Великодній виїзд: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Створена сторінка: {{Edited}} Файл: Osterreiten2009 02.jpg | thumb | 300px | Великодній виїзд. 2009. Старовинний звичай лужицьких... Мітка: суміш розкладок у тексті |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Edited}} |
|||
[[Файл: Osterreiten2009 02.jpg | thumb | 300px | Великодній виїзд. 2009. Старовинний звичай лужицьких сербів.]] |
[[Файл: Osterreiten2009 02.jpg | thumb | 300px | Великодній виїзд. 2009. Старовинний звичай лужицьких сербів.]] |
||
'''Великодній виїзд''' ('' Їзда з хрестом, |
'''Великодній виїзд''' ('' Їзда з хрестом, Крижерйо, Остеррайтен ''; {{lang-hsb | Křižerjo, Jutrowne jěchanje}}, {{lang-de | Osterreiten}}) — [[Великдень | великодня ]] кінна процесія — старовинна традиція [[серболужичани | лужицьких сербів]], які проживають в [[Саксонія | Саксонії]] і [[Бранденбург|Брандербурзі]]. Обряд проводиться в [[католицька церква | католицькій]] [[Верхня Лужиця | Верхній Лужиці]], в районі між містами [[Будишин]], [[Гоєрсверда]] і [[Каменц]]. З кінця 1990-х років традиція відродилася і в [[лютеранство | лютеранській]] [[Нижня Лужиця | Нижній Лужиці]] в районі міста [[Люббенау]]. Також проводиться в [[Остріц]]і і в монастирі Марієнталь. |
||
В ході даної релігійної процесії чоловіки з [[хоругва]]ми і іншими релігійними атрибутами (розп'яття, статуї), верхи на конях відправляються в сусіднє село чи кілька сіл з звісткою про [[Воскресіння Христа | воскресіння Христа]]. |
В ході даної релігійної процесії чоловіки з [[хоругва]]ми і іншими релігійними атрибутами (розп'яття, статуї), верхи на конях відправляються в сусіднє село чи кілька сіл з звісткою про [[Воскресіння Христа | воскресіння Христа]]. |
||
== Історія == |
|||
Вперше про великодню кінну ходу було згадано в [[1541]] році. Воно проходило між містечком [[Віттіхенау]] і селом Ральбіц. Своїм корінням обряд йде в дохристиянський час до древньої традиції місцевого селянського населення ранньою весною об'їжджати на конях навколо своїх наділів землі, здійснюючи тим самим ритуал вигнання з полів злих духів зими. Як і багато інших обряди, цей обряд з плином часу придбав нове значення, а й на початку [[XXI століття]] можна спостерігати картину, наприклад, в районі Вотрова, коли рано вранці, ще до початку традиційного кінного ходи, місцеві чоловіки поодинці на конях об'їжджають навколо своїх полів. Одночасно в дорозі може перебувати кілька процесій. Кількість учасників великодніх процесій з плином часу значно коливалося, так в [[1974]] році в ходах брало участь 487 вершників, а до [[2007]] року їх кількість вже збільшилась до близько 1700. |
|||
[[Файл: Osterreiten2009 05.jpg | thumb | center | 800px]] |
|||
== Порядок проведення == |
|||
[[Файл: Osterreiter Nebelschütz.JPG | thumb |]] |
|||
У пасхальну неділю перед початком ходи в церкві населеного пункту, в якому збираються кіннотники, проводиться служба, на якій вони отримують благословення, після чого і вирушають в дорогу. Чоловіки одягнені в чорні [[фрак]]и, на головах [[Циліндр (головний убір) | циліндри]]. Попереду процесії знаходяться вершники з хоругвами, статуями Христа і хрестами. Як правило організовується також зустрічна хода, тому одночасно можна спостерігати відразу кілька процесій. Маршрути процесій, кожна з яких може складати до сотні вершників, не повинні перетинатися, оскільки, за повір'ям, це може принести нещастя. |
|||
По дорозі вершники співають традиційні великодні пісні [[Лужицькі мови | лужицькою]], іноді [[Німецька мова | німецькою]] або [[Латинська мова| латинською]] мовами. У кожному населеному пункті, розташованому на шляху, процесія обов'язково під'їжджає до церкви, а при відсутності проїжджає через центральну площу селища. Після прибуття в пункт призначення вершники отримують великодні частування. Перед від'їздом процесії додому в церкві або ж на кладовищі проводиться служба, на закінчення якої [[священик]] благословляє вершників на зворотний шлях. |
|||
З [[1983]] року після закінчення великодніх свят у вівторок в церкві святої Катерини в Ральбицях проводиться спільні урочисті богослужіння всіх учасників кінної процесії. |
