Мелодрама: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Shynkar (обговорення | внесок) |
Binc (обговорення | внесок) Коректура |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Otheruses|Мелодрама (значення)}} |
{{Otheruses|Мелодрама (значення)}} |
||
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття| |
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття|XVII]]—[[18 століття|XVIII]] ст. у [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]] — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, здебільшого закінчується хеппі-ендом. |
||
* Із середини |
* Із середини XVIII ст. — [[драма (рід)|драматичний]] твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися [[музика|музикою]] («Пігмаліон» [[Руссо Жан-Жак|Ж.-Ж. Руссо]], [[1762]]; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. [[Княжнін]]а, [[1792]] та інші). |
||
* Різновидність [[Європа|європейської]] [[драма (жанр)|драми]] [[19 століття|19]] ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як [[жанр]] [[драматургія|драматургії]] бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи [[Французька революція|французької революції]] [[1789]]-[[1794|94]], суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість. |
* Різновидність [[Європа|європейської]] [[драма (жанр)|драми]] [[19 століття|19]] ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як [[жанр]] [[драматургія|драматургії]] бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи [[Французька революція|французької революції]] [[1789]]-[[1794|94]], суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість. |
||
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у |
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 1820-х роках, проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого). |
||
В [[українська література|українській літературі]] |
В [[українська література|українській літературі]] XIX ст. побутово-етнографічні мелодрами писали [[Гушалевич Іван Миколайович|Іван Гушалевич]] («Підгоряни»), [[Сидір Воробкевич|С. Воробкевич]] («Гнат Приблуда»), [[Суходольський Олекса|Олекса Суходольський]] («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах [[Михайло Старицький|Михайла Старицького]] («Циганка Аза») та [[Марко Кропивницький|Марка Кропивницького]] («Дай серцю волю, заведе в неволю»).<br/>За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували [[Готгольд Ефраїм Лессінг|Г.-Е. Лессінг]], [[Гоголь Микола Васильович|М. Гоголь]], [[Михайло Щепкін|М. Щепкін]], [[Франко Іван Якович|І. Франко]], [[Карпенко-Карий Іван Карпович|І. Карпенко-Карий]], П. [[Саксаганський]]. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей. |
||
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець<ref>[http://kino-teatr.ru/kino/movie/ros/10526/annot/ Кіно-Театр]</ref>, [[Зцілення коханням]]<ref>[http://www.world-art.ru/cinema/cinema.php?id=6921 - World-Art]</ref> |
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець<ref>[http://kino-teatr.ru/kino/movie/ros/10526/annot/ Кіно-Театр]</ref>, [[Зцілення коханням]]<ref>[http://www.world-art.ru/cinema/cinema.php?id=6921 - World-Art]</ref> |
Версія за 13:06, 30 січня 2020
Мелодра́ма (грец. mélos — пісня, drama — дія) — у XVII—XVIII ст. у Франції й Італії — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, здебільшого закінчується хеппі-ендом.
- Із середини XVIII ст. — драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою («Пігмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та інші).
- Різновидність європейської драми 19 ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789-94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.
Починаючи з ранніх робіт Й. Ґете і Ф. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в Англії була «Історія таємниці» 1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У Росії мелодрама з'явилась у 1820-х роках, проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).
В українській літературі XIX ст. побутово-етнографічні мелодрами писали Іван Гушалевич («Підгоряни»), С. Воробкевич («Гнат Приблуда»), Олекса Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах Михайла Старицького («Циганка Аза») та Марка Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»).
За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець[1], Зцілення коханням[2]
Джерела
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Посилання
- Мелодрама // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 24-25.