Володимир Кашицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Володимир Кашицький (*22 березня 1913, Підбуковина — †18 жовтня 2001, Шрі-Ланка) – відомий громадський і культурний діяч, щедрий меценат, людина великої душі, щирий український патріот, без якого важко уявити повоєнне громадсько-політичне життя українців Польщі, а з 1993 року – Львів і національне відродження в Україні.

Дитинство та юність Володимира Кашицького

Народився в багатодітній (16 братів і сестер) національно свідомій родині хліборобів Петра і Розалії Кашицьких у с. Підбуковина недалеко від княжого Перемишля. Закінчив початкову школу (три класи) в рідному селі, потім навчався у вечірній ремісничій школі імені Маркіяна Шашкевича у Перемишлі, де здобув фах слюсаря-будівельника. Там, у Перемишлі, увійшов до кола організованого молодіжного українського руху – став членом «Пласту», був серед організаторів товариства «Плай». Мобілізований до польського війська. Після капітуляції Польщі у 1939 року опинився у німецькій зоні окупації. Виконуючи таємні доручення українського підпілля, під час переходу німецько-радянського кордону був заарештований НКВД, сидів у в’язницях Перемишля, Львова, Одеси, Харкова, Куйбишева (Самари), Архангельська, Воркути, Ухти, Печори. Звільнився з тюрми у зв’язку з організацією більшовиками польської дивізії ім. Т. Костюшка, з якою пройшов бойовими дорогами через Суми, Київ, територією Волині. В 1944 році отримав звання молодшого лейтенанта артилерії 1-ї Польської дивізії ім. Т. Костюшка. В боях під Варшавою командував батареєю, де був тяжко поранений, через розрив снаряду втратив обидві руки.

Життя в повоєнній Польші

Будучи сильним духом, зміг побороти посттравматичну депресію, створивши власне мале підприємство з виробництва морозива. Знайомий радянський старшина, який ескпортував на схід ешелон цукру, подарував Кашицькому один вагон і дав відповідний документ. Володимир Кашицький продав вагон цукру цукроварникам і оселився в Щеціні. Там він придбав машину для виробництва морозива й заснував підприємство, яке виготовляло ці ласощі. Також він споруджував і продавав будинки в містах Польщі. А ще провадив громадську роботу, захищаючи інтереси інвалідів війни.

Водночас розпочав активну діяльність у створених на теренах повоєнної Польщі українських суспільно-культурних організаціях. У Польщі пан Кашицький організував і утримував хор імені 1000-ліття хрещення України-Руси, в якому співала українська студентська молодь. На Варшавському монетному дворі профінансував карбування до цього історичного ювілею 12 тисяч пам'ятних медалей із зображенням Шевченка, Франка, які були надіслані у різні музеї світу.

У 1961 році на 48-ому році життя безрукий український бізнесмен одружився з 25-літньою красунею-полькою Ядвігою Миколайчик. Дружина вивчила українську мову, ходила в вишитих сорочках і переживала за долю України. Подружжя Кашицьких виховало двох своїх синів – Володимира і Богдана.

Діяльність в незалежній Україні

Коли Україна стала незалежною, сімдесятидев’ятирічний Володимир Кашицький приїхав з Польщі до Львова й сказав:

«Я хочу провадити свій бізнес тут не для самозбагачення, а щоб хоч трохи прислужитися Україні».

Відкриваючи у 1993 році львівську піцерію, Кашицький недовго думав, як її назвати. Вона одержала ім’я його італійського приятеля «Кастелярі». На той час він уже років тридцять співпрацював з італійським підприємцем, котрий продукував машини для виробництва морозива. Кашицький купив у нього кілька таких машин на початку свого бізнесу. Згодом, коли вони познайомилися особисто, Кастелярі, очевидно, вражений життєвою історією Кашицького, сказав:

«Я дам тобі безкоштовно кілька цих машин. Розрахуєшся за них аж тоді, коли вже міцно стоятимеш на ногах…»

Завдяки цій підтримці у Щеціні й з’явився в повоєнні роки підприємець, котрий одразу ж став годувати чи не все місто смачним морозивом. У своїх закладах Кашицький навідріз відмовився продавати алкоголь, хоча міг мати з цього добрі прибутки. Вірність пластунським законам і повне небажання споювати свій народ переважили. Найміцнішим напоєм у піцерії Кашицького було пиво. Згодом у Львові Кашицьким було відкрито кав’ярню-книгарню «У Кульчицького» у реставрованому ним же приміщенні, що належало «Просвіті» і мало неабияку історико-культурну цінність

Володимир Кашицький допомагав Народному Рухові, фестивалю «Червона рута», товариству «Надсяння», видавництву «Червона калина», львівській «Просвіті», Львівському обласному відділенню Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ»), членом правління якого обраний з 1996 року.

Придбав будинок в Ірпені на Київщині для школи кобзарського мистецтва. У цьому приміщенні був один з осередків українського національного Відродження. До кобзаря й художника Миколи Будника приїздила молодь з усієї України, переважно студенти і старшокласники. Вони вчилися виготовляти кобзи, бандури, торбани, ліри, гуслі та інші стародавні музичні інструменти й водночас навчалися кобзарству. В Ірпені проводили вечорниці, святкували Івана Купала та інші народні свята.

Завдяки коштам Кашицького побачили світ майже 30 різних книжок; він закупив низку раритетних видань для Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, фундував перший том унікального збірника документів «Депортації» (Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1998 року). Став одним із засновників Другого міжнародного конкурсу виконавців на дерев’яних духових інструментах ім. Дмитра Біди (Львів, 1999-2000) та ін. Багато років надсилав національні літературу і періодичні видання українцям в інші держави.

Український безрукий меценат казав:

«Багато хто в Україні сьогодні підупав духом, але не я, мене інколи навіть називають романтиком. Але я впевнений, що багатій повноцінний, незалежній Україні – бути, бо ж подивіться: хто тільки не йшов на Україну – татари, Пілсудський над нами висів. Гітлер думав, що захопить весь світ. Навіть сімдесятилітня більшовицька імперія тріснула, наче горіх. А ми живімо, вірмо і тримаймося!»

.

Титули і нагороди

За свою діяльність удостоювався почесних звань «Меценат року», «Галицький лицар – 2001», у 1998 році став лауреатом премії імені Євгена Чикаленка. Нагороджений пластовим орденом Святого Юрія у сріблі. Почесний громадянин Львова з 1996-го року.

Володимир Кашицький відійшов із життя під час перебування на відпочинку в Республіці Шрі-Ланка 18 жовтня 2001 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

У 2003 році вийшла книжка спогадiв про видатного доброчинця, непохитного патрiота України Володимира Кашицького (1913-2001), яка поповнила серiю «Бiблiотеки Лiги українських меценатiв».

Володимир Кашицький говорив:

«Я досяг успіху, тому що я українець. Історія України дає безліч прикладів, коли гору брали не сила м'язів, а сила духу, енергія думки».

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Володимир_Кашицький&oldid=8702553