Мелані Кляйн: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
MobyVan (обговорення | внесок) м replaced: в якості → як, typos fixed: 0-і → 0-ті за допомогою AWB |
|||
Рядок 54: | Рядок 54: | ||
У [[1926]] р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги<ref name="к"/>,<ref name="з"/>. |
У [[1926]] р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги<ref name="к"/>,<ref name="з"/>. |
||
У |
У 20—30-ті рр. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики [[психоаналіз]]у. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку<ref name="к"/>. |
||
Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У [[1951]] р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в [[1961]] р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У [[1960]] р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії<ref name="к"/>. |
Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У [[1951]] р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в [[1961]] р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У [[1960]] р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії<ref name="к"/>. |
||
Рядок 64: | Рядок 64: | ||
У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. [[Его]] немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — [[груди|грудьми]], а потім [[матір|матір'ю]]. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами. |
У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. [[Его]] немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — [[груди|грудьми]], а потім [[матір|матір'ю]]. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами. |
||
Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини |
Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини як позиції, які відображають його ставлення до самого себе і навколишнього світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і, як наслідок, різкі і зовні не вмотивовані зміни в почуттях і поведінці відносно себе та інших людей на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганого, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарцисичними розладами<ref name="к"/>. |
||
== Праці == |
== Праці == |
Версія за 11:27, 29 вересня 2016
Мелані Кляйн | |
---|---|
Melanie Klein | |
Ім'я при народженні | англ. Melanie Reizes |
Народилася |
30 березня 1882 Відень, Австро-Угорщина |
Померла |
22 вересня 1960 (78 років) Лондон, Великобританія |
Країна | Австро-Угорщина |
Національність | єврейка |
Діяльність | психоаналітикиня |
Alma mater | Віденський університет |
Галузь | психоаналіз, теорія об'єктних відносин, ігрова психоаналітична терапія |
Членство |
Magyar Pszichoanalitikus Egyesületd Британське психоаналітичне товариствоd Berliner Psychoanalytische Vereinigungd |
Батько | Моріц Райзес |
Мати | Любуша Дейч |
Діти | Мелітта Шмідеберґ |
Особ. сторінка | melanie-klein-trust.org.uk |
Висловлювання у Вікіцитатах Мелані Кляйн у Вікісховищі |
Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — впливовий британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин.
Біографія
Мелані була наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч.
Вона із захопленням ставилася до незалежного духу і науковим поглядам свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через різницю у віці більше, ніж у п'ятдесят років. Ближче до неї була мати — прекрасна і освічена жінка. Мелані було лише чотирнадцять, коли вона вирішила присвятити себе медицині. Будучи підготовлена братом, вона склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиний тоді в місті навчальний заклад, що готував до вступу в університет.
В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Вона мріяла отримати медичну освіту, однак заміжжя, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили цьому[1]. Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, вона знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного кружка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз.
Випадково їй до рук потрапила книга Фрейда «Тлумачення сновидінь». Кляйн стала однією з лише кількох сотень читачів першого видання. Саме в психоаналізі, підкупивши її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн угледіла можливість вирішення власних психологічних проблем, періодично, що загострювалися в силу перипетій особистого життя. Практикував у ту пору в Будапешті Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз пацієнтки плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена[2].
У 1917 р. вона познайомилася з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств, а в 1919 р. вступила в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини»[1]. Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні «пацієнтом» — власним сином[2].
У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження.
У 1921 р., у віці 38 літ, Мелані Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліну. Це запрошення збіглося з від'їздом її чоловіка в чергове тривале відрядження до Швеції. Не побажавши поїхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком наростаючого відчуження між подружжям і стало прелюдією офіційного розлучення, що послідувало кілька років потому[2].
У Берліні вона почала працювати як психоаналітик не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама дуже допомогло її успіхам. Карл Абрахам володів особливим становищем всередині аналітичного співтовариства, оскільки він, поряд з Карлом Г. Юнгом (працював в Цюріху), Шандором Ференці (в Будапешті) і Ернстом Джонсом (у Лондоні), був одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня. Його авторитетові сприяла багаторічна репутація досвідченого клініциста, а також особиста близькість до Фрейда. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже[2].
У 1926 р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги[2],[1].
У 20—30-ті рр. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку[2].
Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії[2].
Наукове вчення
Свою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу З. Фрейда, постійно підкреслюючи свою вірність його ідеям. Так, вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримав найбільш суперечливу доктрину Фрейда, що стосувалася інстинкту смерті. Більш того, Кляйн нібито вдалося угледіти прояви даного інстинкту в ранньому віці, що в ортодоксальних фрейдистів викликало сильне здивування. Ще однією її суперечливою ідеєю стало уявлення про виникнення едипового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав сам Фрейд.
