Патріс Леконт

Патріс Леконт
фр. Patrice Leconte
У вересні 2006 року.
У вересні 2006 року.
Народився	12 листопада 1947 (76 років) Париж  Франція
Національність	Франція
Громадянство	Франція
Діяльність	режисер, актор, сценарист
Alma mater	La femis і Інститут перспективних досліджень кінематографаd
Заклад	Europe 1d
Роки діяльності	1977 — тепер. час
IMDb	nm0496312
Автограф
Нагороди та премії
приз Луї Деллюка (1990) National Board of Review Award for Best Foreign Language Filmd (1996) Broadcast Film Critics Association Award for Best Foreign Language Filmd (1996) премія БАФТА за найкращий неангломовний фільм (1997) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1997) премія «Сезар» за найкращий фільм (1997) Los Angeles Film Critics Association Award for Best Foreign Language Filmd (2003)
Патріс Леконт у Вікісховищі

Патріс Леконт (фр. Patrice Leconte) - французький режисер, актор, сценарист і автор коміксів.

Біографія

Народився 12 листопада 1947 року в Парижі. Дитинство Леконта минає в Турі. З 15-и років знімає невеликі аматорські фільми. У 1967 році він переїжджає до Парижа на навчання. Бере участь в діяльності журналу Cahiers du cinéma і більш-менш успішно знімає короткометражні фільми. Паралельно Леконт дописує в журнал Pilote у 1970-1974 роках, створюючи дуже оригінальні ілюстрації, та знімає рекламні ролики.

Перші повнометражні фільми Леконта залишилися непоміченими або ж отримали негативну критику. У 1975 році він береться за дуже амбітний проект – екранізацію персонажів Марселя Ґотліба у фільмі Туалет було зачинено зсередини (Les vécés étaient fermés de l'intérieur) з Жаном Рошфором і Колюшем у головних ролях. Фільм погано зустріли критики. Патріс починає вважати, що вибрав неправильну дорогу в кінематографі, і зосереджується на кар’єрі рекламіста. У 1977 році він погоджується на ще один проект – екранізацію п’єси кафе-театру Любов, мушлі та ракоподібні під назвою Засмаглі. Фільм стає одним з найуспішніших у французькому кінематографі.

Протягом десяти подальших років Леконт знімає комедійні фільми, де грають члени комедійної трупи кафе-театру Splendid, а також Колюш, Бернар Жиродо, Жерар Ланве та інші. Комедії часто успішні (Прийди до мене, я живу в подруги; Спеціалісти).

Тоді Леконт вирішує змінити жанр і знімає три фільми зовсім іншого характеру, ніж попередні. У першому з них – фільмі Тандем – зіграли Жерар Жюньйо (це перша серйозна драматична роль цього коміка) та Жан Рошфор. Потім він знімає нову екранізацію роману Жоржа Сіменона, в якій Мішель Блан з’являється в зовсім не притаманному йому амплуа. Це – стрічка Месьє Ір (Monsieur Hire, 1989). Третій фільм – Чоловік перукарки (Le Mari de la coiffeuse, 1990). І у всіх трьох випадках публіка позитивно сприймає цю зміну стилю – завдяки зусиллям, які докладає Леконт для створення естетики та ритму фільмів, вдалому управлінню напругою та грою акторів.

Наступні фільми виявляються невдалими, і Леконт знову змінює амплуа в 1995 році – на цей раз на історичні фільми. Публіка і критики прихильно зустріли фільм Насмішка (Ridicule), а Леконт отримав дві премії Сезар: як найкращий режисер та за найкращий фільм.

Патріс Леконт одружений з Аньєс Беро, прес-секретарем журналу Cahiers du cinéma. У пари двоє дочок: Марі і Аліс.