння економічного добробуту та могутності. Але інформаційна революція вже відкрила новий, постіндустріальний образ економічної моделі побудови суспільства, в якому економічна могутність створюється та примножується переважно за рахунок творчої інноваційної праці — управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо. Це передбачає обов’язковою умовою високу трудову мотивацію та безперервний розвиток людей, а відповідно — постійне зростання людсь­ких потреб і цінностей та можливостей їх задовольняти.

У розвинутих країнах визнання продуктивної природи вкладень у людський розвиток має своїм наслідком збалансоване співвідношення економічної та соціальної складових суспільного прогресу, соціально орієнтовану економіку, високі темпи розвитку з «людським обличчям». Динамічний приріст валового внутрішнього продукту сам по собі вже не відображає високої якості розвитку, і саме тому міжнародні організації, зокрема ООН і Міжнародний Банк реконструкції та розвитку, переконливо рекомендують використовувати індекс людського розвитку, в якому комбінуються соціальні і економічні параметри.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Edward Shils. Theories of Society: Foundations of Modern Sociological Theory, Two Volumes in One, with Jesse R. Pitts, Talcott Parsons (Editor), & Kaspar D. Naegele, New York: The Free Press (1961)
  2. Edward Shils. On the Constitution of Society (Chicago: University of Chicago Press, 1982)
  3. http://yourlib.net/content/view/4736/59/ Социология (А. И. Кравченко)
  4. Общество Открытое И Закрытое — Мир словарей (рос.)
  5. а б Глоссарий.ru (рос.)
  6. а б Закрытое и открытое общество — Психологос (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.