Соціологія довкілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Соціологія навколишнього середовища — це дослідження взаємодій між суспільствами та їхнім природним середовищем. Ця галузь соціології наголошує на соціальних факторах, що впливають на управління природними ресурсами та спричиняють екологічні проблеми, процесах, за допомогою яких ці екологічні проблеми соціально сконструйовані та визначаються як соціальні проблеми, а також реакції суспільства на ці проблеми.

Соціологія довкілля виникла як підгалузь соціології наприкінці 1970-х років у відповідь на появу природозахисного руху в 1960-х роках. Вона є відносно новою сферою досліджень, зосередженою на розширенні попередньої соціології шляхом включення фізичного контексту, пов'язаного з соціальними факторами[1].

Соціологи навколишнього середовища вивчають різні аспекти взаємодії людини з природним середовищем, включаючи демографію, організації та інституції, науку та технології, здоров'я та хвороби, споживання та практику сталого розвитку[2], культуру та ідентичність, соціальну нерівність та екологічна справедливість[3][4].

Після підйому екологічного руху в 1960-х роках, праці Вільяма Р. Кеттона[en] та Райлі Данлепа[5], серед інших, кинули виклик обмеженому антропоцентризму класичної соціології. Наприкінці 1970-х років вони закликали до нової цілісної або системної перспективи. З 1970-х років загальна соціологія помітно трансформувалася, включивши в соціальні пояснення сили навколишнього середовища[6].

Література[ред. | ред. код]

  • Hannigan, John, «Environmental Sociology», Routledge, 2014.
  • Zehner, Ozzie, Green Illusions: The Dirty Secrets of Clean Energy and the Future of Environmentalism, University of Nebraska Press, 2012. An environmental sociology text forming a critique of energy production and green consumerism.
  • Foster, John Bellamy; Clark, Brett; York, Richard (2010). The Ecological Rift: Capitalism's War on the Earth. NYU Press. ISBN 978-1-58367-218-1.
  • Metzner-Szigeth, Andreas (April 2009). Contradictory approaches? On realism and constructivism in the social sciences research on risk, technology and the environment. Futures. 41 (3): 156—170. doi:10.1016/j.futures.2008.09.017.
  • White, Robert (2004). Controversies in Environmental Sociology. Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-45123-9.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Caves, R. W. (2004). Encyclopedia of the City. Routledge. с. 234.
  2. Boström, Magnus (2 липня 2020). The social life of mass and excess consumption. Environmental Sociology. 6 (3): 268—278. doi:10.1080/23251042.2020.1755001.
  3. Malin, Stephanie A.; Ryder, Stacia S. (2 січня 2018). Developing deeply intersectional environmental justice scholarship. Environmental Sociology. 4 (1): 1—7. doi:10.1080/23251042.2018.1446711.
  4. Lockie, Stewart (3 липня 2015). What is environmental sociology?. Environmental Sociology. 1 (3): 139—142. doi:10.1080/23251042.2015.1066084.
  5. Catton, William R.; Dunlap, Riley E. (1978). Environmental Sociology: A New Paradigm. The American Sociologist. 13 (1): 41—49. JSTOR 27702311.
  6. Pellow, David N.; Nyseth Brehm, Hollie (30 липня 2013). An Environmental Sociology for the Twenty-First Century. Annual Review of Sociology. 39 (1): 229—250. doi:10.1146/annurev-soc-071312-145558.