|||
== Процесії == |
|||
В даний час (2009 г.) [[Великдень | великодні]] кінні процесії проходять за наступними відносно постійними маршрутами: |
|||
* Баутцен — [[Радібор]] (без зустрічної процесії) |
|||
* [[Кроствіц]] — [[Паншвіц-Кукау]] |
|||
* [[Небельшюц]] — Вотров |
|||
* Гострики — монастир Марієнталь |
|||
* Радібор — Шторха |
|||
* Ральбиці — [[Віттіхенау]] |
|||
* Церквіц — Кляйн Радден (без зустрічної процесії) |
|||
Процесія з Віттіхенау єдина, в якій до половини учасників не тільки лужичани. |
|||
== Див. також == |
== Див. також == |
Версія за 17:17, 6 травня 2019
Великодній виїзд ( Їзда з хрестом, Крижерйо, Остеррайтен ; в.-луж. Křižerjo, Jutrowne jěchanje, нім. Osterreiten) — великодня кінна процесія — старовинна традиція лужицьких сербів, які проживають в Саксонії і Брандербурзі. Обряд проводиться в католицькій Верхній Лужиці, в районі між містами Будишин, Гоєрсверда і Каменц. З кінця 1990-х років традиція відродилася і в лютеранській Нижній Лужиці в районі міста Люббенау. Також проводиться в Остріці і в монастирі Марієнталь.
В ході даної релігійної процесії чоловіки з хоругвами і іншими релігійними атрибутами (розп'яття, статуї), верхи на конях відправляються в сусіднє село чи кілька сіл з звісткою про воскресіння Христа.
Історія
Вперше про великодню кінну ходу було згадано в 1541 році. Воно проходило між містечком Віттіхенау і селом Ральбіц. Своїм корінням обряд йде в дохристиянський час до древньої традиції місцевого селянського населення ранньою весною об'їжджати на конях навколо своїх наділів землі, здійснюючи тим самим ритуал вигнання з полів злих духів зими. Як і багато інших обряди, цей обряд з плином часу придбав нове значення, а й на початку XXI століття можна спостерігати картину, наприклад, в районі Вотрова, коли рано вранці, ще до початку традиційного кінного ходи, місцеві чоловіки поодинці на конях об'їжджають навколо своїх полів. Одночасно в дорозі може перебувати кілька процесій. Кількість учасників великодніх процесій з плином часу значно коливалося, так в 1974 році в ходах брало участь 487 вершників, а до 2007 року їх кількість вже збільшилась до близько 1700.
Порядок проведення
У пасхальну неділю перед початком ходи в церкві населеного пункту, в якому збираються кіннотники, проводиться служба, на якій вони отримують благословення, після чого і вирушають в дорогу. Чоловіки одягнені в чорні фраки, на головах циліндри. Попереду процесії знаходяться вершники з хоругвами, статуями Христа і хрестами. Як правило організовується також зустрічна хода, тому одночасно можна спостерігати відразу кілька процесій. Маршрути процесій, кожна з яких може складати до сотні вершників, не повинні перетинатися, оскільки, за повір'ям, це може принести нещастя.
По дорозі вершники співають традиційні великодні пісні лужицькою, іноді німецькою або латинською мовами. У кожному населеному пункті, розташованому на шляху, процесія обов'язково під'їжджає до церкви, а при відсутності проїжджає через центральну площу селища. Після прибуття в пункт призначення вершники отримують великодні частування. Перед від'їздом процесії додому в церкві або ж на кладовищі проводиться служба, на закінчення якої священик благословляє вершників на зворотний шлях.
З 1983 року після закінчення великодніх свят у вівторок в церкві святої Катерини в Ральбицях проводиться спільні урочисті богослужіння всіх учасників кінної процесії.
Процесії
В даний час (2009 г.) великодні кінні процесії проходять за наступними відносно постійними маршрутами:
- Баутцен — Радібор (без зустрічної процесії)
- Кроствіц — Паншвіц-Кукау
- Небельшюц — Вотров
- Гострики — монастир Марієнталь
- Радібор — Шторха
- Ральбиці — Віттіхенау
- Церквіц — Кляйн Радден (без зустрічної процесії)
Процесія з Віттіхенау єдина, в якій до половини учасників не тільки лужичани.
Див. також
Джерела
- Schorch, Marén: «Rituelle und symbolische Inszenierung von Zugehörigkeit. Das sorbische Osterreiten in der Oberlausitz», in: Herbert Willems (Hrsg.): Theatralisierung der Gesellschaft. Band 1: Soziologische Theorie und Zeitdiagnose, Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften, 2009, S. 331—354. (нім.)