Патріс Леконт
| Патріс Леконт | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Patrice Leconte | ||||
 | ||||
| У вересні 2006 року. | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Patrice Claude François Leconte[1] | |||
| Народився | 12 листопада 1947 (76 років) Париж  Франція | |||
| Національність | Франція | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Франція[2] | |||
| Діяльність | режисер, актор, сценарист | |||
| Alma mater | La femis і Інститут перспективних досліджень кінематографаd | |||
| Заклад | Europe 1d | |||
| Роки діяльності | 1977 — тепер. час | |||
| IMDb | nm0496312 | |||
| Автограф |  | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Патріс Леконт у Вікісховищі | ||||
Патріс Леконт (фр. Patrice Leconte) - французький режисер, актор, сценарист і автор коміксів.
Біографія
Народився 12 листопада 1947 року в Парижі. Дитинство Леконта минає в Турі. З 15-и років знімає невеликі аматорські фільми. У 1967 році він переїжджає до Парижа на навчання. Бере участь в діяльності журналу Cahiers du cinéma і більш-менш успішно знімає короткометражні фільми. Паралельно Леконт дописує в журнал Pilote у 1970-1974 роках, створюючи дуже оригінальні ілюстрації, та знімає рекламні ролики.
Перші повнометражні фільми Леконта залишилися непоміченими або ж отримали негативну критику. У 1975 році він береться за дуже амбітний проект – екранізацію персонажів Марселя Ґотліба у фільмі Туалет було зачинено зсередини (Les vécés étaient fermés de l'intérieur) з Жаном Рошфором і Колюшем у головних ролях. Фільм погано зустріли критики. Патріс починає вважати, що вибрав неправильну дорогу в кінематографі, і зосереджується на кар’єрі рекламіста. У 1977 році він погоджується на ще один проект – екранізацію п’єси кафе-театру Любов, мушлі та ракоподібні під назвою Засмаглі. Фільм стає одним з найуспішніших у французькому кінематографі.
Протягом десяти подальших років Леконт знімає комедійні фільми, де грають члени комедійної трупи кафе-театру Splendid, а також Колюш, Бернар Жиродо, Жерар Ланве та інші. Комедії часто успішні (Прийди до мене, я живу в подруги; Спеціалісти).
Тоді Леконт вирішує змінити жанр і знімає три фільми зовсім іншого характеру, ніж попередні. У першому з них – фільмі Тандем – зіграли Жерар Жюньйо (це перша серйозна драматична роль цього коміка) та Жан Рошфор. Потім він знімає нову екранізацію роману Жоржа Сіменона, в якій Мішель Блан з’являється в зовсім не притаманному йому амплуа. Це – стрічка Месьє Ір (Monsieur Hire, 1989). Третій фільм – Чоловік перукарки (Le Mari de la coiffeuse, 1990). І у всіх трьох випадках публіка позитивно сприймає цю зміну стилю – завдяки зусиллям, які докладає Леконт для створення естетики та ритму фільмів, вдалому управлінню напругою та грою акторів.
Наступні фільми виявляються невдалими, і Леконт знову змінює амплуа в 1995 році – на цей раз на історичні фільми. Публіка і критики прихильно зустріли фільм Насмішка (Ridicule), а Леконт отримав дві премії Сезар: як найкращий режисер та за найкращий фільм.
Патріс Леконт одружений з Аньєс Беро, прес-секретарем журналу Cahiers du cinéma. У пари двоє дочок: Марі і Аліс.[3]