Cahiers du cinéma

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінозаписник
Cahiers du Cinéma
Тематика Кіно
Періодичність виходу щомісячно
Мова французька
Головний редактор Стефан Делорм
Засновник Андре Базен, Жак Доніоль-Валькроз, Жозеф-Марі Ло Дюка
Видавець Phaidon Press
Країна видання Франція
Рік заснування 1951
ISSN 0008-011X

Веб-сторінка: www.cahiersducinema.com

«Кінозаписник» (фр. Cahiers du Cinéma, французька транскрипція: [kaje dy sinema]) — впливовий французький журнал, заснований 1951 року Андре Базеном, Жаком Доніоль-Валькрозом та Жозефом-Марі Ло Дюка. Він успадкував багато ідей журналу «Кіноогляди» (Revue du Cinéma), серед дописувачів якого були учасники двох паризьких кіноклубів — «Об'єктив 49» (Objectif 49, Роберт Брессон, Жан Кокто, Александр Астрюк та ін.) та «Кіноклуб Латинського кварталу» (Ciné-Club du Quartier Latin) . Першим редактором журналу був Ерік Ромер, а до колективу постійних авторів журналу входили Жак Ріветт, Жан-Люк Годар, Клод Шаброль та Франсуа Трюффо.

Історія журналу[ред.ред. код]

В історії журналу виділяють два ключові періоди: період 1950-х років, протягом якого було закладено засади феномену Нової Хвилі та сформульовано ключові поняття теоретичних дебатів про кіно у Великій Британії та США, та період політизації журналу після революції травня 1968 року[1].

Серед рис, які об'єднували авторів «Кінозаписника» з авторами «Кінооглядів» називають зацікавленість до американського кінематографа (Гоукс, Гічкок, Форд, Ланг), італійського (Дзаваттіні, Вісконті, Росселліні) та радянського кіно (Ейзенштейн, Довженко), а також до «мистецтва кіно» загалом (Бергман, Луїс Бунюель, Мідзогуті, Вайда) та до полеміки про французьке кіно у статтях Кокто, Беккера, Ренуара, Віго, Франжю, Шаброля, Трюффо та Рене.

Упродовж 1952-53-х років у «Кінозаписнику» з'явилися перші статті Годара (під псевдонімом Ганса Лукаса), Жана Домарши, Франсуа Трюффо, Жака Ріветта та Клода Шаброля, після чого вони стали постійними авторами журналу. У січні 1954 року була опублікована стаття Трюффо Певні тенденції французького кіно, у якій вперше були сформульовані ключові положення політики журналу на багато років і яка поклала початок сучасному «Кінозаписнику». В історії «Кінозаписника» Доніоль-Валькроз пише про те, що після цієї статті було зрозуміло, що автори журналу проголошують відданість певним авторам (Ренуару, Росселліні, Гічкоку, Кокто, Брессону) та критикують інших, формулюючи основні положення теорії авторського кіно (politique des auteurs)[2], одного з основних концептів «Кінозаписника», який був радше доктриною, аніж теорією. Найголовнішою була ідея про «логічність» переходу від критики до створення самих фільмів[3].

Після невдачі «Кінозаписника» створити «Революційний культурний фронт» 1973 року Серж Дане, разом з Сержем Тубіана, очолив роботу редколегії журналу. Вони запросили до журналу філософів Мішеля Фуко, Жака Рансьєра та Жіля Делеза — згодом цей період назвуть «поверненням до кіно».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hillier J. Introduction / Jim Hillier // Cahiers du Cinema. The 1950s: Neo-Realism, Hollywood, New Wave / ed. by Jim Hillier. — Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1985. — P. 1.
  2. Робін Вуд переклав це англійською як «(про)авторська політика», критикуючи «романтизований» переклад цього виразу Ендрю Саррісом як «теорія автора».
  3. Jacques Doniol-Valcroze, L'Histoire des Cahiers, Cahiers 100, October 1959, p. 68.

Посилання[ред.ред. код]