У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. Его немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами.
Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини як позиції, які відображають його ставлення до самого себе і навколишнього світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і, як наслідок, різкі і зовні не вмотивовані зміни в почуттях і поведінці відносно себе та інших людей на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганого, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарцисичними розладами[2].
Праці
- Gesammelte Schriften, Frommann-Holzboog, Stuttgart
- Schriften 1920–1945, Teil 1, 1995, ISBN 3-7728-1674-6
- Schriften 1920–1945, Teil 2, 1996, ISBN 3-7728-1675-4
- Die Psychoanalyse des Kindes, 1997, ISBN 3-7728-1676-2
- Schriften 1946–1963, 2000, ISBN 3-7728-1677-0
- Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 1, 2002, ISBN 3-7728-1678-9
- Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 2, 2002, ISBN 3-7728-1691-6
- Melanie Klein: " Ein Kind entwickelt sich. Methoden und Technik der Kinderpsychoanalyse". Kindler, München 1981.
- Melanie Klein: "Die Psychoanalyse des Kindes". Kindler, München 1973.
- Melanie Klein: "Der Fall Richard. Das vollständige Protokoll einer Kinderanalyse, durchgeführt von Melanie Klein". Kindler, München 1975.
- Melanie Klein: Das Seelenleben des Kleinkindes und andere Beiträge zur Psychoanalyse. Klett-Cotta, Stuttgart 2001, ISBN 3-608-95107-5
- Melanie Klein, Joan Riviere: Seelische Urkonflikte. Liebe, Hass und Schuldgefühl. Fischer Wissenschaft, Frankfurt/M, 1992.
- Melanie Klein: "Love, Guilt and Reparation and other works 1921-1945". Vintage, 1998.
Німецькомовна література
- Elizabeth Bott Spillius (Hrsg.): Melanie Klein heute. Entwicklungen in Theorie und Praxis. 2 Bände. 3. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
- Beiträge zur Theorie. ISBN 3-608-95985-8.
- Anwendungen. ISBN 3-608-95986-6.
- Ronald Britton, Michael Feldman, Edna O’Shaugnessy: Der Ödipuskomplex in der Schule Melanie Kleins. Klinische Beiträge. Klett-Cotta, Stuttgart 1998.
- Robert Caper: Seelische Wirklichkeit. Von Freud zu Melanie Klein. Klett-Cotta, Stuttgart 2000.
- Claudia Frank: Melanie Klein in Berlin. Her First Psychoanalyses of Children. Routledge, London 2009.
- Claudia Frank, Heinz Weiß (Hrsg.): Kleinianische Theorie in klinischer Praxis. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
- Robert D. Hinshelwood: Die Praxis der kleinianischen Psychoanalyse. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1997.
- Robert D. Hinshelwood: Wörterbuch der kleinianischen Psychoanalyse. 2. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2004.
- Phyllis Grosskurth: Melanie Klein, ihre Welt und ihr Werk. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1993, ISBN 3-608-95902-5 (ausführliche Biographie mit Werkverzeichnis).
- Pearl King, Ricardo Steiner (Hrsg.): Die Freud/Klein-Kontroversen 1941–1945. 2 Bände. Klett-Cotta, Stuttgart 1991.
- Julia Kristeva: Das weibliche Genie Melanie Klein: Das Leben, der Wahn, die Wörter. Psychosozial, Gießen 2008.
- Karl und Ruth Mätzler (Hrsg.): Sexualität in der kleinianischen Psychoanalyse (= Veröffentlichungen des Klein-Seminars Salzburg. Band 1). Kimmerle-Diskord, Tübingen 2005, ISBN 3-89295-753-3.
- Isca Salzberger-Wittenberg: Psychoanalytisches Verstehen von Beziehungen. Ein Kleinianischer Ansatz. Facultas, Wien 2002.
- Hanna Segal: Melanie Klein. Eine Einführung in ihr Werk. Kimmerle-Diskord, Tübingen 2004 ISBN 3-89295-742-8 (Einführung in das Werk durch eine enge Schülerin Kleins).
- Elisabeth Vorspohl: Melanie Klein In: Hans Erler u. a. (Hrsg.): „Meinetwegen ist die Welt erschaffen.“ Das intellektuelle Vermächtnis des deutschsprachigen Judentums. 58 Portraits. Campus, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-593-35842-5, S. 179–185.
- Nicholas Wright: Mrs. Klein. Nick Hern Books, London 2009 (Bühnenstück, das im Frühjahr 1934 spielt und sich auf die drei Protagonistinnen Melanie Klein, ihre Privatsekretärin Paula Heimann und ihre Tochter Melitta fokussiert).